Треба як належить попрацювати, щоб знайти способи повернути втрачені частки національного продукту та продуктивності праці
Перехожий бачить людину, що шукає щось під ліхтарним стовпом, і питає, що вона намагається знайти. «Мої ключі», – відповідає ця людина. Вони разом шукають якийсь час ключі, але нічого не знаходять. Перехожий запитує в цієї людини, чи вона впевнена у тому, що загубила ключі саме тут. «О, ні, – відповідає людина. – Але це місце освітлене».
Так виглядає економічна дискусія у Великій Британії. Всі могли зауважити відблиски пожежі – дефіцит бюджету, що залишився після кризи. Можна було легко погодитися з тим, що саме ця сфера мусить бути для уряду пріоритетною. Можна було також легко погодитися з тим, що цей дефіцит є наслідком безвідповідальності у бюджетній сфері.
Проте насправді треба звернути увагу на вплив фінансової кризи на обсяг ВВП та продуктивність праці. Правильним пріоритетом уряду має стати пошук шляхів надолуження втрачених національного продукту та продуктивності праці. Безвідповідальність у бюджетній сфері не була причиною цих катастроф; її подолання не усуне їхніх справжніх причин.
У Великій Британії ВВП на душу населення та продуктивність праці є набагато нижчими від прогнозованих за довгостроковим трендом. У 2012 році, наприклад, ВВП був на 12% нижчий від прогнозованого за трендом 1950–2007 років. Це є наслідком глибокої рецесії, після якої відновлення економічного зростання відбувалося найнижчими темпами за всю історію обчислень ВВП. Один з чинників, що пом'якшує слабке зростання після кризи, низьке безробіття, є дзеркальним відбиттям падіння продуктивності праці. Це крах економічної політики, як стверджує Саймон Рен-Л'юїс, вчений-економіст з Оксфордського університету.
Дехто припускає, що Велика Британія у 2007 році переживала нетривкий бум, заснований на нарощуванні боргів. Насправді ж національний продукт не був вищий від прогнозованого за довгостроковим трендом. Так коли і чому цей тренд вже не зміг тривати далі?
На відміну від США чи Іспанії, у Великій Британії не було будівельного буму. Країна не відчула також сплеску приватного споживання. Ціни на житлову нерухомість стрімко зростали, але вони не впали настільки відчутно, як в Ірландії, Іспанії чи США. Борги домогосподарств швидко росли, але переважно через бажання купувати дедалі дорожче житло. Втрати банків від іпотечного кредитування після кризи були дуже невеликими. Фінансовий сектор справді виріс з 6 до 9% ВВП у період від 1998 до 2008 року. Але цього не досить, щоб обґрунтувати тезу, що обсяг вироблених товарів та послуг у 2007 році був ненормальним. Прогнозисти припускають постфактум, що він був саме таким. Це наслідок стандартної циклічної корекції. Проте ані зарплати, ані ціни не виявляли 2007 року ознак серйозного перегріву, на відміну від кінця 1980-х.
Якщо економіка не була серйозно перегріта у 2007 році, тоді думка, що докризова бюджетна політика була самоочевидно безвідповідальною, не витримує перевірки фактами. Наприкінці 2007 року рівень чистого державного боргу Великої Британії був серед країн Великої сімки одним з найнижчих (на першому місці була Канада) і становив лише 38% ВВП, близько третини довгострокового середнього значення. За оцінкою Міжнародного валютного фонду, опублікованою у квітні 2008 року, структурний дефіцит бюджету у 2007 році становив 3,1% ВВП. Він був високим, але не катастрофічним. Частка урядових видатків у ВВП у 2007 році становила трохи менше 40%, тобто майже стільки, скільки у 1996 році, в останній повний рік роботи уряду консерваторів Джона Мейджора.
Тож якщо економіка не була серйозно перегрітою у 2007 році, а бюджетна політика не була аж такою безвідповідальною, що тоді викликало посткризову втрату обсягу національного продукту та, як наслідок, погіршення стану державних фінансів? Відповідь на перше запитання: світова фінансова криза. Паніка призвела до стрімкого зниження прибутків фінансового сектора, скорочення кредитування та зниження економічної активності загалом. Погіршення стану державних фінансів стало наслідком цих неґативних явищ. Оскільки погіршення економічної ситуації виявилося тривалим, то таким, на жаль, був і його вплив на державні фінанси.
Хай які були причини кризи, вона залишила по собі величезні проблеми. Але найбільшою, станом на нині, є питання: як скоротити постійні втрати обсягу національного продукту. Навіть якби ВВП ріс з постійною швидкістю, близькою до 3% на рік, поточна вартість втраченого обсягу національного продукту була б близька до п'яти річних ВВП. Ось чому не варто аж так тішитися запізнілим відновленням економічного зростання.
Саме ця ситуація має стати відправним пунктом для оцінки економічної політики уряду перед виборами. Як зазначає Бюро бюджетної відповідальності [Office for Budget Responsibility], плани уряду на наступну каденцію парламенту «мають на меті скоротити частку урядових видатків у національному доході ... до найнижчого рівня, принаймні з 1948 року». Це є і небажаним, і неправдоподібним кроком. Найважливішою метою є відновлення якнайбільшої частини втраченого обсягу національного продукту, і якнайшвидше. Ліквідація дефіциту бюджету за допомогою радикального зниження співвідношення урядових видатків до ВВП, з 44,7% у 2012–2013 роках до 38,2% у 2018–2019 роках, не веде до досягнення цієї мети. Справді, незрозуміло, чому ліквідація бюджетного дефіциту є настільки життєво важливим пріоритетом.
Криза була, безперечно, результатом ґлобальної інтеґрації – і швидкого росту – фінансового сектора Великої Британії, з чим тоді погоджувалися майже всі. Однак тепер дискусія точиться навколо тез, що економіка докризової Великої Британії була «економікою мильної бульбашки» і що дефіцит бюджету є наслідком відсутності перед кризою бюджетної дисципліни. Як наслідок, майже всі тепер погоджуються з тезою, що ліквідація дефіциту бюджету є пріоритетом, хай які низькі були відсоткові ставки і хоч які сильні були арґументи на користь збільшення інвестицій.
Натомість тепер існує потреба в економіці, що відновила б втрачений обсяг національного продукту, не покладаючись так сильно, як раніше, на фінансовий сектор. Лише ті політики, що мають добрі плани щодо відновлення попиту та втраченого обсягу національного продукту, заслуговують зараз на владу. Для цього їм потрібні інноваційні ідеї. Поки що ми не чули майже нічого нового. А це пригнічує найбільше.
Martin Wolf
We still need to learn the real lessons of the crisis
The Financial Times, 20.12.2013
Зреферував Омелян Радимський