Активний учасник передноворічного Автомайдану під Межигір’ям, голова ГО «Українська альтернатива» розповідає, як можна дістатися до паркану «володаря Мордору» і що перешкоджає єдності Майдану.
- Ваша громадська організація брала участь в акції Автомайдану – пікетуванні резиденції Віктора Януковича «Межигір’я» 29 грудня 2013 року. Розкажи, як це відбувалося.
- Я думаю, що ця подія була дуже важливою з огляду на зняття синдрому якоїсь таємничості або навіть страху перед Януковичем. Це було дуже важливо. Не тільки в загальному контексті панування так званої «донецької мафії», але й перебігу протесту та революції. Бо всі пам’ятають: кожен тиждень або майже кожен день з’являється інформація про якісь можливі провокації. В різних формах вони ґрунтовно описуються, тиражуються коментаторами і т. д. І те, що ця подія відбулася масово, піднесено, позитивно і без ексцесів – це великий плюс.
Ідею рухатися на Межигір’я запропонував фейсбуківець, аспірант філософії університету імені Шевченка Андрій Балан. Він запропонував людям збиратися на станції метро «Героїв Дніпра» і йти пішки. Я і ще деякі люди висловили сумнів, що це буде реально і доцільно, бо ми з колегами три тижні тому вже оглядали те місце, в нас є люди, які знають добре там місцевість. Дорога туди пішки насправді непроста, там 13 кілометрів – фактично все під гірку треба йти, далеко не кожен витримає, зважаючи на те, що там пішли би люди непідготовлені. І така хода розпорошила би людей, вони розбилися би на групки, хтось би відстав. У принципі свій ефект воно мало би. Навіть якби воно йшло з великими труднощами, воно мало би свій позитивний ефект, бо подолання труднощів підняло би настрій людей, які би пішли, і взагалі громадськості в країні. Але, зрештою, і я закликав (і, можливо, інші люди, просто я не бачив) все-таки політиків і депутатів сюди включити.
- У якій формі це було би?
- Через Фейсбук. Я не питав, чи в цій ситуації політики повинні бути з народом, стати попереду, підстрахувати. Тому що ситуація така – неоднозначна і непевна. І тут пішли інші процеси, пов’язані з тим, що політики постійно намагаються перехопити ініціативу громадськості. Так, як вони перехоплювали ініціативу в Громадської ради Майдану, яка зараз вже менше помітна. Вони ініціювали зверху створення Народного об’єднання «Майдан», яке тепер називають Всеукраїнським об’єднанням «Майдан». Участь політиків в певній частині була також намаганням перехопити цю ініціативу громадських діячів.
Хоча поведінка політиків у цій ситуації була неоднозначна. Деякі з них, особливо новоспечені політики, новоспечені учасники цієї ради ВО «Майдан»…
- Тобто, вчорашні громадські активісти, які перейшли в розряд політиків?
- Я не буду називати по прізвищах. Один відомий політолог виступив з закликом на блозі «Української правди»: ми не знаємо, хто це організував, ми відмежовуємося. Я вважаю, що це абсолютно неправильна позиція.
- Відмежовуємося від чого?
- Від тієї ходи. «Там можливі провокації, опозиція відмежовується». Я вважаю, що це абсолютно неприйнятна позиція. Треба було дійсно брати участь. І вони взяли зрештою участь, але поставити себе поза всякою відповідальністю в цій ситуації – це нечесна позиція. І мене дивує, коли людина з академічним бекґраундом, людина, яка вважається експертом-аналітиком – ще вчора він був на одних позиціях, а став політиком і раптом навчився говорити: «ми відмежовуємося».
- Те, що він ввійшов до складу Ради ВО «Майдан», - це ти маєш на увазі?
- Я маю на увазі, що він від імені ВО «Майдан» говорив. Докладно на його блозі написано, що «ми не знаємо, хто це організовує, ми не знаємо цих людей і відмежовуємося».
- До речі, Андрій Балан належить до якоїсь організації?
- Хтось уже робив невеличкі замітки про нього – серед журналістики інтернетної чи телевізійної – я не пам’ятаю зараз.
