Українська влада та корупція – ці два слова нині є майже синонімами. Ганебне явище так пронизало своїми щупальцями всі сфери життя країни, що, здається, ми вже ніколи з них не виплутаємося. При цьому нинішня Комуністична партія України наголошує, що це явище є надбанням української незалежності, мовляв, за часів СРСР таких речей не було. Але, як засвідчують архівні документи, корупція за тих часів процвітала – просто це не афішували. Навіть під час німецько-радянської війни посадовці наживалися на корупційних схемах.
Весь штат УШПР, в центрі Тимофій Строкач. 1944
Кілька років тому, працюючи з документами Центрального державного архіву громадських об’єднань України, натрапив на справу під назвою «Рапорти, заяви в ЦК КП(б)У про недоліки в роботі УШПР і довідки з їх перевірки» (Ф. 1, оп. 22, спр. 66). З неї можна дізнатися, що сучасні корупційні проблеми українців були не чужими для їхніх дідів і прадідів. Виявляється, це зло процвітало навіть в Українському штабі партизанського руху, створеному в червні 1942 року для керування діями партизанів і забезпечення їх усім необхідним для боротьби з німцями.
Коли рядові «народні месники» мерзли в лісах і для власного виживання відбирали харчі у селян, керівництво УШПР активно розкрадало та перепродувало на ринках Москви виділені на потреби партизанів продукти й амуніцію. Судячи з документів, вище керівництво СРСР про це знало, але не реагувало.
Керівники різних рангів УШПР розробили низку схем, за якими активно збагачувалися. Не раз вантажівки штабу використовували за документами для перевезення боєприпасів, а насправді за певну плату вони обслуговували торгівельні організації Москви (Воєнторг, буфет Ржевського вокзалу, Главтекстильзбут). Вантажівками часто вивозили і дрова на продаж москвичам в зимовий період.
Ось, що з цього приводу писав на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка в рапорті від 29 березня 1944 року начальник адміністративно-господарчого відділу УШПР П.Шергеньов: «Одного разу, викривши махінації, я звернувся до заступника начальника штабу, але він мені заявив: “Непотрібно ніяких розмов. Я доповім Строкачу і вирішимо, що робити”. Але минув час, а керівництво все не діяло, та й чи могло воно діяти, коли за таку роботу отримувало від вказаних організацій різні хабарі горілкою, тканинами, шкірою й іншими товарами». Якось Шергеньов, зайшовши в комору, побачив побитий бутель з кавою. На його запитання, звідки кава, комірник Шустров, сміючись, відповів, що це не кава, а спирт, привезений водієм Ільїним – 14 бутлів по 3 літри кожен. Спирт потім роздали керівництву штабу. Зокрема, Строкач отримав два бутлі. Горілка, окрім роздачі, також йшла на ринок.
Далі Шергеньов досить детально розписує Д.Коротченку, за якими схемами крадуть продукти та текстиль зі складів. «В березні 1943 р. з партизанської комори береться 32 кг борошна, 5 кг масла і ряд інших продуктів, все це отримує секретар 5-го відділу Іванова, нібито для шпиталю, і завозиться до неї на квартиру. Продукти бралися за розпорядженням начальника відділу Шинкарьова в присутності робітника Петренка. В лютому 1943 р. через Наркомторг було виписано для оперативних завдань сукна шинельного для генералів і полковників, габардин, каврекот на цивільні костюми. Замість оперативних цілей було роздано керівництву штаба і керівникам відділів».
Працівники УШПР вантажать у літак речі та зброю для партизан
Не лишався осторонь цього і начальник УШПР Тимофій Строкач. Так, у доповідній записці від 3 квітня 1944 року комірник М.Клименко повідомляє Д.Коротченка про таке: «За час моєї роботи на складі я впевнився, що товари для партизан використовуються не за призначенням. Так, Начальнику штаба Строкачу була виписана на шкіряне пальто і чоботи шкіра, а списалася за незрозумілим документом, як відправлена в партизанське з’єднання. У штабі отримують американське взуття, незабаром воно появляється у всього керівництва УШПР. На даний час склади штабу стали обмінними коморами – імпортні речі міняють на старі, а потім все це відправляють партизанам. Також у штабі процвітає «мордобітіє» старшими чинами молодших. В основному получають комірники – бачите не хочуть йти на поводу у штабних комерсантів».
