І. Рускі посли.
Пята періода галицкого сойму краєвого скінчилася; хотяй-би для справи пропинаційної сойм дїйстно ще на пару днїв мав бути скликаний, то ті наради і ухвали не могли би вже змінити загального характеру сойму. Минувша періода сойму єсть з многих взглядів цікава і важна, особливо для Русинів, таж на нїй і руска справа відгравала немалу ролю, — отже хочемо де-що цікавійшого з тої періоди зібрати разом і представити кілька образків перед очима наших читателїв: може оно буде цікаве, а може і поучаюче, особливо тепер перед новими виборами.
Виборчою акцією Русинів управляв Рускій головний (або центральний) комитет у Львові під проводом о. Павликова. Комитет складався з Русинів обох сторонництв; а що тогди за впливом пок. Володимира Барвіньского і "Дѣла" спори партійні були утихомирилися а приятелї і роздувачі таких спорів мусїли свою деструкційну дїяльність повздержувати, то в комитетї була повна згода і єдність.
На 47 руских округів виборчих з селяньскої курії ставив рускій комитет своїх кандидатів в 45 округах; не ставив в окрузї Перемишли против гр. Kpyковецкого, котрий перепав против кн. Адама Сапіги, і в Добромили против п. Тишковского, котрий перейшов без контр-кандидата. В прочих 45 округах ставив рускій комитет тілько 40 кандидатів, бо 5 кандидатів (пп. Василя Ковальского, Лонгина Рожанковского, Стефана Качалу, д-ра Александра Огоновского і д-ра Александра Искрицкого) ставив в 2 округах; з тих 5 анї один не був вибраний в 2 округах, в 1 окрузї були вибрані 3, зовсїм перепали 2 (пп. Рожанковскій і Огоновскій). Межи 40 кандидатами руского комитету було 11 селян і міщан, з тих анї одного не вибрано, 28 Русинів із світскої і духовної интелигенції і 1 дїдич вірменьского походженя, котрий тогди тримав з Русинами. Против двох з руских кандидатів Поляки не ставили своїх контр-кандидатів, т. є. против о. Мандичевского і п. Охримовича; тій оба вибрані були одноголосно.
Вибори з курії селяньскої відбувалися дня 29 н. ст. мая; з 40 руских кандидатів вийшли тілько 9; при передостатних виборах вийшло було 13. В кількох округах неставало руским кандидатам тілько дуже малого числа голосів до вибору, і так: в Рогатинї межи п. Онишкевичем а д-ром Ол. Огоновским розходилось лиш о 1 голос, в Станиславові межи старостою п. Горецким а д-ром Ив. Добряньским о 6 голосів, в Жидачеві межи п. Верницким а Ковальскім о 5 голосів, в Золочеві межи пп. Августиновичем а Рожанковским о 6 голосів. За те в декотрих округах, котрі уважалися за дуже певні, подоставали рускі кандидати, і то з знаними именами, несподївано мале число голосів: в Турці д-р Антоневич 30 голосів против 86 п. Владислава Лозиньского, редактора "Gazet-и Lwowsk-ої"; в Раві п. Кулачковскій 34 голосів против 70 п. Щастного Білиньского.
В західній части Галичини ставав оден рускій кандидат в Лемківщинї в Кроснї: ч. Антін Горбалевич, господар і писар громадскій, і дістав 53 голосів против 168 п. Старовєйского. Рускій комитет там не ставив кандидатів.
В містах ставили Русини своїх кандидатів: 1) у Львові п. Наталя Вахнянина, на котрого упало 185 голосів, 2) в Стрию о. Льва Шанковского з Дулиб, котрий дістав 111 голосів (против 466). В декотрих инших містах, де виступали два польскі кандидати, рускі виборці дали свої голоси на того, котрий їм був більше симпатичний; так в Станиславові на д-ра Игната Каміньского, в Бродах на п. Іосифа Симона, — оба ті кандидати перейшли.
По скінчених цілих виборах показався що-до Русинів результат такій:
І. Вийшло 9 послів Русинів, кандидатів Руского комитету: 1) Стефан Качала в Збаражи; 2) Василь Ковальскій в Стрию, 3) Корнилій Мандичевскій в Надвірній, 4) Ксєнофонт Охримович в Дрогобичи, — тії всї 4 з давних послів; 5) Юліян Романчук в Калуши, 6) Теофиль Бережницкій в Самборї, 7) Николай Сїчиньскій в Гусятинї, 8) Петро Лїниньскій в Жовкві, 9) д-р Александер Искрицкій в Лїську — тії 5 нові.
