Більше 100 тисяч людей на Євромайдані у Києві – неочікувано багато як на країну з «апатичним» народом, який після «помаранчевого розчарування» ще довго не мав би зважуватися на масовий протест. Однак зважився. Учорашній Київ вже дуже нагадував Помаранчеву революцію. Але наразі лише нагадував, бо питання про довготривалість акції протесту, яку зі сцени оголосили безстроковою, залишається відкритим. І того, що відбулося, може бути недостатньо, аби президент Віктор Янукович змінив своє рішення і таки підписав угоду про асоціацію з ЄС, або ще більше – пішов у відставку, «захопивши» з собою уряд і парламент.
Відповідно до результатів жовтневого соціологічного дослідження GfK Ukrainе, 45% громадян нашої країни виступають за підписання договору про Асоціацію з ЄС, лише 14% – за Митний союз. Однак у Києві на Майдані зібралася лише невеличка кількість з тих майже половини мешканців України, які теоретично підтримують європейське майбутнє держави. Й без складних математичних підрахунків ясно, що 100 тисяч люду – це навіть не кожний десятий з прихильників української євроінтеграції, тобто менше критичної маси.
З одного боку, цілком зрозумілою є мотивація тих, хто вийшов на площі за ЄС: бажання жити за європейськими стандартами й за «правилами гри» цивілізованих країн. З іншого боку, більшість підтримувачів Асоціації обмежуються «лайками» в соцмережах і відповідями співробітникам соціологічних агенцій. Чому не приєднуються до акцій? Заважає страх, апатія, зневіра після Помаранчевої революції, що не дала очікуваних результатів, чи просто лінощі? Відповідь, найпевніше, лежить у площині особистої відповідальності. Люди, як і після Помаранчевої революції, довіряють свою долю комусь – політикам, або чиновникам на місцях, – але тільки не собі. Від того природне обурення відсутністю втілення власних сподівань. Адже завжди легше звинувачувати когось, аніж критично ставитися до себе і вимагати передусім від себе, кожного дня, а не лише у день голосування на виборах.
У неділю до Києва приїхали багато мешканців з інших регіонів України, переважно з західних. Приємно здивувала кількість молоді, на відміну від перших двох днів київських протестів. Люди приїхали з карематами, спальниками, дехто з наметами. Вочевидь, поділяючи прагнення стояти до кінця. Важливість кількості тих, хто протестує, нині виходитиме на перший план, оскільки від чисельності акцій напряму залежатиме імовірність їх розгону або правоохоронцями, або горезвісними «тітушками», кілька сотень яких удень в неділю перебували в Маріїнському парку біля Верховної Ради.
Не менш важливим чинником, який свідчитиме про перспективи довготривалості протестів, є єдність тих, хто бере участь в масових акціях. Річ у тому, що в Києві зараз щонайменше два майдани: на Європейській площі (ЄП) і безпосередньо на Майдані Незалежності (МН). На першій встановили величезну сцену, де виступають політики різних рівнів і кольорів, яких слухали удень 24 листопада загалом близько 100 тисяч людей. На другій людей зовсім небагато – одна–дві тисячі. На Майдані Незалежності виступали у неділю представники громадських організацій, активісти з різних міст України, а також звичайні громадяни, яким «накипіло». На ЄП багато партійних прапорів, на МН – партійної символіки немає зовсім. На першій ввечері організували «живий» концерт, на Майдані – пісні під гітару, або записи на кшталт «Вставай» давнього «Океану Ельзи». На Європейській площі люди плескають ледь не усім політикам, які виступають зі сцени, – не розрізняючи, про що ті говорять. На Майдані ж люди слухають інших і, за бажання, без проблем можуть виступити самі.
Треба визнати, що саме людей з ЄП, з-під Українського дому владі буде складніше розігнати, незважаючи на дві спроби міліціянтів, які зроблено пізно ввечері у неділю. На МН люди менше захищені від нападів. І річ не тільки в незначній їх кількості. Річ у тому, що протестувальників на Європейській площі прикривають своїми «корочками» народні депутати, встановивши численні агітаційні намети, імпровізовані приймальні народних обранців.
З ЄП лунають політичні гасла про відставку президента, уряду і Верховної Ради, а з Майдану Незалежності здебільшого вимагають лише одного – Асоціації з ЄС.
Понеділок–вівторок, очевидно, стануть вирішальними днями і дадуть відповідь на питання: протестуватимуть далі два майдани чи обидва відійдуть в історію як найкоротший і найчисельніший протест після Помаранчевої революції.
25.11.2013