- Дивно: просто собі приватна людина кинула гасло… Я навіть не бачив би цього, але мої знайомі громадські активісти зі Львова вказали мені.
- Я у Фейсбуку записаний у цю подію, за його закликом створену, слідкую трошки там за подіями. Це здається приватною ініціативою приватної людини, і мене вона теж трошки здивувала, бо людина – явно інтелігентного, миролюбного вигляду. Насправді воно дійсно було пов’язане з певними небезпеками, тому це ще одна причина, чому політики, якісь організації повинні були підключитися і якось це спрямувати.
- Але Олександр Бригинець там був, брав участь у цій акції дуже активно.
- Справедливо. Це частина вже іншої історії – про те, як «політики» очолюють процеси, запущені не ними. Те саме відбувалося з пікетуванням Пшонки напередодні. Ніхто не анонсував там присутність депутатів, але, очевидно, «політики» з’ясували, що буде корисно і для справи, і для «політиків» очолити процес. Вони очолили Автомайдан біля Пшонки, вони очолили автовилазку до Межигір’я.
Тут є дві сторони медалі. Вони повинні взяти частину відповідальності за людей, бо це їхній народ, їхні виборці. І друге – водночас вони отримують політичну вигоду, очолюючи процеси, які вони не організовували, не ініціювали і не могли би інакше контролювати.
- Але вони своїми імунітетами в якійсь мірі там допомогли…
- Вони допомагають у таких ситуаціях. Я звертався до п’ятьох народних депутатів, до людей, причетних до комендатури табору на Майдані.
У цьому заході взяли участь, може, півтисячі автомобілів і кілька тисяч людей (може, три, може, п’ять тисяч). По кількості людей легше зорієнтуватися, бо можна побачити кількість людей, яка була присутня на мітингу перед останнім кордоном «Беркута»…
- А чому не за кількістю автомобілів?
- За кількістю автомобілів складніше, бо треба було би бачити ті всі колони, а вони були розтягнуті і при тому – в різних місцях.
Що ми зробили? Ми запропонували альтернативний маршрут через північ. Він ішов такою дугою, таким гаком у бік Чорнобильської зони, потім у певному пункті ми верталися дорогою, як на Київ.
Основна група поїхала з краю Києва – з Оболоні стартувала і їхала прямо на північ. А ми проїхали ще великий гачок на північ, потім повернули на південь, у бік Києва. Вони їхали з Києва, а ми – на Київ. Таким чином наш маршрут з Окружної (з іншого місця старту, не з метро «Героїв Дніпра») був близько 50 кілометрів. Їхній – близько 13-15 кілометрів. Перевага нашого маршруту була в тому, що ми могли повністю скласти картину й обслідувати всю місцевість, а не тільки один центральний вхід. Тобто, там є два основні входи: господарський (задній) вхід, який на північ якраз знаходиться, і парадний вхід. Причому до того заднього можна дійти двома вуличками. Таким чином, основна траса, яка перетинає село через центр, розрізає його по половині. Є три вулички, якими можна зайти на два входи до «Міжгір’я». Ми, трохи вивчивши територію наперед, запропонували поїхати не просто «до Януковича», а пікетувати його зі всіх сторін.
- Ви, коли робили цю попередню розвідку, на машинах це робили?
- Так.
- Охоронні структури якось протидіяли вам?
- Коли ми це робили, одразу таємний агент без уніформи сфотографував номер автомобіля. До вечора телефон колеги, якому належить автомобіль, уже прослуховувався.
Просто так зайти туди не можна. Туди пропускають по документах, навіть місцеве населення. Місцеве населення нарікає на ці речі. Вже навіть на трасі ДАІ стоїть. А вже від траси – по кілометру-півтора до цих входів.
Таким чином, ми вважаємо, що це виглядало би більш переконливо, якби відбувалося така своєрідна облога маєтку з усіх сторін. Але основний інформаційний ресурс працював, звичайно, на те, що йшла основна колона з Оболоні. Там були різні колони і «підколони» (ще був там Поярков), але в принципі вони йшли одним маршрутом. Там були різні люди: були велосипедисти (така окрема підгрупа), були, наприклад, люди, які пішки йшли (серед них – учасники «врадіївської ходи»). Пішки дійти туди від самого Майдану, де вони стартували, – це складне фізичне завдання, там чоловіки добре підготовлені.