II. З польскої сторони, яко кандидати польского центрального комитету, вибрані були з руских громад против кандидатів Руского комитету Русини: 1) Тит Сїнгалевич в Снятинї (на него годилася і часть Русинів); 2) Матвій Кашевко в Залізцях (против п. Іосифа Онишкевича); 3) Щастний Білиньскій в Раві (против п. Кулачковского).
III. З більших посїлостій в Жовкви вибраний був о. Тит Ковальскій.
IV. Яко члени належали до сойму три рускі владики: 1) Сильвестер Сембратович, 2) Іоан Ступницкій, 3) Юліян Пелеш. Преосв. Сембратович, яко заступник маршалка, бував усе на засїданях сойму, єп. Пелеш приїзжав майже що року на якійсь час, еп. Ступницкій приїхав щось лиш два рази на короткій час.
Сі всї 16 послів і членів сойму промовляли в соймі по-руски, о скілько забирали голос; в національних справах ішов з ними разом ще п. Теофиль Мерунович, також Русин родом, котрий однакож промовляв тілько по польски.
[Дѣло, 12.02.1889]
II. Рускі посли.
Лихій результат виборів, де з 40 кандидатів руского комитету вибрано тілько 9, переразив декотрих членів комитетів так, що она порушили справу абстиненції. Властиво-ж сі вибори не випали гірше від попередних, з 24-ого жовтня 1876 р. Тогди управляла акцією виборчою "Русская Рада", а результат був такій, що вибрано також лише 9 єї кандидатів, хотя в попередній періодѣ 30 Русинів засїдало в соймі. Навіть коли до тих 9 причислити ще 4, котрі, хотя не були кандидатами "Русскої Ради" а навіть в части против єї кандидатів були вибрані, однак з тими 9 звичайно ишли разом, ба ще і 2, котрі більше держалися польских послів, — то все-таки число всїх Русинів-послів було тогди тілько 15, а тепер 13. Се-ж уже не така велика різниця і скок з 15 на 13 не дасться зовсїм порівнати зі скоком з 30 на 15! Отже єсли взагалї коли належало хватитися политики абстиненційної, то в році 1876 по тогдїшній далеко більшій неудачи. Проєкт абстиненційної политики не знайшов одобреня. Рускій комитет виборчій скликав мужів довірія, щоби над тою справою застановитися. На тім зібраню промовляв за абстиненцією тілько п. Марков, проте в абстиненції особливо п. Романчук і в довгій, близько півторагодинній бесїдї сов. Ковальскій. Гадка зібраних була так очевидна, що навіть не треба було голосованя.
За те, щоби заманифестувати правдиву волю руского народу, скликано на 29 червня (в місяць по виборах) всенародне віче до Львова. Віче відбулось величаво і узнало 9 вийшовших з волї руских повітових комитетів і центрального руского комитету виборчого послів руских одинокими правними заступниками півтретямиліонового руского народу в соймі.
В два місяці по виборах п. Ковальского покликано до Відня на совітника надворного при найвисшім трибуналї. В наслїдок того зложив він мандат посольскій, а на єго місце був вибраний д-р Николай Антоневич. Отже 9 за посередництвом руского комитету вибраних послів зложили рускій клюб, котрого предсїдателем був о. Качала, заступником предсїдателя п. Бережницкій, а секретарем п. Лїниньскій.
Однакож число членів руского клюбу зменшилося, коли ще за першої сесії д-р Искрицкій зложив мандат. Зробив се в тій ціли, щоби перешкодити намірови польскої більшости соймової уневажнити єго вибір і щоби довести до нового вибору. Однак та більшість на те не зважала, вибір д-ра Искрицкого уневажнила а на єгo місце покликала рівночасно п. Журовского.
