Повнометражне кіно про львів'ян планує знімати режисер австрійського походження з Івано-Франківська Олег Ущенко. І йдеться не про революції, а про звичайне життя мешканців Львова, про сучасні традиції міста. «Z» поспілкувався з митцем про це кіно і загалом про український кінематограф, а також не зміг не торкнутись теми сьогоднішнього вагомого зрушення громадянської свідомості, яке вилилось у Майдан.
«Режисура, цікава тим, що вона може бути водночас хімією і алхімією»
– Розкажіть, будь ласка, про що буде кіно, якого жанру, сюжетні лінії…
– Йдеться про кінокомедію з робочою назвою «Планета Львів». Це spectacle — індустріальне жанрове кіно, де комунікатором між виробниками і глядачами буде добра емоція. Підкреслю, то не буде злизане кіно з Голлівуду, бо у нас досить свого, автентичного, матеріалу. Це кінокомедія про сучасний Львів. Про його традиції. Як вони вживаються чи не вживаються з сучасністю. Якщо хочете, це такі собі баталії за комфорт. Причому кожен з героїв у зміст комфорту вкладає своє визначення і переконаний, що іншого існувати не повинно. Така чисто львівська і водночас людська ситуація. То має бути кіно, яке було би цікавим і для глядачів за межами України. Інакше, для чого здіймати шум?
– Коли плануєте взятися до фільмування?
– Найменш терплячі, а то основна маса людей з команди, націлилися на літні місяці. Але я проти поспіху. Головне — якість. За сьогоднішньої ситуації навколо українського кіно, я би не поспішав.
– Хто працюватиме у Вашій команді? Звідки будуть актори, зі Львова чи столиці?
– Плануємо залучати відомих акторів, що мають львівське коріння, з усього світу. А також нашу молодь. Якщо врахувати, що українські «зірки» — поняття умовне, то буде багато молодих.
– Якось Ви сказали, що кіно не конче має бути дорогим, зі спецефектами, найсучаснішою графікою… Але чи не цього сьогодні чекають глядачі? Спецефектів і видовища? Чи може фільм стати популярним (касовим) без цього?
– Може. Тому і взялися за кінокомедію, щоби не роздувати бюджет дорогими технічними прибамбасами. Хороші емоції — це теж добрі атракції.
– Плануєте виходити у кінотеатрах?
– Для чого братися за фільм, якщо не виходити у кінотеатрах? Прикол у тому, що ми тільки заявили про наміри, а в нас вже є перші запити. Поки що з Польщі.
– Як щодо фінансування? Знайшли вже спонсорів? На який бюджет розраховуєте?
– Якщо ми хочемо навчитися творити конкурентоздатне кіно, то слово «спонсор» мусимо забути. Бо спонсорство в сучасній Україні — то дармові гроші, які в основному використовують не за призначенням і виховують калік, які не здатні зробити щось придатне для конкуренції. Ми зараз працюємо з потенційними інвесторами з України, Польщі та Росії. До українських грошей, які призначені на кіно, поки що пробитися нереально. Мені розповідали, що за останні три роки держава на розвиток українського кіно виділила неповних півмільярда доларів. І на що вони витрачені?
– Ви івано-франківець, а сценарій про львів'ян… Чи не легше було б написати і знімати про івано-франківців? Чи львів'яни — колоритніші?
– У Франківську я буваю, коли їжджу до мами, або якщо маю ями з роботою. Всі головні події зі мною відбувалися у Львові. До слова, навіть цього разу повертався з Києва до Івано-Франківська через Львів, бо мав там пару бесід. Серед віхових моїх подій — знайомство з Романом Віктюком. До знайомства з ним, мені, тихому провінціалу, з патріархальної ще австрійської родини, соромно було при сторонніх людях навіть сценарій реклами обговорити. А потім пан Ромко сказав: «Всі ми народжуємося в уявній оболонці. І живемо так обережно, щоби ту оболонку не пошкодити. А насправді її треба рвати, рвати, рвати!!!» Це помогло мені провести апґрейд свідомості.
