7 Львові дня 10. (22) сїчня 1889.
Коли в вересни минувшого року видїл краєвий внїс на сойм проєкт закону управильняючого институцію писарїв громадских, піднесли ми заміти що до вартости того проєкту. Найголовнїйшій заміт дотикав сторони матеріяльної, т. є. плати писарїв громадских, котрим проєкт, обмежаючи тим свободу автономичну громад, велїв платити 800 зр. Відтак указували ми на то, що писарї, поставлювані для кількох громад, не відповідять задачи своїй; що нова институція наложить на громади неоправданий новий тягар одного миліона, коли вже і так автономичні громадскі органи коштують ті громади майже один миліон золотих; що в кінци проєкт предложений не зобовязує нових писарїв знати і уміти язик рускій.
Заміти наші не лишились без успїху. Новий проєкт закону о писарях громадских увзгляднив їх майже в цілости, відступивши від нормованя плати писарїв з гори і лишаючи громадам повну волю, лучитись в більші цілости для удержуваня спільного писаря. Тілько одної сторони не діткнув новий закон, а то обовязкового знаня язика руского. Закон новий полишив ту справу видїлови краєвому враз з намістництвом. Они то мають в дорозї административній означити склад комисії испитуючої писарїв і обєм їх знаня. Коли-ж так рїчи зложились, то безперечно маємо: право жадати від видїлу краєвого і намістництва, щоб приписами тими був обнятий обовязок знаня язика руского для тих писарїв, що хотять поміститись у всхідній Галичинї, і щоб видїл краєвий і намістництво занялись виданєм також руского підручника, потрїбного для кандидатів писарїв громадских.
Завтра на порядок дневний галицкого сойму краєвого приходить справа пропинаційна. По виготовленю еляборату субкомитетом радив над нею повний комитет через пятницю, суботу і недїлю минувшого тиждня і закінчив свої довгі і горячі наради по 10-ій годинї вечером. Кажуть, що виготовлений комисією проєкт вислано наперед до Відня, заким єго предложиться соймови. З причини сподїваних довгих дебат засїданя сойму мають відбуватися рано і в вечер, бо в суботу сойм вже напевно мав бути замкнений.
Межи польскими послами сойму утворюються в справі пропинаційній два сторонництва. Одні хотять, щоби тая справа вже раз була для них залагоджена і они могли дістати свою сплату, котрої дуже потребують і нетерпеливо ожидають. Другі уважають, що навіть при можливо найкористнїйшім для них викупнї пропинації они не дістануть всего, що з права пропинаційного спеціяльно кождий у себе може собї роздобувати; отже ставлять жаданя такі, на котрі правительство не може згодитися, і заявляють, що в разї відказу тим жаданям они волять задержаня status quo (з вічним шинком). Здаєся, що до сеї чисто економичної справи мішаються по-трохи і взгляди политичні: именно приверженці другого сторонництва гадають, що виступленєм против викупна пропинації зроблять трудности намістникови гр. Баденію, котрий очевидно мусить після интенції правительства старатися довести дїло викупна до кінця. Не здаєся однак, щоби они мали по своїй сторонї великі шанси. Они ж знають, що правительство проєкту, з котрим би не годилося, не предложить до санкції, а справу викупна пропинації віддасть новому соймови, котрий оно може собї після своєї волї зложити; знають також, що і дохід з пропинації і вартість вічного шинку найбільше зависить від поступованя ц. к. органів правительственних. Длятого можна надїятися, що буря пропинаційної дебати закінчиться погодою.
Рускій клюб нараджувався також над справою пропинаційною, однак не прийшов єще до наконечного результату, не маючи всїх потрїбних субстратів. При малім числї єго не можемо очевидно надїятися якихсь успїхів від него; сподїваємося тілько, що буде в достойний спосіб боронити интересів не тілько своїх виборців але і народу цілого краю.
[Дѣло]
23.01.1889