За то рускій клюб позискав нових членів з помежи руских послів, не кандидованих руским комитетом. Найперше приступив п. Сїнгалевич, але і мусїв уступити, коли против ухвали клюбу приймив вибір на заступника члена видѣлу краєвого. Все-ж і потім ще п. Сїнгалевич ишов звичайно з руским клюбом, навіть підписав протест против узнаня вибору п. Журовского, — аж вкінци зложив мандат посольскій. Майже разом з п. Сїнгалевичем вступив до руского клюбу і п. Щастний Білиньскій і витревав в нїм через пять лїт, аж не видержав проби з торічним вічем і виступивши публично против cвoїх товаришів клюбових, стався в клюбі неможливим. Остатній, що до руского клюбу приступив, був Кашевко. Зробив се аж на остатну сесію, але вже небавком, з тої самої причини, що п. Білиньскій, мусїв уступити. При кінци періоди соймової лишилися отже в рускім клюбі ті самі посли, що були і з початку. О. Ковальовій нїколи до клюбу руского не належав, однак в справах національних голосував також з клюбом.
З малого числа своїх членів рускій клюб не міг сам нїякого внесеня анї інтерпеляції ставити. Лишалось єму отже або заняти становище чисто відпорне і зречися всякої иниціятиви, як се робив рускій клюб з передостатної каденції, або глядїти в поодиноких випадках союзників по-за клюбом. Рускій клюб вибрав сю послїдну дорогу. Тим способом навіть до такого внесеня, як заложеня руских шкіл народних і середних, можна було зібрати потрїбне число (15) підписів, бо на таке внесенє підписувалися і рускі владики, і котрому-небудь Русинови в соймі годї було від него ухилитися. Правда, радикальних внесень в таких обставинах годѣ було ставити, але таких внесень сойм не був-би і приймив, а навіть ледви чи був-би допустив до дискусії над ними.
На всякій спосіб рускі посли ударемнили наміри Поляків, котрі умовилися були, щоби рускої справи в тій періодї соймовій зовсїм не тикати: нехай світ забуде о Русинах. Тимчасом, власне противно, руска справа майже нїколи не була так порушувана, як тепер. Се моральний результат а матеріяльні результати були: заложенє руских паралельок в Перемишли, рускі промови маршалка краєвого, вибір Русина членом видїлу краєвого, запомоги лля руского театру (збільшена з 3.000 зр. на 6.000 зр.), для "Просвіти", для бурс і т. и. Очевидно, що тії результати не стоять в нїякій пропорції з потребами і правами Русинів в Галичинї, але не о то нам тепер ходить, а тілько о порівнанє з давнїйшими результатами акції Русинів в соймі. Отже анї за попередної періоди, коли Русини мали 13 чи 15 послів в соймі, анї ще перед тим коли їх мали 30, не осягнули навіть таких результатів. А треба додати, що сі результати осягнули теперїшні рускі посли без нїяких жертв, не зрїкшися в нїчім прав руского народу, не зробивши нї найменшої уступки в користь польскої справи.
[Дѣло, 13.02.1889]
III. Рускі посли.
Рускі посли, помимо невеличкого свого числа, не ставили себе нїколи на рівни з котрим із польских клюбів — хотя і найменшій з тих клюбів мав далеко більше членів, анїж було всїх Русинів в соймі, — але они рівнали себе все з цілим загалом польских послів, з всїми польскими клюбами разом взявши. І Поляки соймові, хоч не на словах, але фактично узнавали руских послів за властиву репрезентацію цілого руского народу Галичини, за тїло рівнорядне з koł-ом польским, хоть їх интерес вимагав очевидно, щоби уважати Русинів лише за одну з партій в соймі, на рівни з поодинокими польскими клюбами. Koło польске повстало було ще в перших початках галицкого сойму, коли то в соймі засїдало не тілько 48 Русинів але і кільканацять Мазурів, не почувавших-ся спільности интересів з польскими послами з интелигенції. Тогди очевидно для сих-же польских послів згідне і солидарне поступованє було конечне, і они, без взгляду на різниці в прочих поглядах, творили одну цілість, koło, за-для спільної наради. Тепер, при звиш десятикратній чисельній перевазї польских послів над рускими і при цілковитім усуненю мазурского елементу в сойму, потреба koł-a вже устала, а однак оно все ще задержалось, і тим Поляки манифестують самі цілковиту відрубність і незгідність польских а руских интересів в краю.
В важнїйших справах нараджувався рускій клюб не тілько сам межи собою, але і сходився або порозумівався з Русинами не належачими до клюбу, як послами так і членами сойму (владиками). Так було н. пр. при внесенях о руских школах, при виборї члена видїлу краєвого з курії селяньскої, на окінченю сегорічного сойму.
