Коли 1991 року розпалася Югославія, ЄУ оголосила настання «години Європи». На жаль, після урочистої декларації настали не рішучі дії, а параліч та політичні суперечки, з трагічними наслідками для людей.
Нині Україна пропонує Європейській Унії рідкісний другий шанс реабілітуватися. Українська криза є найбільшим викликом для європейської безпеки з часів воєн у колишній Югославії, що відбулись у позаминулому десятилітті. Не можна втрачати час: після закінчення Олімпіади у Сочі Москва не матиме жодних підстав стримувати себе від подальшого чинення нестерпного тиску на Київ задля досягнення його згоди на політичний альянс.
Цей тиск уже триває. Від торік Росія вела і веде тихі, але ефективні торговельні війни з Україною, Молдовою та Вірменією, що мають на меті відмовити їх від вступу у союзи з Заходом.
Дії Росії вказують на зневагу до правил Світової організації торгівлі, членом якої вона стала нещодавно.
Москва послідовно заперечує і ставить під сумнів суверенітет України. Ще 2008 року президент Росії Владімір Путін заявив президентові США Джорджу Бушу, що, з його погляду, українці та росіяни є одним народом і що Україна не є державою. Однією з «догм віри» російських еліт є те, що справді незалежної України ніколи не було і ніколи не буде.
Зневага до суверенітету й територіальної цілісності України є лише частиною більшого цілого. Росія вважає, що жодна з пострадянських республік чи країн Східної Європи не є справді суверенною і що їхня територіальна цілісність не є непорушною. Путін навіть визнав публічно, що Росія почала планувати свою війну зі сусідньою Грузією та готувати до неї бойовиків-сепаратистів ще у 2006 році, за два роки до початку воєнних дій.
Нині Москва готова повторити цей сценарій, якщо вирішить, що це необхідно. За її дипломатією примусу в Україні стоїть загроза застосування сили, до чого Росія вдасться сама або підбурюватиме інших. Недавні повідомлення про створення проурядових воєнізованих угруповань у Східній України, заклики до Росії у Верховній Раді Криму з проханням «врятувати» півострів від антиурядового повстання в Україні та часті обговорення у російських медіях ідеї поділу України — все вказує на сценарій, розрахований на ескалацію тиску з боку Москви, сценарій, що прокладає шлях до застосування сили.
Росія вже роздала тисячі паспортів мешканцям Криму і могла б, наприклад, заявити, що повинна «врятувати» своїх людей, як це вже було, коли вона вдерлася до Грузії у 2008 році. І справді, Москва вже провела репетиції реалізації подібних сценаріїв. У 2009 і 2013 роках вона проводила військові навчання на просторі від Арктики до Чорного моря, у яких її сили вчилися обороняти Білорусь, союзника Росії, у разі інтервенції з боку держав Східної Європи. Крім того, що ці навчання були явно репетиціями дій під час загальноєвропейської війни, варто зазначити також, що вони заклали інтелектуальний фундамент під можливість захисту Росією своїх громадян за кордоном.
Це цілком могло би статися в Україні. Водночас з укладенням у листопаді 2013 року низки угод, що обіцяли українському уряду допомогу у вигляді дешевих позик і знижки на газ, Москва змусила Київ погодитися на будову мосту через спірну акваторію Керченської протоки на межі Азовського та Чорного морів — мосту, що міг би стати ідеальною маґістраллю для вступу окупаційної армії.
Після того, як закінчаться Олімпійські ігри, Москва зможе спокійно потурати своїм імперським примхам, якщо ЄУ та Вашинґтон не зможуть дійти згоди щодо спільних дій в Україні. Якщо Європа залишиться пасивною, то Росія цілком зможе відчути, що їй нічого не буде за застосування власної сили щодо України або за підбурювання однодумців до таких вчинків від її імені.
Але якщо Європа діятиме рішуче та швидко, накладаючи санкції на нинішній український уряд та формулюючи пакет економічних і політичних заходів для стабілізації країни, вона ще зможе допомогти пригасити експансіоністські імпульси Росії й ґарантувати зближення України з Заходом.
Стівен Бленк — старший експерт з Росії в Американській раді зовнішньої політики у Вашинґтоні
Stephen Blank
Last Chance for Europe in Ukraine
The Wall Streer Journal Europe, 14.02.2014
Зреферував Омелян Радимський