Український бокс за німців і румунів

10 лютого 1944 року на шпальтах «Одесской газеты» з’явилася розгорнута стаття про створення в причорноморському місті, за ініціативи румунських комерсантів, професійного боксерського клубу «Ринг». Його бюджет вимірювався десятками тисяч райхсмарок, що давало можливість керівництву утримувати на постійній платні у 800 райхсмарок (8 тис крб.) 12 боксерів-професіоналів. За кожен переможний бій спортсмен – залежно від статусу поєдинку – отримував від 500 до 3 тисяч райхсмарок.

 

«Відкриття клубу є великою подією в спортивному житті міста і стане початком серйозної постановки і подальшого розвитку боксу в Одесі», – зазначала газета. Як показало життя, ця подія не посприяла «подальшому розвитку боксу», бо вже за два місяці у місто вступили радянські війська. Проте вона вкотре засвідчила намагання місцевих ентузіастів популяризувати в Одесі професійний бокс, історія якого в Україні бере свій початок зовсім не з 8 квітня 1992 року, як про це повідомляють у сучасних публікаціях.

 

  Олег Загоруйченко, до війни – віце-чемпіон СРСР з боксу. У підрумунській Одесі мав власну школу боксу, був одним із акціонерів і тренерів клубу "Ринг". На ринг завжди виходив у трусах із тризубом, засвідчуючи свою прихильність до української національної ідеї. Залишив Одесу разом із німцями, подальша доля не відома.

 

 

Загалом бокс в Україні 1941-1944 років розвивався лише в кількох містах: Києві, Одесі, Львові, Коломиї, Тернополі, Станіславові. У кожному з них, залежно від того, до якого адміністративного утворення вони належали, він мав свої особливості. У Києві – виключно показовий товариський характер, у Галичині – спортивно-змагальний, в Одесі, де відбулося найбільше боксерських боїв, – професійно-комерційний.

 

Тогочасну Одесу можна вважати найбільшим центром вітчизняного боксу. Тут неодноразово проходили бої українських спортсменів із німецькими та румунськими військовими, що викликало величезний інтерес серед уболівальників. У місті, крім українських спортсменів, було чимало аматорів «шкіряної рукавички» з вермахту або союзних німцям військових підрозділів. Потрапивши в місто, де, попри воєнний стан, цей вид спорту був досить популярним, вони не оминали нагоди спробувати свої сили в боях з українськими боксерами. При цьому рухали ними не так політичні міркування (довести «унтерменшам» їхню неспроможність конкурувати з «арійською расою»), як суто спортивні та комерційні. За період з грудня 1943 року до квітня 1944-го, згідно з даними тодішньої преси, в Одесі відбулося 16 міжнародних боксерських поєдинків, з яких у 7 перемогу здобули українські спортсмени (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (два нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жоден місцевий спортсмен не був заарештований чужою владою після своїх перемог.

 

  Оголошення, надруковане в "Одесской газете" за грудень 1943 року.

 

Першими (ще восени 1941 року) облаштовувати боксерські секції в піднімецькій Україні галицькі спортивні товариства. В авангарді, як завжди, було львівське спортивне товариство «Україна». Воно проводило тренування боксерів тричі на тиждень у добре облаштованому спортивному залі по вулиці Курковій. До речі, проводити тренування у створеній секції зголосилися відомі на той час у Львові боксери. Серед них – Антон Білий, Володимир Шолдра, Юрій Левкович, Іван Ощудляк та інші. Своєю чергою, міський Відділ тіло виховання щопонеділка і щочетверга проводив тренування боксерів з інших спортивних товариств.

 

Афіша змагань у Києві (1942) 

 

Проте перші боксерські поєдинки відбулися влітку 1942 року і не в Галичині, а у Києві. Це сталося 12 липня на святі відкриття українського стадіону (нині НСК «Олімпійський»; у тогочасних документах і газетних публікаціях його ще називають стадіоном Палацу спорту). На ринг вийшли дві пари боксерів: у середній вазі Федоров і Томашевський, у легкій – чемпіон Києва Червінський і чемпіон СРСР 1935 року Трохімов. У наступному місяці в Палаці фізкультури та спорту відбулися уже 4 матчеві зустрічі боксерів. Перша пара (напівлегка вага) Червинський – Кучур`ян (переміг Кучур`ян). Друга (напівсередня вага) Тараканов – А.Сак (переміг Тараканов). Третя (середня вага) Федоров – Загоруйко (переміг Федоров). Четверта Сакаянц – Трохімов, тут боксери були різних вагових категорій. Перемогу отримав набагато легший Сакаянц. Після літа 1942 року жодних виходів київських боксерів на ринг не зафіксовано. Причина цього криється в забороні німецького коменданта проводити в місті спортивні заходи після відомих футбольних поєдинків динамівців з німецькими командами.

