Сувора реальність полягає у тому, що всі радикальні варіанти вимагають консенсусу, якого немає

Чи час репатріювати повноваження з ЄУ? Такий сміливий хід викликає інтерес не лише у Великобританії, де прем'єр-міністр Девід Кемерон запропонував провести референдум щодо членства Сполученого Королівства в Унії, сподіваючись зробити саме це. Що дивує ще більше, цей варіант став також найбільш обговорюваною проблемою у єврозоні - хоча й з різних причин.

Останній вагомий внесок у цю дискусію зробив Ашока Моді, колишній службовець високого рангу Міжнародного валютного фонду, що зараз працює в аналітичному центрі Breugel у Брюсселі. Свій есей "Договір Шумана для єврозони" він починає з того, що хоче зберегти євро. Але він доходить висновку, що найбільш прагматичним способом досягнення цієї мети є покінчити з усіма спробами створити фіскальну унію, банківську унію та репатріювати повноваження з ЄУ.

Він наводить аргумент, що ці політичні сфери потребують чіткого розмежування компетенцій. Нинішня система спільної компетенції європейських інституцій та держав-членів у сфері фіскальної політики явно не працює. Справжня політична унія, як він каже, з центральним фіскальним органом та центральним банківським регулятором, не є досяжною з політичної точки зору. Найкращою альтернативою до інтеграції є повернення до виключної компетенції держав-членів.

Це моє резюме есею професора Моді. Він пояснює неефективну відповідь Європи на кризу набагато детальніше. Я згоден з головною думкою його аналізу: неможливо керувати складною валютною унією за допомогою системи спільної компетенції. Хтось таки повинен бути головним.

Я не згоден з висновком професора Моді, який складається з двох пов'язаних між собою тез. По-перше, що політична унія не є досяжною. По-друге, що репатріація повноважень у сфері фіскальної політики та банківського регулювання могла б дати позитивні ефекти. Він пропонує провести її через великі "договори" - угоди, що матимуть обов'язкову силу та визначатимуть засадничі принципи координування економічної політики. Вони діятимуть за межами компетенції ЄУ та її інституцій.

Якщо йдеться про пропозицію створення банківської унії, то професор Моді підтримує пропозицію Німеччини, що дорівнює репатріації повноважень. Ця пропозиція передбачає створення вільного альянсу національних регуляторів, що діятиме, спираючись на узгоджений набір правил та стандартів зі суворими критеріями для визначення найкращих практик. Щоб це все запрацювало, Німеччині треба буде самій подати приклад і "очистити свою репутацію, заплямовану розм'якшенням міжнародних стандартів банківського регулювання нового покоління". Першим її кроком мала б стати консолідація її фрагментованої системи страхування депозитів.

Але якою є ймовірність реалізації цієї пропозиції? Іншими словами: чи є ймовірність створення політичної унії дійсно набагато нижчою, ніж ймовірність того, що Німеччина виконає ті речі, які їй рекомендує професор Моді? Якщо відмовитися від створення банківської унії, то Німеччина, найімовірніше, працюватиме на зміцнення нинішньої системи, ніж її заміну.

Це підводить мене до головного контраргументу до тез професора Моді. Один мій мудрий друг одного разу зауважив, що єдиною річчю, яку Європі робити складніше, ніж поглиблювати інтеграцію - це дезінтегруватися. Ось чому відповідь на кризу полягає у пошуку рішень на підставі чинного права та інституцій, що вже існують. Усі радикальні варіанти - розпуск єврозони, формальний дефолт або репатріація - потребували б консенсусу, якого просто немає.

Я не готовий відмовитися від великої ідеї політичної унії. Історія ЄУ демонструє, що інтеграція може бути настільки повільною та важкою, що це навіть дратує, але якщо вже вона триває, то, у кінцевому рахунку, матиме сильний вплив. Причина, з якої люди нині обговорюють ідеї створення банківської або фіскальної унії, полягає саме у тому, що держави-члени зіткнулися з проблемою, для розв'язання якої потрібні їхні колективні дії, і тому що криза залишила їх без альтернативи.

Нежорстку координацію вже випробували, і вона не спрацювала. Однією з причин цього є те, що суверенітет дає людям та урядам свободу ігнорувати певні елементи домовленостей попередніх поколінь. Достатньо буде згадати про Пакт стабільності та зростання ЄУ.

Для мене головний урок кризи єврозони полягає тому, що без достатнього впливового центрального органу, що має право диктувати державам-членам економічну політику, валютна унія, у кінцевому рахунку, буде нестабільною. Розважливі люди можуть мати різні думки про те, наскільки великим та впливовим повинен бути цей центральний орган. Вони також можуть мати різні думки щодо того, чи є досяжною ця мета у нашому конкретному випадку. Але зовсім нерозумно припускати, що повернення до статус-кво розв'яже цю проблему. Ми там вже були.

Wolfgang Münchau
A disunited Europe will struggle even to disintegrate
The Financial Times, 25.11.2013
Зреферував Омелян Радимський