В листопаді 1943 року від наркоматів в УШПР надійшли 5 пар золотих годинників для командирів партизанських з’єднань, але отримали їх Строкач і його наближені. Що більше, якщо вірити документам, то Строкач за гроші штабу навіть встиг зробити ремонт у трьох своїх московських квартирах на загальну суму в 11 тисяч карбованців. Все оплатив фінансовий відділ УШПР.
Не відставали від УШПР штаби партизанського руху (ШПР), що діяли при Військових Радах фронтів. Ось, що писали 11 березня 1945 року про роботу ШПР при Військовій Раді 4-го Українського фронту в ЦК КП(б)У під керівництвом полковника Погрибенка генерал-майор В.Андрєєв і полковник І.Слинько: «Вибірковою перевіркою фінансової і господарської діяльності штабу встановлено, що система обліку і звітності давала найширшу можливість для різного роду зловживань. Документи за 1943 р. повністю знищені без складення ревізії господарської діяльності. Поширеним у штабі є незаконна видача продовольства постійному складу штаба. Більш за все відпускають спирт у нормах від півлітра і також продовольство понад всякі норми. Має місце незаконна видача речей. Встановлено, що лише за п’ять останніх місяців незаконні видачі принесли збитків державі на 15 тис. карбованців».
Одними з основних проблем УШПР були сімейственість, розпуста командного складу, який жив із підлеглими жінками, незаконне нагородження медалями наближених до керівництва осіб.
Про це Микиті Хрущову у своєму рапорті повідомляв член Політбюро ЦК КП(б)У Михайло Гречуха. «Замість попередньої і ретельної підготовки через апарат ЦК КП(б)У матеріалів на подання до державних нагород, тим більше з числа штабних працівників, товариш Строкач самостійно представляв їх до нагород, – писав він. – Узяти хоч б нагородження, проведене Строкачем за наказом від 27 квітня 1943 р. Серед нагороджених медаллю «Партизан Вітчизняної війни» першого ступеня значиться комендант штаба Я.Блисник, другого ступеня нагороджені: помічник начальника фінвідділу А.Кисельов, старша машиністка О.Ростовцева, бухгалтер, шеф-кухар, що є прямим порушенням затвердженого Президією Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1943 р. Більше того, будучи в партизанських загонах він узяв із собою один раз 500 медалей, інший – 1000 і там самовільно проводив нагородження на власний розсуд».
Тимофій Строкач нагороджує партизан. 1943
Уже згадуваний полковник Погрибенко жив із медсестрою Братерською, як писали Кириченко і Андреєв – «жінкою несерйозної і легкої поведінки». У його штабі також мали місце зловживання щодо присвоєння військових звань і подання до нагород. Не краща ситуація була і в УШПР. Як засвідчують документи, керівник УШПР мав при собі свою похідно-польову дружину Г.Бабій, яка народила від нього дитину. Вона користувалася в штабі необмеженими привілеями. Після її скарги Строкачу був звільнений зі своєї посади Я.Блисник тільки через те, що відмовився принести їй дров.
Та ж Братерська, формально санінструктор радіовузла, насправді працювала керівником санчастини, не маючи спеціальної медичної освіти. Жінка завдяки своєму покровителю досить швидко незаконно отримала й військові звання. Так, 2 лютого 1944 року полковник своїм указом №037 надав їй звання «старшина», на що не мав права. Річ у тім, що керівники відповідних установ, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 червня 1943 року, могли надавати звання не вище від єфрейтора. Але на цьому Погрибенко не зупинився і представив її до звання лейтенанта медичної служби (при чому вся атестація на Братерську відповідно до перевірки була повністю вигадана). У ній йшлося, що вона перебувала в тилу ворога з жовтня 1942 року по лютий 1943-го, де показала себе сміливим бійцем. Насправді в тилу ворога перебувала лише 8 днів. Також була представлена до нагороди «Партизану Вітчизняної війни».
Різниці між діями полковника Погрибенка й депутата Верховної Ради СРСР Строкача, як бачимо, практично жодної, ось тільки покарання різні. Якщо після перевірки Погрибенка звільнили з посади, позбавивши всіх незаконно отриманих нагород, то справа Строкача так і залишилася на папері.
Світлини – Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С.Пшеничного
12.12.2013