Підзамче: вчимося жити по-європейски

Підзамче – найдавніший район Львова, але наразі туристи тут рідкість, попри те, що це не так вже й далеко від Площі Ринок і можна побачити кілька храмів з часів княжого міста. Тепер екс-промисловий і занедбаний, такі райони називають депресивними. Тож тут, на відміну від центру, немає чисельних кав’ярень, власники яких прикрашали б фасади будівель розвішаними ваннами, нікому нема діла до стану зон відпочинку, подвір’їв і дитячих майданчиків. І найголовніше, що самим мешканцям – також. Вбити двох зайців одним пострілом: відновити майданчики і повернути зацікавленість мешканцям вирішили краківський Інститут розвитку міста та львівський Інститут міста. Фінансує проект Міністерство зовнішніх справ Польщі в рамках конкурсу «Polska Pomoc Rozwojowa 2013».  Разом вони ініціювали проект облаштування міського життя на Підзамчі, що мовою містобудівництва зветься «ревіталізація». 

 

 

Проект «Ревіталізація подвір’їв району Підзамче» вже добігає свого завершення, його рамки: 1 квітня–31 грудня 2013 року. Але він має стати тільки першим кроком тривалої роботи. Українські виконавці – комунальне підприємство Інститут міста – сповнені натхнення продовжувати почате та поширювати здобутий унікальний для України досвід. Роль польського інституту була в тому, щоби навчити українців на прикладі своїх попередніх проектів. Загальна вартість ревіталізації склала 269 590 злотих, з них лише 10% – внесок української сторони.

Унікальність і складність проекту не в дизайні і не в будівництві, а у співпраці з мешканцями. Як їх зацікавити, як знайти з ними спільну мову, і як мотивувати вкласти власні кошти та сили? Це запитанні, на які знайшли відповіді організатори проекту. Саме цей новий для України досвід має послужити гарним підґрунтям для нових проектів в інших містах. Тож, як була побудована робота по відновленню майданчиків із залученням мешканців?

 

Етап 1. Перемовини

 

 

Саме мешканці допомогли обрати ті ділянки в районі, які потребують нагального втручання. Вони вказали на небезпечні місця і бажані зміни. Але для благоустрою відібрали лише ті об’єкти, на яких погодились працювати самі мешканці. Їх три: дитячий майданчик між будинками № 66–72 по вулиці Богдана Хмельницького, закрите подвір’я будинків № 11 і 13 по вулиці Підзамче  і прибудинкова територія будинків № 83, 85 і 87 по вулиці Богдана Хмельницького. Найбільш натхненними і зацікавленими виявились мами маленьких дітей.

 

Несподівана проблема: коли мешканці чули про проект, не вірили в гарні наміри організаторів, поширювали чутки.


Вирішення: координатори постійно спілкуватися з мешканцями наживо, особисто пояснювали мету проекту.

 

Цікаве спостереження: коли оголошення про збори було надруковане з логотипами організаторів, то люди не помічали його. Той же самий текст, написаний від руки активістами, привертав увагу мешканців.

 

Етап 2.  Розробка дизайну

 

Залучені молоді дизайнери Наталя Мисак, Андрій Шуляр і Оксана Савчук допомогли вирішити соціальні проблеми. Адже гарний дизайн має бути не тільки гарним на вигляд, але й функціональним.

 

Наприклад, ці бокси стоять тут невипадково: вони не дають машинам заїхати на зону відпочинку.

 

Один із способів, які дизайнери вигадали, щоби мотивувати мешканців доглядати за прибудинковою територією після її оновлення, щоб вона знову не занепала – квіти! На майданчику встановили бокси для вазонків, а квіти мають навесні принести самі мешканці. Таким чином, в кожної квартири буде своя зона відповідальності на майданчику.

 

Несподівана проблема: людям важко було сформулювати, чого вони хочуть, в категоріях архітектури та дизайну.


Вирішення: розробники приходили на майданчики і спостерігали за поведінкою мешканців. Тобто, діти, їхні батьки та інші користувачі простору своєю поведінкою візуалізовували свої потреби й незручності обладнання, які вони не могли сформулювати вербально.

 

Цікаве спостереження: найбільш активно обговорення мешканцями відбувалось саме на подвір’ях і майданчиках: після роботи або на вихідних, коли люди виходили на відпочинок.

 

 

Етап 3. Втілення

 

 

Коли настав час мешканцям разом з робітниками взятися за лопати, то виявилось, що працювати хоче не так вже й багато людей. Найбільш активними залишились батьки маленьких дітей. Тати виконували важку роботу на дитячому майданчику, а мами разом з дітьми фарбували. На прибудинковій території між трьома будинками мешканці вирішили більше вкластися грошима, а ніж своєю працею. Проте деякі взяли на себе висадження рослин. Більшу частину садівничих робіт залишили на весну – таким чином благоустрій буде продовжуватися після завершенню проекту і нагляду координаторів. Тут вже все буде залежати тільки від мешканців.

