Стояти на Майдані зимою, під снігом і під дощем, мерзнути в наметах і тішитися вогнем із металевої бочки – розвага, яку можуть дозволити собі ті, хто не дуже переймається власним здоров’ям. Розваги, які не протривають довго без сенсу, вечірка з фішкою, яку не всі зрозуміють.
Відмова від підписання угоди про асоціацію з ЄС – причина для обурення молоді, яка своє майбутнє бачить лише в Європі. Але що таке Європа? Як наголошували політики, це не миттєве економічне процвітання. Насправді, це абсолютно абстрактний концепт, що виник впродовж історії як антитеза ісламській цивілізації.
У кам’яному віці перші майбутні європейці рухалися зі сходу на захід. Зі сходу (Фінікія) на захід (Крит) міфічний бик переніс легендарну царівну Європу. Туди ж, на егейське узбережжя прийшли предки еллінів і змішалися з місцевим населенням. Середземноморська цивілізація стимулювала неперервний рух. Рух спричиняв непевність, непевність була постійним джерелом ідей, – пише історик Норман Дейвіс. – Брак безпеки спонукав до енергійної діяльності. Необхідність працювати створила умови для того, щоби релігія набувала практичного характеру. Культ, обряд і ритуали накладалися, обґрунтовували, супроводжували необхідність індивідуальної праці.
Нині основним критерієм «європейськості» є бажання та можливість сповідувати так звані «загальні цінності» – толерантність, верховенство прав і свобод людини й громадянина, плюралізм, безпеку та взаємну допомогу. «Ліберальні балачки» (як зневажливо висловився Михальчишин під час виступу на сцені львівського Євромайдану, незадовго до славнозвісного вигуку «сопляки») є основним механізмом здійснення влади в сучасній Європі, влади, яку давно здійснюють у рамках дискурсу, впливаючи словами та символами на свідомість слухачів та на їхній вибір. Тут уже відмовилися від насильства фізичного, замінивши його на контроль ментальний.
Як показали події 30 листопада, Україна ще не готова. Україна ще не вміє. Україна ще не знає, як, з одного боку, позбутися впливу відсталої Росії, відмовитися від привілеїв авторитаризму, а з іншого боку – бути частиною цієї нової, поки чужої, такої раціональної Європи, яка кидає на червону калину зневажливий, лише деколи поблажливий погляд. Але недавні події показали ще одне: це – лише про еліту, українці ж остаточно визначилася з геополітичним вибором.
Українська еліта – в усіх сферах! – живе за правилами, встановленими ще за радянських часів (а, напевно, й раніше): усвідомлення реального доступу до ресурсів підсолоджує думка про абсолютну безкарність їх використання. Аби лише про людське око бути законослухняним. Смертний гріх українства – захланність – страшний ще й тим, що притаманний всім, але саме в Україні є всі умови, щоби з ним не боротися.
Аби про людське око... бути опозицією. У Києві напередодні масакри було очевидно: Майдан доживає останні дні, сил немає мерзнути, а головне – немає сенсу, його так і не дала опозиція. Вона не те, що не надихнула мітингувальників, вона сама ніби й не хотіла використати, здавалось би, подарований небом шанс. Вона не продумала жодної якісної акції протесту, не запозичила ніякого іноземного досвіду. Вона майже відверто заявила про те, що опозицією є лише номінально, стосовно осіб (і то, можливо), але не щодо порядків.
Але побиття мирних демонстрантів (студентів, дітей, жінок, старших людей) вивело на вулиці обласних центрів країни людей з гаслами «Владу – геть!». Можливо, не порушення тих прав, які 1996 року такими титанічними зусиллями проголосила Верховна Рада (не давши Президентові Кучмі затвердити свій законопроект), стали ланкою, що об’єднала людей, а саме усвідомлення небезпеки для життя власних дітей обурило та надихнуло всіх – від Луганська до Ужгорода люди усвідомили: найбільшим мотивом євромайдану було майбутнє дітей, а найбільшим стимулом – його відсутність. Насильства ж не пробачили.
«На майдані Незалежності в столиці ми співали гімн України, голосно і натхненно, як ніколи, дивлячись на «беркутівців» навколо, закінчили й кричали: «Міліція з народом», коли вони почали бити всіх підряд, – розповіла дівчинка, яка все бачила на свої очі. – Це було так символічно. З «беркутом» йшов батюшка російської церкви. Він тримав хрест».
Тепер молодь, яка поки що не приймає правил гри, за якими живе суспільство, яка вже хоч трошки побачила світ і має мрії, гріється біля металевих бочок, співає пісні й скаче під банальні кричалки, щоби не замерзнути зовсім. Саме завдяки їхній наївності світ побачив, а Україна – зрозуміла, що українці, якщо не раціонально, то інтуїтивно обирають Європу, чим би вона не була.
05.12.2013