Поляки раз намагалися рускій клюб розбити, именно за остатної сесії в місяци жовтни; коли появилася звістна відозва вічева з підписами руских послів, котра наробила тілько шуму. Найбільше кололо їх очевидно то, що навіть такі рускі посли, котрих они уважали за своїх пупилїв або за особливо зобовязаних для себе, підписали тую так немилу для них відозву разом з найострїйшими їх противниками. Уживали отже всякої пресії і всякого впливу на тих, о котрих думали, що суть пресії або впливам доступні, щоб їх спонукати, аби виперлися відозви вічевої. Але се удалося їм тілько при двох (пп. Білиньскім і Кашевку), і то таких, котрі вибір свій на послів завдячували польскому центральному комитетови против комитету руского і котрі аж пізнїйше до руского клюбу були приняті. З иншими членами руского клюбу їм не удалося, хотя приватно а навіть публично заповідали тоє з великою певностею і гордовитими перехвалками. А і тії два посли, що улягли пресії, відтак по оголошеню поясненя руского клюбу, самі мусїли жалувати того свого кроку, котрим стратили приязнь своїх руских товаришів а не зискали поважаня у товаришів польских.
Впрочім рускій клюб виступав згідно і солидарно, хоть поодинокі члени єго різнилися в части не тілько поглядами своїми але навіть интересами. Завсїгди переважав взгляд на загальний интерес, і не тілько в справах важнїйших, але і в менше важних, де солидарність клюбова не обовязувала, рускі посли звичайно голосували разом — зовсїм відмінно як в радї державній, де за попередної періоди з трох руских послів нераз і в важнїйших справах инакше голусував п. Ковальскій, инакше п. Кулачковскій, а знов инакше о. Озаркевич.
Зрештою становиско руских послів в соймі було і мусить бути без порівнаня труднїйше, як в радї державній. В соймі стоять они цілком самі, відособнені, на себе тілько ограничені, против самих тілько противників, против котрих мусять неустанно матися на бачности, з котрими неустанно мусять боротися, і котрі дуже часто виступають против них в одній збитій фалянзї. В радї державній заступлені суть всякі народности і всякі партії, з найрізнороднїйшими і найсуперечнїйшими интересами. Там отже в политичних, культурних, економичних і соціяльних справах мусять знайтися і интереси спільні Русинамь, і рускі посли нїколи не потребують стояти відособнені, они все можуть прилучитися до котроїсь з партій або фракцій. Навіть в національних своїх потребах, котрі очевидно тілько їх самих дотикають, все можуть знайти союзників, котрі з политичних причин будуть їх підпирати.
Згадана що-йно трудність для руских послів в соймі заходить без взгляду на їх більше або менше число. Але в разї більшого числа хоть не становиско але бодай праця їх улекшена тим, що можуть роботу межи себе подїлити і поодинокі справи розбирати межи себе після більшого або меншого спеціяльного познакомленя з ними. Сойм і так, з причини короткого часу, залагоджує справи далеко поспішнїйше як рада державна. Кожду-ж справу треба пере студіювати бодай на стілько, щоби в нїй добре орієнтуватися, в соймі тим більше, що не можна так, як в радї державній, на нїкого другого спуститися. В тім взглядї очевидно становиско руских послів в минувшій періодї соймовій було зі всїх найтруднїйше.
З давнїйших послів руского клюбу покійний Качала мало міг брати участи в працях з причини недуги; о. Мандичевскій також з тої причини часто не бував в соймі; найчастїйше забирав голос д-р Антоневич, особливо в перших чотирох роках. З нових послів промовляли особливо пп. Романчук і Сїчиньскій, рїдше п. Лїниньскій. Мале число руских послів, а межи ними мале число бесїдників мусїло бути і причиною, що не при кождій нагодї висказано було все так, як би належало бажати. В загалї однанож треба признати, що се дїялося тілько виїмково.
[Дїло, 16.02.1889]
IV. Рускі посли і загал Русинів.
Мале число руских послів чи в соймі чи в радї державній не єсть ще найбільшим лихом в парляментарнім заступництві Русинів. Вже-ж лихом єсть оно безперечно, і то великим. Чи приходить до якої-небудь ухвали, то голоси не важуться але числяться, і не одна важна справа була-би для Русинів инакше залагоджена, коли-б мали кілька голосів своїх більше; чи ходить о то, щоби яке внесенє або интерпеляцію поставити, то треба певного числа підписів, котрого Русини вже від дванацяти лїт не мали в соймі (нї в радї державній). Отже очевидно першою потребою Русинів, як і кождого народу в конституційній державі, єсть, старатись о як найбільше число своїх заступників-послів.