- Скільки там сумарно від Майдану кілометрів?
- Я думаю, приблизно десь було 25 кілометрів, може. Дуже серйозний похід.
Світлина Романа Михайлюка
Ми визначили місце збору інше і час збору інший – зважаючи, що довше їхати. Але оскільки ті, що йшли з основним потоком, стартували пізніше за нас (бо тривав мітинг), то ми прибули в Нові Петрівці приблизно одночасно. Ми з 8 машинами, в яких було до 40 чоловік. Один у нас був мінівен чи бусик, заповнений людьми. До речі, цей бусик був заповнений всуціль хлопцями, які постійно ночують на Майдані. Це не були кияни, які виїхали прогулятися. Це були люди, які живуть у наметах. Це такі майданівці вже закоренілі. Ну а інші екіпажі – це були різні люди, різних професій – колишні держслужбовці, депутати місцевих рад (селищної, районної). Або були, скажімо, лікар, юрист, айтішник. Були люди з різних регіонів: зі Львова були люди, були з Прикарпаття, з Тернопільщини. Були люди, народжені на Дніпропетровщині, – двоє, які познайомилися в автопробігу. З Харківщини були люди. Два майданівці наші були з Донецька та з Луганська. Один дизайнер, а другий – такий цікавий чоловік, який 20 позовів подав проти членів Партії регіонів. І мріє довести ці справи до переможного завершення.
І от таким складом ми проїхали цей маршрут на північ, а потім завернули на південь і пройшли перший блок-пост, який був заставлений вантажними автомобілями, ЗіЛами, і ДАІшниками. Ми пройшли без перешкод…
- Без перешкод? Ви розтягали їх?
- Там був залишений прохід – очевидно, для місцевого населення, щоби люди все ж таки якось ходили. Ми на нього пішли…
- Пішки?
- Так. Припаркувалися в центрі – навпроти церкви, до речі, побудованої Януковичем, купили голубий горщик для Януковича замість золотого унітаза. У нас із собою був наперед приготований унітаз з написом «Вітя, змийся!», намальований тушшю на ватмані. Таким чином ми туди пішли. Перший блок-пост – ми не зустріли жодних перепон.
- Пішоходів вони не зупиняли?
- У тій ситуації вони не зупиняли. Зазвичай, якби ми прийшли у «нормальний» день, у них би виникли питання. Але, очевидно, вони мали свої настанови, як ставитися до таких акцій.
- «Нормальний» – це коли нема акції? А коли вони знають, що оголошено акцію…
- …тоді вони мають якусь свою тактику. І я думаю, що їхня тактика полягала на тому, що перший блок-пост пропускає; через 50 метрів ми побачили «беркутівців» у провулку – це був лише спостережний пункт, вони просто зафіксували ситуацію і по рації передали на основний блок-пост, який знаходився попереду, що йде група 150 людей. Ці теж нас не чіпали. Ми спокійно з ними привіталися, вони відповіли, ми пішли далі. Основний блок-пост знаходився десь метрів за 300 до резиденції. Там був «Беркут» і внутрішні війська, здається. Проїзд був наглухо закритий «бобиками», «беркутівцями» і, як було видно на відеокамерах, які знімали поверх голів, коли ми почали підходити, ззаду у них почали підтягуватися люди. Там були, очевидно, сотні людей. Це був уже серйозний блок-пост, так просто там не можна було вже пройти.
Ми поспілкувалися з керівництвом, з офіцерами, пояснили, що ми хотіли. Нам офіцер, який назвався (на прізвище Стельмах), сказав, що туди прохід закритий, бо, по-перше, там «оползєнь». Ми сказали, що знаємо, який там «оползєнь». Він далі сказав, що там ведуться ремонтні роботи. Такі дві версії кочували. Наша офіційна версія: ми йшли до Дзвінкової криниці пити воду. Нам перекрили прохід і не дали можливості туди пройти. Ми пішли боковою вуличкою і вийшли до місця, де всі вулички, навіть бокові, будь-який провулок був перекритий міліцією. «Бобик» з «Беркутом» супроводжував нас всю дорогу, і таємні агенти теж постійно записували на відео. І ми таким чином пройшовши Нові Петрівці і всі ті місця, де можна було підступитися до резиденції, вийшли знову ж таки на трасу, на головну дорогу, де стояв пост ДАІ з кількох автомобілів.
