При всьому своєму скептицизмі до річних підсумувувань, які в силу віку нагадують мені про звітування колективних досягнень, мушу тим не менше визнати – це дає якийсь образ і залишає, принаймні, відчуття певної сатисфакції, що це все ж не був змарнований рік. Мушу визнати – це не був винятковий рік. Це не був рік арт-скандалів. Це не був рік баталій і з’їздів. Це був рік цікавих виставок нових митців, цікавих монографічних виставок старих майстрів, і рік цікавих ретроспектив класиків, які вже відійшли. Звичайний, насичений, різноманітний рік.
Це був рік, над яким чорною хмарою зависла проблема ролі, формування та фінансування так званих офіційних інституцій і визначення місця, яке в них може, але не мусить знайти для себе творча особа.
В черговий раз постало питання, чи дочекається Варшава приміщення Музею Сучасного Мистецтва, і чи такий музеї тому місту, а точніше, його можновладцям, взагалі потрібен для повного щастя. В атмосфері нез’ясованого дотепер скандалу ми остаточно попрощалися з проектом МСМ швейцарського архітектора Крістіана Кереза (Christian Kerez) (1). Продовженням згаданого стала справа з тимчасовим приміщенням музею в колишньому торговому павільйоні «Емілія» (котра знову продемонструвала, як в реалі виглядають стосунки у схемі: місто - інституція культури - інвестор). Наслідком є те, що музей може так і не дочекатися своєї споруди, а, натомість, може дочекатися виселення з приміщення, де він мав перебути «будівельний» період.
В травні художники розпочали боротьбу за покращення умов для гідного життя, застрайкували. Страйк підтримало кілька галерей, тим самим привернувши більше уваги до проблеми. Основною вимогою була необхідність створення страхового фонду для представників вільних професій. Адже дотепер залишається відкритим питання, з чого митець має жити в старості, якщо працює переважно не на трудову книжку.
Варшавський Національний Музей мав би «ожити» завдяки повній реформі як виставкових площ, так і службових приміщень. В постійній експозиції твори національного мистецтва тепер демонструються не як окреме незалежне явище, але як органічну частину світових мистецьких процесів. Проте для виправдання надій, які на нього покладалися, правдоподібно, потрібно лишень часу.
У Варшаві відбувся Warsaw Gallery Weekend (нова назва минулорічної імпрези «Де є мистецтво?»), в якому взяло участь 17 галерей (переважно приватних) і фундації сучасного мистецтва. Кожна з них від вечора п’ятниці до ночі неділі запрошувала на презентації створених спеціально для цієї нагоди проектів, починаючи від презентації автопортрету Павла Альтгамера «Повітряна куля», далі – виставки Вільяма де Рооя, Ґжеґожа Штвєртні, закінчуючи дискусіями з відомими колекціонерами та ін.
Вчетверте пройшов фестиваль «Варшава будується», цього разу присвячений питанню зовнішньої реклами в місті. Було споруджено найвужчий будинок в світі, названий домом Етґара Керета (2). Дім буде функціонувати як «щілина творчої праці» для мистецьких резиденцій. На площі Збавіцєля загостювала нова міська інсталяція «Веселка» Юліти Войцік (попередня частково спалена п’яним «шанувальником»). А пальма Йоанни Райковської відсвяткувала своє десятиліття (3).
Не менш важливим є факт «існування мистецтва й поза столицею», де в першу чергу слід вказати на потенціал Центру Сучасного Мистецтва (CSW) в Торуні з їхньою виставкою «Thymos. Мистецтво гніву 1900-2011». Теж варто відзначити Музей Мистецтв в Лодзі, де нещодавно відкрилася виставка «Кореспонденція». Слід також згадати про Люблін, куди завітав Мирослав Балка зі своїм «Безсонням», а Маґдалена Уйма організувала тут семінари інституційної критики. Традиційно в Кракові відбувся ювілейний Місяць Фотографії. Ще одним прикладом децентралізації культури є те, що з’являються такі ініціативи, як щецинський проект Ecodiy (4), чи те, що функціонує кілька дуже добрих блогів мистецької критики.