– Як можете порівняти стан кінематографу в різні періоди української незалежності — у фінансовому плані, у плані цензури, законодавства…
– Дарма Ви про це спитали, бо, переінакшуючи слова одного чоловіка, коли я чую словосполучення «українське кіно», хочеться схопитися за автомат. Що саме порівнювати? На досвіді з провальними продуктами будь-яку галузь можна тільки знищити, а не розбудувати… У тому середовищі, що залишилося від кіно і телебачення, у нас шарпаються ті, що хотіли би зробити щось добре, з тими, за плечима котрих по кілька провальних проектів. Як то не смішно, але останні немислимо гоноруються своїм досвідом. Річ у тому, що в нас досі немає свого ентертейменту. Є телеканали, іноді знімають якісь кіна — все. На початку 90-х минулого століття команда тодішніх «1+1» задала тон нової якості нашої телеіндустрії. Всім подобалися їхні рейтинґи, заробітки, картинка, і тисячі людей, часто далеких від розуміння, що таке телебачення, кинулися створювати канали. Всі ці канали так і залишилися на стартовому рівні свого розвитку. Такі-сякі новини і хмара ширпотребу з Росії, бо недорогий. Відрізнити учасників цього колгоспу можна хіба за логотипом каналу. Ще ті дорогезні «формати», які в цих умовах сприймаються, як золоті зуби у писках заможних селян епохи застою. Оскільки ентертеймент мертвий, то у нас дуже кволо зі своїми «зірками». Бо ні телеканали не можуть посприяти популяризації нашого кіно, ні якість місцевого кіно не може привернути увагу до місцевих телеканалів. Наше кіно розвивається поки що ривками і силами фанатиків, які старатимуться робити щось індустріальне.
– Які перспективи кіномистецтва (для акторів, сценаристів, режисерів...)? Вони можуть бути тільки в Києві чи в реґіонах також?
– Реальна картина виглядає так: у нас практично немає кіногалузі, але є прошарок креативних кінематографістів, які живуть своїм окремішнім життям. Люди пишуть сценарії (наприклад, я їх отримую дуже багато, хоча я не найбільший кіноавторитет). Обмінюються ними. Обговорюють ідеї. Колективно вишукують, як бодай щось реалізувати, бо треба за щось жити і годувати сім'ї. Але все це відбувається автономно, якщо хочете, в інших реаліях. В офіційній кінематографії інше життя. Там, з одного боку, на одного автора вартісної ідеї припадає сотня охочих тією ідеєю скористатися на дурняк. З другого боку, так звані «офіційні» кінематографісти, які мають доступ до державних фінансів, мочать конкурентів всіма можливими інструментами, серед яких найбезневинніший — питання «А хто він такий?» або «Не соромно просити гроші? Хочете знімати, то беріть камери і знімайте!». Хоча про якість того, що вони назнімали, воліють скромно мовчати.
Поки що реальні трендсеттери рятуються у російських або польських проектах. На сьогодні ситуація жорстоко-ексцентрична — українське кіно за українські гроші працює проти української держави. Від такої правди можна здуріти. Але там купа людей, які не сприймають Україну як державу, проте вони сито пасуться на грошах, призначених на розвиток українського кіно. Така реальність.
– Можете назвати вдалі приклади сучасного українського кіно? Чи стали ці стрічки популярними серед людей? Якщо ні, то чому?
– Українській кіносвіт поділений так: ті, що не отримали грошей від держави на пітчинґах, скиглять у стилі «все пропало», а ті, що отримали, фонтанують поясненнями, чому у них не вийшло, як планувалося. Зараз формується третя частина кінематографістів, поки що необ'єднана, хоча вже окреслюється ідея створення Незалежної асоціації кіновиробників. Ці намагаються щось робити власними силами. Ви не уявляєте собі, скільки на то йде нервів і здоров'я, але за останніми майбутнє. Є надія, що невдовзі засвітиться кілька справжніх проектів. Добре стартанули «Тіні незабутих предків». В даній ситуації головне — робити свою роботу. Вже той факт, що держава щороку виділяє на розвиток кіно пристойні суми, реально обнадіює. Тепер держава мала би подбати, щоби ці гроші використовувалися за призначенням. Тоді наступний етап — війни ідей на екранах, і це заманить до кінотеатрів вітчизняних глядачів.
– Ви були журналістом, працювали у сфері реклами, робите кіно. Де почуваєтеся найвільніше?
– Журналістика — то соціальна хірургія. Там дуже цікаво, бо завжди багато адреналіну. Але там або ти фахівець, або тобі треба поламати руки, щоби не торкався скальпеля і не калічив людей своєю писаниною. Люблю писати й досі. Але від другого курсу, коли з'явився досвід роботи над рекламним роликом, відчув потяг до телебачення і кіно. Режисура цікава тим, що вона може бути водночас хімією і алхімією.
