Завтра

Це було, ще в ті давні часи коли слово інженер у місті Львові мало сенс і звучало так часто, як зараз, наприклад, звучить слово менеджер, або політолог. Наш викладач квантової механіки працював на Кубі два роки, роблячи паузи в лекції, вставляв такі яскраві коментарі – приклади з життя на Острові Революції. Найбільше його вразило те, що в Гавані, коли справа доходила до копання ями, ремонту дороги, тобто виконання якихось необхідних, але зовсім не гламурних робіт ви чули від кубинців слово маньяна – завтра. Це при тому, що у пункти запису добровольців на війну - революцію в Ефіопію, чи Анголу стояли довжелезні черги.  

Так от, як цинічно це не звучить, але галичани, не плутати з українцями, своєї пасіонарністю, схильністю до активної революційною діяльності, нагадують кубинців. Ніхто не буде сперечатись, що власне галичани були основною рушійною силою і становили наймасовіший загін у всіх сучасних українських революціях. Це добре, але проблема в тому, що і тоді в 2004, і зараз – можна згадати ще акцію «Україна без Кучми» і студентське голодування на граніті – їх не підтримала більшість: центр, південь і схід. Так, центр також, бо центр України – це не тільки і не стільки столиця  Київ. На цю тему було багато сказано, в основному все зводилось до того, що от які вони дикі, відсталі, інертні і так далі в тому ж негативному ключі, і от на нас, галичанах, лежить тягар білої людини. Тобто, треба їхати туди працювати з електоратом. На мою думку, це повна маячня. Вони нас не те, що не поважають, вони не збираються нас слухати і сприймати як серйозних людей. Чому – я спробую пояснити на прикладі Німеччини. Так от, переважна більшість українців не знають німецької мови, культури, історії і ніколи не була в Німеччині. Шкільний курс і кіно з розряду «війна і німці» не рахується, це несерйозно. Але українці дуже поважають Німеччину і німців. Навіть бояться. Це при тому що про «Велику Вітчизняну війну» і німецько-фашистських загарбників, як і день Побєди важко якось забути колишнім і теперішнім учням середньої школи міста Єнакієве, Луганська, Макіївки, Севастополя і тисячі тисяч великих й малих. Тоді чому ?

Вийдіть у двір свого будинку і ви побачите відповідь – вживані німецькі автомобілі. Це те, на чому у переважній більшості їздить простий українець. Станьте перед будинком Кабміну в Києві, всіма облрадами, перед районними судами, прокуратурою у Львові і так далі – і ви побачите нові німецькі автомобілі. Президент, уряд і наші славні депутати, як провладні так і опозиційні, олігархи і просто мільярдери, їздять на них. Кожен чоловік, галичанин, українець – немає значення, знає, що таке інструменти фірми Bosch. Навіть домогосподарки знають, що таке побутова хімія Henkel, від шампуню, прального порошку закінчуючи піною до гоління.

От уявіть собі, що новий львівський трамвай, який, якщо вірити пресі, хоче купити російський Петербург (наш ідеологічний ворог не побоявся !), буде їздити по всіх трамвайних коліях всіх українських міст. Стане таким же звичним, як чорні мерседеси. Що буде далі ? Добре, залишимо економіку, бо це гроші, інвестиції і знову зав’язано на владу. От уявімо собі, що житель України, пересікаючи кордон Україна - Галичина бачить хороші дороги, рівні тротуари, сади - лани квітучі. Ви зрозуміли.

Але ж немає такого і близько. Які поля, корови, вівці, свині, якщо є Польща і піший перехід – контрабанда. Беремо вище, в центрі Львова позаду Міцкевича, який вже рік стоїть яма ? Довоєнна архітектура, дорожезні кав’ярні, де кава коштує, як пляшка горілки і кнайпи, де пиво – як пляшка коньяку ? Красиво, але для кого це аргумент? Вони цього не бачать ? А той факт, що єдину пристойну дорогу на Львівщині робили македонці, нашим не можна такі речі довіряти – розкрадуть, вони знають. Турецькі фірми робили у Львові ремонт вулиць Городоцької, Личаківської… Єдине місто, яке приймало Євро, і де в землю, буквально, закопали мільйони, збудувавши нікому не потрібний євростадіон, бо тут не в стані дати собі з цим раду  ­– Львів.