Якщо ж прослідкувати частоту появи в медіа інформації щодо візуального мистецтва і властивий цим публікаціям пафосний тон, то найбільш важливою подією 2012 року треба визнати виставку Аліни Шапошніков «Sculpture Undone, 1955-1972» в MoMA (5). Виставка, відкрита в листопаді стараннями Корнелії Батлер і Йоанни Митковської, стала продовженням циклу, який репрезентував творчість мисткині в кількох галереях Європи та США. Проте на питання: чому та виставка є такою важливою, зазвичай відповідали – тому, що це перша виставка польського художника в «цій» інституції, що нарешті (!) дочекалися. Прецінь власне не йдеться про те, що Шапошніков була художницею забутою чи призабутою, адже з часу своєї смерті у 1973 не втратила статусу одного з найцікавіших скульпторів другої половини ХХ століття, проте тільки в нас – у Польщі. Шкода, що виставка в MoMA, яка представила творчість цієї унікальної мисткині, для ширшої громадськості стала лише приводом для обговорювань, що й польський художник може втиснутися до світового канону історії мистецтва. Але, з іншого боку, добре, що ця подія стала приводом для «стирання пилюки» з творів, які в новій перспективі отримують нові конотації (хоча й старих для уважного споживача більш ніж достатньо).
Особисто я відзначила би теж ретроспективу Юзефа Робаковського (в CSW в Варшаві і Торуні) i Войцеха Фанґора (в Національному Музеї Кракова) - якщо йдеться про класиків, ретроспективу Анджея Врублевського (знову Національний музей у Кракові) - якщо йдеться про метрів, щодо молодих згадала б виставки Радека Шлагі ( CSW і в галереї Foksal, Варшава) i твори Аґнєшки Польської.
А щоби запрезентувати дещо інший ракурс, «стягну» дані з одного з більш-менш опінієтворчих (якщо можна вжити такий термін) блоґів щодо польського сучасного мистецтва artbaazar.pl, який провадить Пйотр Базилко. На думку його читачів, перше місце в «плебісциті» на найцікавіші події 2012 року зайняла виставка «Анатомія літака» Влодзімежа Павляка, друге – виставка Шапошніков, а третє – виставка Яна Замойського «Ніжність» у відзначеній за свіжість та ніжність галереї Czułość (Ніжність) (Варшава).
Важливим є, що Foksal i Raster «показують» польське мистецтво на лондонському Frieze Art Fair, що відчувається фермент, делікатний, але фермент, тому що критикам чогось ще хочеться, а куратори відчувають, як молоді дихають їм в спину, а аукціони в Польщі не занепадають, і твори продаються, а митці виборюють своє право на пенсії....
На сам кінець треба згадати те… Власне, з чого мала б почати...
В тому році відійшли у вічність Єжи Бересь, Яцек Семполінський, Ян Савка, Анджей Чечот та історики мистецтв Яцек Возьняковський та Мечислав Порембський...
Примітки
1. Швейцарський архітектор Крістіан Керез переміг у конкурсі на кращий архітектурний проект Музею сучасного мистецтва Варшави (2007 р.). Наприкінці 2008 року архітектор уклав угоду з міською адміністрацією, після чого розпочалось будівництво, яке мало бути завершене 2013 р.
2. Будинок Етґара Керета – інсталяція, спроектована архітектором Якубом Щенсним і проектним бюро Centrala, і збудована у варшавському районі Воля. Триповерховий житловий простір втиснутий у 152-метрову щілину між двома будинками. У найвужчому місті будинок заледве 92 см завширшки.
3. Пальма Йоанни Райковської – штучна фінікова пальма, встановлена мисткинею у Варшаві на кільці Шарля де Голя після відвідин Близького Сходу. Видовище міжкультурного насильства та роздуми про мультинаціональне минуле Польщі надихнуло її на думку поставити такий гетерогенний об’єкт неподалік колишнього єврейського району, ніби «запрошення Іншого до повернення».
4. Ecodiy – мистецький табір на засадах екодизайну.
5. MoMA – Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва.