 

Ще одна проблема: найскладніше залучити до взаємодії молодь.

 

Вирішення: граффіті-художники з команди Kickit Arts запропонували розмалювати стіну будинку. Коли вони приступили до роботи, це зацікавило молодих людей з району, вони почали знайомитись і пропонувати свою участь.

 

Цікаве спостереження: люди зменшили свої витрати, погодившись не тільки дати гроші на обладнання, а й самим його придбати, адже тоді вони можуть розраховуватись готівкою і мають ширший вибір.

 

Етап 4. Результати проекту

 

Мешканці без стороннього втручання організовують толоку на майданчику. Це найяскравіший результат. Адже самоорганізація мешканців – запорука розвитку району. Також важливо, що в них з’явилось місце для спілкування.


«Що ми також хотіли досягти цим проектом, це створити місце, де би мешканці могли просто знаходитись. Датський ландшафтний архітектор і урбаніст Ян Гейл говорить про те, що повсякденна взаємодія між людьми переважно полягає в тому, що люди просто знаходяться в одному місці і бачать інших людей. Це 90% взаємодії між людьми в місті, вони є дуже важливими. Тоді, можливо, в якийсь час відбудеться діалог, і це пізніше стане підґрунтям для створення громади. Створення громади також було однією з наших цілей», – повідомив архітектор Андрій Шуляр на відкритті майданчику.


Мешканці незадіяних будинків, побачивши роботу на майданчиках, зацікавились відновленням і своїх подвір’їв. Проте були й прецеденти, коли інші мешканці долучалися до проекту тільки вночі, намагаючись вкрасти тимчасово демонтоване обладнання.

 

Мешканці говорять

 

Робота з мешканцями демонструє, що не тільки для кожного майданчика потрібен окремий підхід, але й до кожної людини. В усіх свої сфери зацікавленості, свої побажання і свої мотивації. Пані Тетяна, координатор по дитячому майданчику, висловила готовність працювати й надалі на благоустрій району й збирати людей: «Ми навіть трамвайні колії готові перекласти, напишіть, якби тільки був якийсь проект, було фінансування».

 

Пані Христина з сином.

 

Пані Христина, молода мама (подвір’я будинків по вул. Богдана Хмельницького № 83, 85, 87): «Єдине, що мене турбувало, це щоб дитина була в безпеці. Раніше ми ходили з ним гуляти аж за переїзд, бо тут було небезпечно, не було паркану, то каміння якесь хто лишить, то ще щось... Тепер ми можемо використовувати цей майданчик. Починали тут робити самі щось ще минулого року, в нас був газон, ми скинулись на великий шланг всім двором, щоб поливати».

 

Пані Оля

 

Пані Оля (подвір’я будинків по вул. Богдана Хмельницького № 83, 85, 87): «Нам одразу сказали, що 30% наші: або гроші, або працювати. Ми погодились одразу. Але, крім мене, ніхто тут не працював. Що мені не подобається в українській нації: якщо ти не хочеш працювати, то хоч не заважай. То був жах, що я тут натерпілась… Один раз тільки вийшли допомогти. Коли я захворіла, дівчатка вийшли й посадили чорнобривці. Щодо паркану і воріт, то була наша з Христиною ініціатива, бо ми одразу сказали: якщо не буде воріт, ми не підписуємось під цей проект. Бо за 12 років, як я тут живу, ми вже набачились тут всякого, крики були по ночах».

 

Невідомий пан, працюючий дідусь (подвір’я будинків по вул. Богдана Хмельницького № 83, 85, 87): «Я не приймав участь в роботах. А от жіночка така Оля, вона тут і до того ще садила малину, і пан Степан намагався доріжки зробити. Це з нашого дому. А з того дому інша Оля – з одного боку вона активіст, а з іншого – хоче, щоби то всьо було нібито її. Вона має собаку таку велику, ротвейлера, і коли випускає або на поводку, або так, то всі її бояться».

 

Пані Тетяна з сином

 

Пані Тетяна, координатор по дитячому майданчику, працююча мама:
«Ідея робити майданчик в мене з’явилась два роки тому. Сину було 8 років. Тоді були вибори, і я звернулась до депутата Дубневича. Він поставив тут три гойдалки, але не вгадав з віком. В нас тут діти мають по 8-10 років, а ті гойдалки були розраховані на 3-4 рочки. Коли я звернулась в ЖЕК, щоб спиляли старі гойдалки, бо вони були в аварійному стані, заступник начальника сказав, що є проект по ревіталізації Підзамча. Так я зустрілась з Яриною, і ми вирішили робити наш майданчик. А потім я вже дізналась, що та програма піде дальше, якщо мешканці будуть допомагати хто чим може, хто може копати, хто може садити… І тоді я вже розвішувала оголошення, розводила агітацію, і так назбирала 30 людей».

 


Фото 1, 2, 4 — Інститут міста, фото 3, 6, 7 — Йош, фото 5 — postpaper.com.ua.
 

18.12.2013