В їхніх очах Галичина – це край де нічого не працює і нічого не виробляється, бо всі виїхали на заробітки. Вони приїздять сюди відпочивати і лікуватись, більшість їде в Моршин, Трускавець або в гори поїздами і електричками, так що в курсі, що всі ці наші «підприємці», це звичайні торговці, які не мають нічого спільного з виробництвом, хіба меблі, і сфера послуг – кнайпи, ресторани готелі. Де продукт їхнього виробництва ? 

Добре це все гроші, закони, централізоване управління. А от уявіть собі, що за 22 роки незалежності в Галичину їдуть зі всієї України, тому що у галичан золоті руки і вони не знають слова корупція, клановість і банальний обман. Всі, і Руслана, і Вакарчук перебираються жити не в Київ, а у Львів. Міні-Австрія, або міні-Швейцарія, бо тут в Галичині найкращі клініки – найкращі лікарі, обслуговуючий персонал, тут найкращі університети, та що університети – консерваторії, академії, школи, це рівень англійських приватних шкіл – після навчання тут можна сміливо йти в європейські університети – що там вітчизняні, не даремно ж галичани домінують в науці, мистецтві, політиці, бізнесі, літературі та всюди. Сам  Грушевський казав, що «галичани – то українські євреї», такі хитромудрі, чи просто мудрі ?

Ще тоді в 90 – х коли існувала не те що мода – ідея, тренд привозити на різдвяні канікули «дітей східняків», привчати їх до культури білої люди, повертати їм віру і звичаї забутих предків ( після провалу автобусних походів  на Схід ) – вже тоді багато людей задавалось простим питанням – а де результат, де то відродження духовності? Чому вони і далі голосують не за нас, а за тих ? Про мову і культуру помовчимо. Пояснення було достатньо просте в статті однієї львівської журналістки, написаної зі слів «східняків». Колядки, вертеп, кутя, пампухи і пляцки це все чудово, неймовірно красиво, а церква яка ! Тільки, коли вони виходили у двір, вони бачили знайому картину – сміття, бруд, порожні пляшки з під горілки, людей, які сквернословили й брехали, хоча були на службі. Колядки, різдвяні традиції, дідух – це ніби театр, кіно, не справжнє, бо справжнє – буденне, щоденне, коли свята закінчились –  не сильно то і різнилось від того, що дома. Так, тут говорили українською мовою, були гори і збереглась архітектура. Все. Тоді ще закрили не все, і не ходили й не страшили факельним маршами.

«Не словом, а ділом». А чому б галичанам, весь той запал, ту енергію, яку хочуть направити на Схід, не направити на Захід, на себе, на свої міста, щоб з них брали приклад. Поставити пам’ятник Шептицькому, розказати людям хто такий  Озаркевич і чому він лікував бідних ? Для корумпованої медицини Львова це крутіше, ніж різдвяна історія. Студентам Львова спробувати поборотись не тільки з міністрами в Києві, а зі своїми викладачами-хабарниками, скільки ж цих нарікань в приватних розмовах. Та зайдіть в університет Франка, політехнічний, лісотехнічний – та всі університети і повикидайте звідти тих, хто з вас тягне ? Щось таке вже пробували робити в 2004. Або страйкуйте, відмовтесь платити всією групою, потоком, факультетом ! Єдиний університет, який можна не чіпати – це УКУ. А потім вчіться наполегливо, творіть, дерзайте, придумайте і зробіть щось таке, як новий львівський трамвай, щоб це бачили всі ! Програмісти – це добре, але це не вражає. І тоді, тоді качайте права і кличте вперед за собою у світле майбутнє. Може послухають, може повірять і підуть за вами, за кращими, за умілими. Та, і ями не забудьте засипати, сьогодні, вже, зараз, не відкладайте на завтра.