 

У Галичині через проблеми з організацією (відсутність належного інвентаря, приміщень) офіційно боксерські поєдинки почали проводити лише восени 1942 року. Важливим чинником цього було те, що більшість товариств, на відміну від СТ «Україна», відновили у себе відповідні секції щойно в 1942 році. Ось що з цього приводу влітку 1943 року писали «Краківські вісті»: «Важкими були початки організації боксу в нас. Нарешті після довгих заходів відбулися перші змагання в Калуші між місцевою «Чайкою» і «Україною». Ці зустрічі спонукали коломийський «Довбуш» зорганізувати боксерів і в себе. Боксерські секції організували ще станіславський «Черник», чортківська «Чайка» і тернопільське «Поділля». Одначе праця боксерів у Станіславові і Чорткові швидко занепала і тільки Тернопіль відважився на змагання з дуже грізним коломийським «Довбушем» і переміг із рахунком 12:4».

 

З листопада 1942 року на базі спортивного товариства «Чайка» (Калуш) розпочався набір молоді для навчання боксу. Одночасно те ж саме зробило спортивне товариство в селі Підгірках. Трохи більше, ніж через місяць (13 грудня), на базі двох товариств провели товариські змагання – спочатку в Підгірках, а потім у Калуші. Участь у боях взяли по 14 спортсменів з обох сторін. Перемогу отримала більш іменита «Чайка» – 9:5. Бої проходили в два раунди по дві хвилини.

 

Невдовзі спортивне керівництво Галичини організувало боксерські змагання між спортивними товариствами на першість краю. Такі змагання, на відміну від інших видів спорту, були проведені лише раз – у 1943 році.

 

Так, у квітні 1943 року на боксерських рингах у рамках першості зустрілися спортсмени спортивних товариств «Поділля» (Тернопіль) і «Довбуш» (Коломия). Перемогу святкували тернопільські боксери – 10:6. Їхня перевага стала повною несподіванкою для фахівців і преси, тим самим загостривши боротьбу за чемпіонство. В свою чергу «Краківські вісті» про двобій написали: «У боксі самі несподіванки. Ще недавно коломийський «Довбуш» виграв 12:2 у калуської «Чайки» в Калуші, калуська «Чайка» програла у Львові «Україні» 9:5 (тоді на змаганнях, що відбулися в спортивній залі Львова, були присутні 3 тис. глядачів), а тепер новоорганізована боксерська дружина «Поділля» розгромила дуже сильного противника, коломийський «Довбуш». Як виглядатиме табель боксерських першостей краю, важко передбачити. Хто буде переможцем: «Поділля», «Довбуш» чи «Україна?».

 

На жаль, через відсутність документів чи спогадів очевидців встановити точно переможця краєвого чемпіонату з боксу не вдалося. Нічого про це не повідомляла і місцева преса.

 

Планувалося того року провести краєвий боксерський індивідуальний чемпіонат. Змагання мали відбутися у спортивному залі Львова 14 листопада 1943 року. Проте турнір відклали через проведення ремонту приміщення. Лише 20 лютого 1944 року провели, але не краєві індивідуальні змагання, а львівські окружні. В них взяли участь 10 боксерів товариства «Україна». Переможцями округи стали: Мовний (вага «муха»), Оліфер (вага «когут»), Білюх («перо»), Загородник (легка), Ощудляк (напівсередня), Білий (середня), Горбань (напівважка), Гаргай (важка).

 

Часом у Галичині через відсутність коштів на виїзди боксерські змагання проходили між спортсменами одного товариства. Так, спортивне товариство «Україна» 6 лютого 1944 року провело турнір всередині товариства. До змагань виставили 5 пар боксерів у різних вагових категоріях. Змагання розпочали Білюх і Мовний (легка вага). Поєдинок завершився внічию. У другій парі (напівсередня вага) переміг Козак. Третій бій у середній вазі між Стебелинським і Гончариком суддя зупинив через невідповідність одного зі спортсменів (Гончарика). У напівважкій вазі Голубович переміг у Макарова. Під кінець змагань відбувся показовий 6-раундовий бій між Білим і Горбанем. Переміг Білий, причому цей бій, згідно з повідомленнями преси, дуже сподобався глядачам.

 

Це були останні боксерські змагання, проведені в період німецької окупації України. Як бачимо з наведеного матеріалу, українські спортивні ентузіасти та різні товариства намагалися відновлювати боксерські тренування та змагання в окремих українських регіонах. Десь це виходило краще, десь – гірше, проте всіма рухало бажання займатися улюбленою справою.

 

10.02.2014