Національний Музей. Поволи наближаємось до нього легонько в гору спрямованою улицею Мохнацького. По правій сторонї дороги з-посеред ряду звичайних, нічим незамітних, шабльонових львівских камениць, звертає нашу увагу палата в стилю барокко. Маленька напись при брамі сповіщає, що стоїмо саме перед новою, молоденькою фундациєю — Національним Музеєм. Будинок стилевий, перед ним добре удержувана площа, посеред котрої має станути колись памятник Тараса Шевченка.
Входимо до середини. Внутрішна обстанова теж стилева. Ґабльоти, по яких розложені предмети, вироблені в одноцільнім стилю, по взорам наших артистів. Нема тут сего шабльону, який звичайно бачить око в музеальних кімнатах. Провідною думкою при укладаню плянів, видко, була не лише практична а й артистична сторона справи. Цілість вийшла дуже гарна і гармонїйна. Може одна лише подробиця не достроєна до цілости: барокові штукатериї стїн, самі про себе не найгірші, чудно якось відбивають ся від зібраних в салях предметів — етноґрафічного і артистичного змісту. Бо музейний будинок призначений був під иншу ціль, як під сю, яку тепер сповняє.
Салї Музея виповняє дуже щільно близько пятнайцять тисяч (14 839) предметів. Три окремі відділи зложили ся на його цілїсть: передісторичної археольоґії, етноґрафії і істориї штуки. Кромі них в склад його входить ще велика біблїотека рукописий і стародруків. Властивою основою Музея є побіч біблїотеки відділ істориї штуки. Два инші відділи найшли ся тут принагідно і вийшли вони мало систематичними і зовсїм неповними. Не богато лїпше стоїть справа етноґрафічного віддїлу.
Одначе не в етноґрафічнім і передісторичнім віддїлі лежить вартість і вага Національного Музея. Вони є лише принагідною складовою частию його, властиве ядро його творить відділ істориї штуки і біблїотека стародруків та рукописий. Вісім напрямів напружили Основатель і Управа свої сили, щоб як слїд його вивінувати. Як вилучимо з нього етноґрафію і праісторию то станемо перед такою одноцільною і величавою збіркою, якій пари не знайдемо на українських землях.
Найстаршими предметами, що входять в склад сеї части Музея, є річи викопані в Крилосї побіч Галича. Се т. зв. срібний скарб, на який складають ся срібні гривни і предмет, невдомого близше, певно одначе церковного призначеня, ажурової роботи, датований знавцями VI. віком по Хр. Дехто на підставі сього знаходу здогадує ся, що християнство було поширене на Руси значно скорше перед офіцияльно-признаним десятим віком.
Інтересні є куснї мурованої архитектури, знайдені в давній столици нашої землї, в Галичи, зібрані в малій входовій кімнатї по правій сторонї дверий. Орнаментацийні мотиви, якими вони прикрашені, мають в собі богато романських ремінїсценций. Датувати їх можна XІІ-XIII віком по Хр. З того самого часу походять зібрані в окремій ґабльотці численні бронзові хрестики т. зв. енколпіови. Кождий з них складаєть ся з двох в серединї порожних частий; вони взаїмно щільно накривали ся, між ними лишив ся замкнений з усїх сторін вільний простір, який виповнювано мощами сьвятих. Згадані хрестики були отже свого рода релїквіярами, ношеними на шиї.
Ними кінчить ся реєстр предметів, які дасть ся віднести до старшої доби нашої істориї, до XII і XIII в. Всї инші річи значно молодші, їx датувати можемо роками почавши від XVI-XIX столїтя. Серед них на перше місце висувають ся памятники нашої іконописи.
Руське малярство оставало завсїди під дуже сильним впливом візантийської штуки: в деяких рисах від неї відбігало, в дечім на наших землях модифікувало ся. Саме в сїм перероблюваню характеру і мотивів візантийської іконописи лежить ориґінальність нашого малярства а з другої сторони в розвитку сего перероблюваня, розвиток його самого. З сього погляду можемо виріжнити в руськім малярстві дві доби: перша до XVI в., друга від XVII—ХVІІІ в. Признакою старшої є майже виключний вплив Візантиї, молодшої, мішанє ся сего впливу першого з впливом другим, західним.
Обі доби є гарно репрезентовані в Національнім Музею. Приміри старшої іконописи заняли майже в цілости найбільшу партерову салю по лївій сторонї входових дверий. Зібрано тут так велику і ріжноманїтну скількість образів приналежних до сеї доби, що вже на основі сего одного материялу можемо собі виробити погляд на характер старшої нашої іконописної школи.