Світлина Романа Михайлюка
І потім ми перемістилися на машинах – вже до основної групи приєдналися. Там відбувалися такі події вже масово. Це було найбільше емоційне піднесення, коли видно було масу автомобілів і масу людей, які пішки йдуть. Усе це нагадувало якийсь гандійський похід за сіллю. Багато людей, які знають, чого вони хочуть, чого вони прагнуть.
Дитячий "ноцник" замість золотого унітазу
Підійшли до резиденції. Знову ж, було перегороджено все приблизно за три сотні метрів до центрального входу в резиденцію. Там відбувся мітинг. Поки тривав мітинг, частина наших учасників – найбільш допитливі, скажемо так – обійшли це стежками та городами і, як з’ясувалося потім, десь до двох сотень людей дісталися до резиденції і побачили, як це все виглядає. Охорона не чинила особливого спротиву, ніяких проблем не створювала.
Біля 6-метрового паркана "володаря Мордору" (світлина Владислава Данченка)
- Я десь читав, що охорона просила: тільки не пишіть нічого на стінах. Ніхто не писав?
- В мене нема інформації, що хтось щось писав, але дуже розумію позицію охорони. Бо в чому ідея цього походу? Як каже моя колега, відбувається десакралізація Януковича. Є таке тваринне відчуття території. Кожній людині воно теж притаманне. Люди, які жили на Заході, дуже добре це знають. Скажімо, там вважають: півтора метри – це мій особистий простір. Якщо ти його порушуєш, з’являється психологічний дискомфорт. Якщо людина приходить до тієї загорожі, там щось починає писати – це досить таки серйозне порушення особистого простору Януковича. І те, що пара сотень людей проникла фактично туди, я думаю, це буде таким моментом, який буде йому муляти. Він не буде йому боліти, але буде серйозно муляти. І те, що тисячі людей прийшли до нього під ворота, це теж перетворює його з якогось грізного володаря Мордору на досить таки побутове явище, доступне, до якого можна підступитися.
- Тепер, коли ви туди прийшли, вони на це подивилися і в разі наступної вашої ходи вони тепер знають, вони вдосконалять систему своєї охорони, створять вам якісь додаткові перешкоди. Ви це усвідомлюєте?
- По-перше, територія «Межигір’я» – це 137 гектарів. Це 130 футбольних полів. Чи 140. Чи 150. По периметру це десятки кілометрів. Щоби ту територію захистити такими напіввійськовими методами, треба десятки тисяч людей. Це буде глупо виглядати, якщо така огорожа шестиметрова, і кожні півметра буде стояти боєць внутрішніх військ. Це буде смішно виглядати. І це буде свідчити про те, що Янукович боїться, що влада боїться. Це один момент.
Другий момент: у принципі не було, і ніхто не ставив завдання штурмувати щось, захоплювати, проривати і т. д. Я вважаю, що «Межигір’я» має бути завершальним акордом у зусиллях протестантів. Він не повинен бути першим, він повинен бути завершальним. Він повинен бути завершальним після того, коли буде здобута підтримка частини силовиків, частини військовиків, частини олігархів. І маючи підтримку хоча би символічну, хоча би невеликої частини цих людей, система захитається. І в «Межигір’я» треба йти після того, як система захитається. У неділю [29 грудня] система була нестабільна, але не було потрібної інерції, потрібного розгону для того, щоби в «Межигір’ї» символічно завершити справу цього протесту.