Але у нас було і єсть инше ще більше лихо. Межи рускими послами а загалом Русинів в краю нема досить тїсної звязи. Той загал свої интереси, свої справи здає цілком на послів, a хоть і живо интересуєся поступованєм своїх заступників, хотя бачним оком слїдить їх кроки, однак з своєї сторони або лиш дуже мало або і зовсїм не причиняєсь до пильнованя своїх интересів, дуже мало або й зовсїм не помагає своїм заступникам.
Коли-б вибори до галицкого сойму навіть і найлучше удалися, то Русини в тім соймі не можуть мати богато більше як третину всїх послів. Правда, могло би війти ще до трицять Мазурів, котрі могли-би з рускими послами держати разом, а що всїх послів з сельских громад єсть 74, а всїх членів сойму 151, то посли громадскі рускі з мазурскими разом мають близько половину голосів. Але єсли тамта евентуальність єсть в дуже далекім поли, то сеся ще о много в дальшім; таж навіть при перших виборах до сойму в році 1861, коли обставини для сельских громад були найкористнїйші, анї на Руси анї на Мазурщинї не вийшли самі тілько щирі заступники справ селяньских. Отже до того вправдї треба все стреміти, то треба яко ціль мати на оці, щоби в цілій селяньскій курії довести до вибору рускої і польско народної репрезентації, однак на осягненє тої ціли можна надїятись аж в дальшій будучности.
Але і при меншім числї рускі посли будуть мати далеко більшу вагу, коли Русини в цілім краю будуть за ними крїпко стояти і їх акцію підпирати. Тогди і польска більшість в соймі і правительство буде инакше трактувати рускі справи, домаганя руских послів, коли загал Русинів при всякій нагодї заманифестує, що він стоїть весь за своїми заступниками, що він сам їх устами говорить і що він від своїх прав і жадань не відступить.
Кілька разів лучалося в остатній періодї соймовій, що польскі посли против руских послів покликувалися на волю народу. Н. пр. коли велися наради над внесенєм п. Романчука о рускі школи, чути було від Поляків закиди, що то тілько рускі посли домагаються руских шкіл, але рускі громади, рускі міщане не чувствують тої потреби, не висказують такого жаданя. Так само як ходило о відобранє радам шкільним місцевим права презентованя учителїв, оден з корифеїв польских, коли сеся справа на остатній сесії вже другій раз трактувалася, так промовив: Після галасу, якого наробили рускі посли в соймі (при першім трактованю тої справи), можна було допускати, що сотки петицій і протестів обізвуться з громад в цілім краю; однакож того зовсїм нема, видко отже, що громади не привязують до тої справи так великої ваги, — і дїйстно, замість бодай якихь 30 до 40, вплинули щось 3 чи 4 петиції о рускі школи, і то аж по внесеню п. Романчука, а о право презенти учителїв замість яких 2.000 петицій вплинула може сота часть того числа. А вже-ж хотя-би мовчанє народу не брати за доказ єго правдивої думки, то все-ж треба брати бодай до якоїсь міри за доказ степеня єго дбалости о справу; і певно, що, як не ві всїх справах, таки не в одній солидарне, рїшуче, енергичне заманифестованє народу мусїло-би зробити враженє і запобігти некористному рїшеню будь сойму, будь правительства.
Навіть в такій справі, як дорогова, котра довела аж до заворушень, ужитя збройної сили і карних процесів, або в такій, як шкоди від лїсної звірини, на котрі нарід жалувався на кождім вічу, на всїх згромадженях политичних і неполитичних товариств, впливало лиш дуже мало петицій до сойму і в загалї не було досить підпори руским послам зі сторони загалу народу, — хотя тії справи трактувалися в соймі власне в такій порї, де нарід ними дуже интересувався, і хотя рускі посли стояли в них зовсїм на становиску интересів народу.