Коли переглянемо тут розвішені образи й звернемо увагу на спосіб схопленя поодиноких сцен, ілюструючих деякі місця сьвятих книг, то переконаємо ся, що основний характер їх в десятках образів лишаєть ся той самий. Пр. в сценї Рождества Христового виступають все тї самі особи однаково зображені. Шукаючи за причиною сего мусимо звервути увагу на розвішені низше образів рисунки. Се взори затверджені церквою, яких артист під загрозою навіть клятви мусїв при праці найточнїйше держати ся. Сей факт дає нам ключ до пізнаня характеру руської, а разом з тим і цілої візантийської штуки. Задачею її є передовсїм точне ілюстрованє Сьвятого Письма, після взорів, уставлених церквою. Се малярство — педаґоґічне. Коли отже хочемо оцінити безсторонно його вартість, мусимо його судити з сього погляду.
Як таке стануло воно дуже високо. Не ходить йому о реалістичне і надто натуралістичне відданє сцен, поодинокі особи анатомічно не все добре зображені, і се нас, образованих на творах західної штуки, часто немило ранить. Одначе не о се артистови ходило. Він став возвеличати лише поодинокі місця сьвятих книг, і ce йому удавало ся. Сї образи овіяні повагою, сї обличя, що суворим оком на нас споглядають, вміють до нас промовити питомою, своєрідною мовою. Завішені в темряві сільських церков мусїли робити на видця глибоко релїґійне вражінє, відривати його від землї і думками переносити в зовсїм инший сьвіт.
Згаданий характер нашої іконописи, специяльно сильно замаркований в старшій добі її розвитку, лишаєть ся і в молодшім етапі. Одначе тут він під впливом заходу мотифікуєть ся, ми бачимо зусиля артистів сполучити зі собою два прінціпи: старший педаґоґічний — ублагороднити звервенєм уваги на реальну і натуралїстичну сторону рисунку. Ся течія є кроком вперед нашого малярства. Воно завдяки їй видало такі архитвори, як іконостаси в церкві сьв. Духа в Рогатинї, в Краснопущі і инші. З другої сторони такий зворот в малярстві був для них і дуже небезпечний. Належите злученє зі собою сих обох прінціпів вимагало дїйсно великого хисту і здібностий. Поодинокі річи вийшли дуже добрими, загал образів одначе вийшов мізерним. Се добре видно на примірах, зібраних в Національнім Музею у сходовій клїтці. Загал їх значно гірший від річий XVI. в., збережених в партеровій сали. Одним словом, західний вплив, з одної сторони дав почин кільком новим, ориґінальним, дїйсним архитворам, з другої одначе викликав деякий занепад загалу нашої іконописи.
Різьба репрезентована в Музею великим числом деревляних хрестів. Між ними богато маємо дуже примітивних, але й чимало першорядної артистичної вартости. Загальний їх характер показує, що вони оставали під визначним впливом малярства. Сцени зображені на них є відданєм сцен звісних з іконописи. Про се можна переконати ся на примірах, зібраних в Національнім Музею; вони розложені дуже уміло. Побіч образів завішені деревляні хрести з різьбами тих самих сцен, які зрисовані на перших. B подавляючій більшости випадків вони тотожні. Сим способом в різьбі часто стрінути можемо візантийські мотиви. Одначе на загал різьба була у нас визначно барокова. Численні части іконостасів Національного Музея дають що до того сьвідоцтво. Дуже інтересні, саме під впливом барокка стоячі, є деревляні церковні сьвічники і павуки. На них можемо бачити побіч барокових і наші народні мотиви. У сї послїдні богаті є передовсім металеві вироби, як пр. кадильниці гуцульського походженя, прикрашені питомими для сего племени взорами. Згадані річи розміщені зістали по ґабльотах великої партерової салї, там можемо бачити і слїдити характеристичне змішуванє ся барокових і наших мотивів.
Дуже богатий відділ "Національного Музея" творять материї і части церковних риз. Лише невелика їх скількість памятає старші часи, нїж XVII в., тому на них впливів візантийської штуки майже непомітно. Найчисленнїйшими між ними є француські материї XVІІ—XVIII віку. Специяльно інтересною являєть ся збірка слуцьких поясів, нинї уживаних як шалї, або як ручники над образами. Вдаряє нас декілька оказів наших, можна сказати, шовків, ручно вишиваних, рослинного або звіринного орнаменту.
Вартий специяльної уваги є фотоґрафічний і рисунковий віддїл Музея. Тут серед численних інших знимок перше місце займають гарно виконані рисунки наших деревляних церков зладжені архитектом Лушпинським.
В Національнім Музею як бачимо, зібрано зразки всього, що відносить ся до української штуки. Кождий відділ артистичної творчости нашого народа репрезентований десятками і сотками предметів їх. Вони подають нам змогу слїдити постепенні етапи розвитку нашої штуки у всїх її проявах, пізнати ії величавість і красу.
Коли лише увійдемо в мури "Національного Музея", огортає нас подих старинности, а разом з тим пізнаємо, що ми найшли ся серед окремого і ориґінального культурного сьвіта, в сусїдстві великої української штуки.
[Дїло]
13.12.1913