- Якщо взяти якісь часові моменти, якийсь контекст. Після «Маршу мільйона українців» в наступну неділю знову було на Майдані величезне «збіговисько», умовно кажучи, і на ньому «партійці», опозиціонери мали щось запропонувати. Що вони могли запропонувати – блокувати урядовий квартал, але врешті решт невдало. І тоді вони кажуть: от ми презентуємо вам Всеукраїнське об’єднання «Майдан». Щось таке, чим можна було би цих людей зайняти. Але в тому був якийсь момент спаду, «зливу», такий крок до «саморозпуску Майдану». І після того цією поїздкою по всіх тих дачах (Пшонки, Януковича і т. д.) направлено рух в інший, несподіваний напрямок. І багато людей сприйняло це як якийсь перелом. Це було після побиття Тетяни Чорновол, і вийшло так, що в момент, коли це нібито спускали на гальмах, знову стався підйом. Як ти це бачиш?
- Від самого початку в мене таке враження, що «офіційна» опозиція не налаштована досягати вирішального успіху в цьому протесті. Від самого початку. В мене є інформація про те, що в перший день (1 чи 2 грудня), коли була хода, коли бралися будівлі КМДА, профспілок, так само була нагода взяти й «Український Дім», в якому стояв «Беркут», який готовий був поступитися, якщо звернуться політичні лідери Майдану. Зв’язалися з одним із лідерів «трійці», і цей лідер сказав, що «сьогодні брати не будемо, будемо завтра». Це викликає серйозні запитання.
- Це тому, що вони настільки налаштовані на президентські вибори і більше ні на що? І більше вони нічого не знають, не вміють, не хочуть? Чи це просто якась колаборація з режимом?
- Ми зараз до того підступимось. Далі. Після 1 грудня, коли був неймовірний здвиг народу, велике піднесення, опозиція замовкла. Офіційна, «реєстрова», як її називають, опозиція замовкла. І те, що зараз називають «Марш мільйона», «Марш гідності»…
- Це було 7 грудня…
- Так. До речі, воно теж ініціювалося зі соцмереж. Я написав у середу: «Як ви ставитеся до того, щоби в неділю повторити масовий захід?». У четвер уже прямим текстом написав, що на 12-у годину в неділю пройде такий захід. Ще декілька активістів це теж написали. І десь у четвер ввечері (аж!) опозиція вже оголосила, що вона кличе людей на «Марш гідності».
- То в неділю не було би того віча?
- Може, так, може, ні. До речі, про те, що опозиція підтримує хід людей на «Межигір’я» інформація з’явилася в п’ятницю ввечері. Це нікуди не годиться. За два дні неможливо нічого організувати. За два дні можна лише очолити те, що організовано іншими. Такий підхід абсолютно неприйнятний. З одного боку, я розумію обмеження опозиції, я розумію цей аргумент, що зараз же ж нема ситуації виборів, немає якогось леґального виходу з цієї ситуації, і Захід, Європа нас не зрозуміє. Але в кінці кінців, раз на те пішло, якщо так добре подумати, у 2004 році так само не було – формально – леґального виходу зі ситуації. Бо рішення про «3-й тур» так званий – це було політико-правове рішення. І навіть не законне, а політико-правове. Правове у широкому розумінні. Тому я ті арґументи не приймаю. Я схильний вважати, що опозиція, яка постійно бере участь у дорогих виборчих кампаніях, пов’язана з великим капіталом. Великий капітал – це зовсім не революційний клас. Там ніхто не зацікавлений. Навіть якби політики щось хотіли зробити переконливе і радикальне, то одразу пішов би дзвінок від їхніх спонсорів…
- Ти хочеш сказати, що спонсори їх стримують?
- Однозначно. Я думаю, що це причина, яка буде лежати в основі процесів і в 2015 році.
Фактор Європи? Є така приказка: «Переможців не судять». Чому їх не судять? Та тому, що вже нема кого судити. Як ти переміг, то вже пізно щось обговорювати. І Європа, я переконаний, при всій їхній політичній і юридичній культурі прийняла би будь-кого, хто би став зараз на місці цієї влади.
Багато людей говорить про зраду і про підкуп.
- З боку кого?
- З боку політичної опозиції. Люди буквально отримали кошти або обіцянки інших матеріальних вигод від влади. Я не хочу вірити в такі речі, але серед активістів (особливо тих, які постійно на Майдані, які живуть у наметах) такі речі обговорюються. Уже на Майдані сформована ціла верства людей, які вимагають реальних дій. Не тому, що їм там холодно сидіти, а тому, що якраз там сидять найбільш активні.