[Дїло, 18.02.1889]
V. Рускі посли і загал Русинів.
Не завсїгди більшість в якім репрезентаційнім тїлї єсть повною панею ситуації і може ухваляти та поступати ві всїм так, як їй подобався; се може бути тілько тогди, коли за тою більшостею в репрезентації стоїть і більшість в народї, або коли загал народу байдужій, не дбає або не оказує дбалости о справи публичні і о свої власні интереси. Єсли-ж против більшости репрезентації стоїть меншість енергична, оборотна, спосібна, а за тою меншостею стоїть більшість народу і манифестує живо свою волю і рїшучо підпирає своїх репрезентантів, то нераз буває, що більшість репрезентацій не може опертися напорови публичної опинії і згідній а рїшучій воли народу. Докази на то подає исторія многих тїл репрезентаційних в давнїйших і теперїшних часах.
Чому-ж у Русинів межи репрезентацією в соймі (або в радї державній) а загалом народу нема такої тїсної звязи, нема спільного поступованя, котре би себе взаїмно доповняло?
Вина лежить по обох сторонах, а найбільше в политичній недозрїлости і недостатку организації у Русинів. Рускі посли повинні самі стикатися з своїми виборцями і неустанно удержувати з ними звязь. Сего у нас нема. У нас вже добре, як кандидат перед виборами покажеся народови, а вже що-найбільше, як за шїсть лїт свого мандату скличе раз або два згромадженє своїх виборців. В найбільшій же части посол цілком і не став перед своїми виборцями, і в загалї дуже мало має з ними стичности. Як же-ж они можуть підпирати свого заступника, коли з ним навіть не стикаються? Як можуть интересуватися справами соймовими, коли они тих справ не знають або не розуміють? — Наші посли повинні що року, по кождій сесії сойму (чи ради державної) скликати згромадженє своїх виборців, росказати їм і пояснити все, що на минувшій сесії ухвалено, і поговорити з ними о тім, що дальше має прийти під нараду. Коли виборці порозуміють свої интереси, коли оцінять всю вагу справ трактованих або маючих трактуватися, коли зміркують, кілько і в якій спосіб они з своєї сторони можуть причинитися до користного розвязаня тих справ, тогди і не будуть так, як тепер, відтягатися від спільного дїланя і не тілько по кождій сесії, але і в серединї сесії, єсли яка важна справа приходить на порядок дневний, повинні посли і скоро тілько се можливе, зійтися з своїми виборцями і порозумітися що-до дальшого дїланя. Нехай-би так всї вісїм руских послів рівночасно були скликали своїх виборців перед ухвалюванєм нової устави дорогової або устави о презентованю учителїв, а згодна і голосна манифестація народу може-би була не одного польского посла стримала від голосованя против волї народу. Такі часті скликуваня виборців рускими послами мали-би вплив і на тій округи виборчі, особливо сусїдні, де послом вибраний Поляк: тамошні виборці зміркували-би з часом, яка-то різниця межи послом заступаючим щиро интереси народу а таким, що дбає о справи свої або о интереси инших верств.
Правда, що до тїснїйшої звязи і активнїйшого спільного дїланя послів і виборців треба інакше приспособленого народу.
У нас загал народу ще за мало просвічений та розвитий і дозрїлий, щоби все міг контролювати добре чинність своїх заступників. Насупротив нашої пословиці "Громада великій чоловік", то, що у нас важнїйшого дїєся, походить від одиниць, і справи народні там стоять найлучше, де суть поодинокі ревні дїятелї, а скоро тих не стає, наступає нераз в найлучшій сторонї запущенє, упадок. Ми хвалимося вправдї часто нашою просвітною дїятельностію, і маємо рацію о стілько, що за остатних двацять літ наш нарід дїйстно поступив значно наперед. Але коли порівнаємо той поступ з рівночасним поступом других народів, то треба боятись, що, коли він тілько таким скорим ходом буде дальше йти, як доси, ми нїколи не доженемо других. Коли ми доведемо до того, щоби ми мали такій нарід, так свідомий своїх потреб і прав, так готовий до борби і жертв за тії права, як н. пр. Чехи або Мадяри? До того-ж не дасться довести яким, хотьби значним, одноразовим висиленєм, але непереривною хоть дрібною і мало замітною роботою. Ми по кождих неудачних виборах нарїкаємо лише то на противників наших то на правительство, але як-би у нас кождий зараз по виборах робив свою народну повинність, як-би зараз приготовляв все, що треба, до послїдуючих виборів, то відтак ми би не потребували нї на кого нарїкати. Нам треба организації серед народу такої, як у Чехів, Мадярів, Ирляндців, нехай посли проводять, а нарід іде за ними і з ними: тогди будуть і инші успіхи наші.
[Дѣло, 20.02.1889]
20.02.1889