«Біда пострадянського простору — відсутність громадянського суспільства»
– Не можу не спитати про Ваше ставлення до подій, які сьогодні розгортаються в Україні. Як Ви ставитесь до мирних протестів на Майдані? Чи берете в них участь?
– У Києві ми по кілька разів на день приходили на Майдан, бо то гігантська соціальна лабораторія. Щовечора привозили величезні сумки з продуктами. Кінематографісти на Youtube і Facebook запустили відритий проект Babylon'13, де збираються найсоковитіші кадри з Майдану. Серед моїх друзів немає таких, хто б не виходив на недільні марші… Біда пострадянського простору — через відсутність громадянського суспільства, де основа держави — кожна людина, і та людина про то знає і тим користується. На чорно-білому пострадянському просторі домінує азіатське схиляння перед владою. Багато пишуть, що всі наші суспільні проблеми через Голодомор, про травму на генетичному рівні. Не буду заперечувати. Просто скажу свою думку. Маємо мінімум ще дві вади. Масове бажання схитрувати — нехай щось ризикове роблять без мене... І заздрість. Якщо хтось намагається щось зробити, то його оточення чомусь не береться за власні проекти, а намагається цього чувака топити. Мусимо мінятися, бо потяг в цивілізацію може промчати повз нас.
– У чому, власне, підтримуєте мітинґувальників — у прагненні до євроінтеґрації, поваленні нинішньої влади, покаранні силовиків?..
– Я не прихильник гучних акцій. Для мене патріот — це та людина, яка робить свою роботу максимально якісно. А всі зовнішні ознаки: гасла, кричалки, походи, мітинґи, зібрання, збори — все це вчорашній день. Може, навіть позавчорашній... Вони подобаються, бо мають купу зовнішніх ознак — можна корчити з себе героя. А ще з такими протестами легко миритися, бо вони малоефективні. Наприклад, в Європі на концерти Scorpions збиралося по 600 тисяч глядачів і від того нічого не змінювалося. Ходила цифра, що мітинґ якоїсь з неділь зібрав 2,6 млн. Колосально, але яка з того користь? Як від суперечок в соцмережах. Тобто ніякої... Бо в нетократичному середовищі цінується робота не горлянкою чи м'язами, а головою. Мізками.
Якби бодай половина людей, які симпатизують Майданові, іґнорували заклади і торгові марки опонентів, то користь від таких протестів була би захмарною... І, зауважте, не треба ні мерзнути, ні голодувати, ні битися. Треба всього-на-всього навчитися вмикати мізки.
– Чим, на Вашу думку, закінчиться Майдан?
– Пам'ятаєте, у фільмі «Аватар» головний герой запитує абориґенку Пандори, як він довідається, що йому підходить саме цей птеродактиль? А вона спокійно відповідає: «Він захоче тебе вбити». За таким самим безкомпромісним принципом формуватиметься наше громадянське суспільство. На основі взаємовідповідальності.
Розмовляла Наталя ФЕДОЛЯК
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Олег УЩЕНКО народився в Івано-Франківську. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. На другому курсі відзняв свій перший іміджевий рекламний ролик для СП «Віденська кава».
Закінчив курси режисера кіно і телебачення. Потім поїхав працювати до Санкт-Петербурга, де вчився у Школі реклами. Випробував себе у розробці та виготовленні телевізійних рекламних роликів (у доробку їх понад сотня), організації рекламних кампаній, просуванні товарів і послуг на місцевому ринку.
Керівник продюсерської аґенції «Мер-Нот». Від 2002 року — керівник безстрокового культурно-мистецького проекту «С-прорив» (Станіславівський прорив).
Отримав літературну премію ім. І.Франка за роман «Барменцаль. Сучасна клінічна проза».
Захоплюється створенням кліпів на вірші. У доробку — «Геній», «Ми помремо не в Парижі», «Ноги», «Безкорисна перестановка доданків», «Солодкі катастрофи».
Зараз працює над короткометражним фільмом «Німі плачі», дбає про монетизацію та препродакшн своєї першої повнометражної стрічки — кінокомедії з робочою назвою «Планета Львів».
Колекціонує кулінарні рецепти. Найкращим відпочинком вважає читання книжок. Палкий прихильник сучасного індустріального кіно. Віддає перевагу фантастиці, трилерам і кінокомедії. Улюблений фільм — «Аватар». Улюблений серіал — «Гра тронів». Прихильник активних прогулянок в горах або поблизу водойм.
13.01.2014