- От цей ваш автопробіг – це й була одна така дія. Добре, це зробилося, стався якийсь підйом. Пішла така хвиля: дивіться, «вони» нас бояться! Багато серйозних людей кажуть, мовляв, поламали страх. Кажуть, що «вони» стали виглядати смішними. Кажуть, що тепер треба робити якісь нестандартні ходи, несподівані для опонентів. А з другого боку, от уже новий рік, і на Майдані таке враження спаду. І щоби він з часом не перетворився на пародію. Знову ж, кажуть, що не можна розпускати Майдан, бо всіх поодинці подавлять. І що? Глухий кут?
- У цій ситуації відступити не можна ніяк. Що зараз відбулося? Перепрошую за таке порівняння, але колись мій товариш зробив таке порівняння – це, як роздягнути дівчину, а потім нічого не зробити. Ці хлопці взяли, накрутили всю Україну…
- «Ці хлопці» - це хто, політики?
- Політики, які обіцяли «загнати синьожопу банду за Дніпро». Які обіцяли: якщо буде 100 тисяч мітингувальників, то буде «план Б». Уже дехто з «трійці» говорив про необхідність відставки Президента і т. д. І що вони зробили? Вони роздягли і залишили на морозі. Так не повинно бути. У мене, на жаль, відчуття є таке, що немає налаштованості офіційної, «реєстрової» опозиції доводити справу до завершення.
- Добре, можливо. Тим не хочеться, не можеться, налаштовані на 2015 рік. Але друга сторона процесу – громадські активісти, рядові учасники подій – вони ж не можуть погодитися з таким глухим кутом? Може, там існують якісь бачення теж?
- Ця частина теж неоднорідна. Напевне, найнебезпечніше для суспільства і для країни, що зараз відбулося – це те, що політики в руслі тієї тактики (очолити те, що вони не ініціювали) почали кооптувати активніший елемент до цієї Ради ВО «Майдан».
- Наскільки успішно?
- Хоча це було зроблено в найгірших традиціях «совка» (непрозоро, зверху і т. д.), лише одна Руслана Лижичко заявила, що вона відмовляється від участі. Проте вже після того, коли вони переграли склад учасників, процедури і т. д., то вона вже ніби нічого не говорить.
- Вона тепер навіть на чільній посаді…
- Місяць вона там буде. Це цікавий такий варіант: на період вироблення статутних документів, всього іншого. Це не її професія взагалі – громадські речі, політичні речі, статути і т. д. Я собі не уявляю. Це дещо незвично, так скажемо. Я думаю, що навмисно їй цю місію приписали, для того, щоби її пов’язати таким чином з цими речами.
Таким чином, кооптація найбільш активного елемента – з одного боку. З другого боку лишається велика маса – і це маса основна.
- Наскільки успішно пройшов процес кооптації? Ти кажеш: тільки Руслана відмовилася. А решті вони запропонували, і всі погодилися?
- Решта? Були ще заяви відносно поганих процедур. Але не було жодних заяв про те, що люди відмовилися від участі. Це означає, що вони вважають себе частиною цього процесу. Це має свої плюси, тому що нове покоління, громадські активісти повинні мати вплив на прийняття політичних рішень.
- Але вони залучаються до існуючих партій? Не створюють свою якусь окрему структуру?
- Але вони включаються в процес, який іде – розбудова «зверху», ініційована політичними партіями і яка відбувається за стандартами, процедурами, до яких звикли наші політики. Тобто, знову ж таки: непрозоро, формально, коли людей повідомляють уже за фактом про якісь речі і т. д. Мене взагалі дивує: по-перше, на майдані такі речі не робляться, є певні вимоги законодавства до формування громадської організації. Зараз ВО «Майдан» намагаються зареєструвати як організацію. Там же є певні процедури, там повинен вестися протокол, там має бути пораховано, скільки за, скільки проти. Це серйозні речі. Зараз ідуть розмови про те, що готується статут. Ми, наприклад, в «Українській альтернативі» зареєстрували організацію лише через 3,5 роки після того, як почали збиратися. Коли ми спрацювалися, виробили якісь програмні засади, поки з’явилася публічна програма.
- Це ви так довго готували документи чи їх так довго реєстрували?
- Ми довго готували. Зареєстрували буквально за місяць. А тут раптом, ще нічого не склалося, невідомо, на яких засадах, а людям уже на вході у ВО «Майдан» дають анкету, дають бланк, на якому написано, що «я цілі ВО «Майдан» поділяю». А в людей виникає запитання: а які цілі?
Вже стоїть скринька, наприклад, на Майдані – на Інститутській, на тому місці, де відбувалося силове протистояння з «Беркутом». На тому ж місці вже стоїть скринька, вже збирають кошти на ВО «Майдан». Це для мене теж незрозуміло.
Я вже не кажу про те, що засади формування каси Майдану теж непрозорі. Активісти в наметах обговорюють те, що кошти ті діляться не зрозуміло, як, і вірогідно, що одна з політичних партій, жорстко структурована, відтискає від тих коштів навіть інших політиків, а не тільки громадських активістів. І скандал з наметом Мирона Спольського й Оксани Хмелевської, київських підприємців, у яких комендант табору від ВО «Свобода» Блавацький забрав скриньку. Це підприємці, це серйозні люди; він, здається, з діаспори; це «Піцца Везувіо»; вони допомагали пластунам багато; тут був молебень великий – вони допомагали; вони постійно з якоюсь допомогою. Їм забрали скриньку і при цьому заборонили надалі збирати. А це люди, які постійно їжу підвозять на Майдан. Їхній намет стоїть навпроти входу до головної пошти.
Я розумію бажання впорядкувати життя Майдану, бо це великий організм. Але форма, в якій це зроблено – так, як описала це Оксана Хмілевська на Фейсбуку (там багато, 350 поширень пішло від неї). Коли, не встаючи, напівлежачи, цей Блавацький заявив, що «ми забрали скриньку, а як захочемо, то й намет заберемо», – такі речі неприйнятні. Якщо ми будуємо якусь нову країну, нової якості, то це має бути позавчорашнім днем, а не тільки сьогоднішньою реальністю.
- Є волонтери Майдану – кухня, медслужба. Про них писали, що вони падають з ніг, не сплять тижнями, що вони герої. І все це працює, все це функціонально, чітко організовано – вивезення сміття, прибирання, маса інших функцій. Але все працює, як годинник. Чия це більше заслуга – громадських активістів чи партійців?
- Очевидно, це обопільна заслуга. Я довіряю думці Руслани, яка каже, що, наприклад, Парубій – один із найкращих організаторів, яких вона зустрічала. Я не сумніваюся в тому, що депутати Парубій чи Кубів здатні все якісно організувати. З другого боку, є великий ентузіазм людей. Я знаю багатьох волонтерів: хто мастить канапки, хто працює в інфоцентрі, хто ще десь.
- Але це ж треба вміти так відлагодити механізм.
- Цей механізм не одразу відлагодився, він не одразу був поставлений на потік, він не одразу став саморегульований. Це зайняло певний час.
- Чия це заслуга? Може, це якийсь секрет? Бо воно наче звідкись раптом, якось так дивовижно – при нашій певній анархічності.
- Є ж досвід Помаранчевої революції. Купа людей, які пройшли через цей досвід. Очевидно, що зараз дійсно більше самоорганізації і менше бюджету в тому всьому. Помаранчева революція – я пригадую, Анатолій Гриценко писав про те, що кожен день Майдану обходився в 10 мільйонів гривень. Я думаю, зараз ці цифри далеко не такі. Люди багато безпосередньо приносять, передають і т. д. Очевидно, що є якась частина заслуги організацій наших політичних лідерів, комендантів, які «в полях».
- Коменданти – всі партійні?
- Так, вони мають свій сектор відповідальності.
- А скільки їх?
- До речі, досі не оприлюднено персональний склад Штабу національного спротиву. Йдеться про те, що, крім Парубія, є ще три коменданти: Кубів, Блавацький і Аваков, які мають свої ділянки. Кубів нібито логістикою займається. Але я не хочу за них розписуватися, бо я не причетний до роботи цього штабу.
Розмовляв Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ
1 січня 2014 року, Київ
15.01.2014