На Львівщині відкриють новий музей – у місті, яке готується до поважного ювілею – 850-річчя. Хто уже здогадався, мова йде про Жидачів. Святкуватимемо цю річницю наступного року всією державою, ну, а ще цього року Жидачів відзначає 620 років надання місту Маґдебурзького права. І от разом з цими нагодами випало ще одне свято: втілення мрії світлої пам’яті Бориса Возницького – відкриття Музею історії та мистецтва Жидачівщини, філії Львівської Національної Галереї Мистецтв. Про це говоримо із заступником директора галереї з наукової роботи Володимиром Пшиком.
– Коли все ж таки буде урочисте відкриття музею?
– Думаю, до ювілею Жидачева – восени 2014 року. Але ще цього року буде відкрита перша черга музею. Важливо створити музей у цьому місті, про яке ще у 1164 році свідчить перша літописна згадка. Приміщення під установу звільнилося після Податкової, ще раніше тут була школа, дитсадок. Багато бізнесменів мало види на нього, але місцеве керівництво і люди зацікавлені, щоби там був музей, тому постаралися, щоби приміщення перейшло до Львівської галереї мистецтв спершу на правах оренди, а потім, сподіваємося, буде у користуванні. В листопаді або на початку грудня ми плануємо відкрити чотири зали, присвячені як історії краю, так і мистецтву. Наприклад, львівський скульптор, а наш земляк – Роман Романович із Голешева, подарував музею свої твори. Тож окремою буде виставка творів Романовича, до якої додамо роботи й інших митців – вихідців із Жидачівського району. Історична частина першої черги музею буде присвячена 620-річчю надання Жидачеву Маґдебурзького права, адже це одне з міст, яке першим отримало юридичний статус.
– Яка концепція нового музею, адже він створюється на перспективу?
– Львівська галерея мистецтв має кілька філій на території Жидачівщини, тому плануємо об’єднати їх в один музейний комплекс – Музеї Жидачівщини. Так, ще в 1981 році почалися роботи з освоєння пам’ятки архітектури – оборонної вежі в селі П’ятничани, що неподалік Бібрки-Соколівки, а через 14 років тут постав музей. У 2004 році було відкрито в межах Жидачівського району музей-меморіал гетьмана Івана Виговського, який зараз користується популярністю серед відвідувачів курортних містечок. У 1980-ті роки у колишньому приміщені костелу, який зараз є знову діючим, працював краєзнавчий музей, але був занедбаним, а колекція поневірялася по різних установах. Частково вона збереглася, і зможемо використати її у новому музеї. Окрім того, маємо потужну мистецьку колекцію: наприкінці 1960-1970-х років Борис Возницький об’їжджав територію Жидачівщини, обстежував закриті церкви, де руйнувалися твори мистецтва, тому ми маємо понад 30 стародруків, взятих із тих церков, різьблені хрести, елементи царських врат тощо.
Концепція музею розвивалася з перспективи нового туристичного маршруту, який ми також плануємо прокласти по південній частині області. Маємо відомий маршрут «Золота підкова» – на південний схід зі Львова. Це замки, магнатські резиденції, вони достатньо привабливі для туриста. Новий маршрут показував би і спалахи державотворчої думки на Західній Україні, і переплітався б з екологічною зоною Передкарпаття. Він буде пов’язаний з меморіальними місцями, діяльністю ОУН-УПА. У Жидачівському районі, в Нових Стрілищах народився діяч УПА Микола Лебідь, який керував Службою безпеки в УПА; в Юшківцях деякий час вчителювала Ярослава Стецько, там створений про неї народний музей. Ходорів пов’язаний з відомими іменами шістдесятників – братів Горинів, Ігоря Калинця. Тут таки відбувалося навчання команди УГА, сюди приїжджав Симон Петлюра. Усі ці місця ввійдуть у новий маршрут.
– Чому свого часу увага Бориса Возницького прикипіла до Жидачівського краю, що цей музей був його мрією?
– Львівська галерея мистецтв має відділи у п’яти районах: Бродівському, Буському, Золочівському, Жовківському, тепер Жидачівському. Ми жартуємо, що йдемо за алфавітом. Насправді, всюди, де була необхідність освоювати пам’ятки архітектури, які руйнувалися, Борис Возницький це робив. Ми починали на Жидачівщині з П’ятничанської вежі, залишку оборонного двору середини ХV століття. А далі, коли ми створили дві великі виставки: «Іван Виговський: постать і доба», а в 2003-му – «Іван Мазепа: погляд крізь століття», це стало основою для створення меморіального музею гетьмана Івана Виговського. Зараз таку кількість глядачів, які їдуть по «Золотій підкові»: Олеському, Підгорецькому, Золочівському замках, музей фізично не спроможний пропускати. Тому потрібен новий маршрут. Це перспектива для депресивних районів.
Музей Івана Виговського
– Чи буде в новому музею експозиція, присвячена жидачівським папірням?
– Так. Одним із ініціаторів створення краєзнавчого музею, який, на жаль не зберігся в тому об’ємі, в якому був започаткований, був дослідник в цій галузі Орест Мацюк. З 1950-х років в Жидачеві працює целюлозно-картонний комбінат, тому звичайно розвиток паперу в музею буде присутній. Ми зберемо згадки про різні місцеві фабрики, які видавали папір, зразки паперу XVI-XVII століття, з «водяними знаками», який існував на нашій території.
– Чи в музеї будуть експонати, пов’язані із першою літописною згадкою про місто?
– Буде кілька експонатів. Зокрема, всі знаємо, що Жидачів розташований близько до королівського Галича, в заколі річки Стрий, яка впадає в Дністер. Отже, була добра комунікація з Галицько-Волинським князівством. Ота літописна згадка каже, що, коли була повінь на Дністрі, а з Удеча йшли купці зі сіллю, то втопилося їх із 300 осіб. Декого знімали з колод, повсюди плавали розбиті вози і бочки. Ми готуємо сценографію – зображення завдовжки 3-4 метри: повінь на річці, плавають коні, вози, колоди, каменюки (тут вже буде комп’ютерна інсталяція), а на небесній площині – літописна згадка. Тож глядачі, які будуть приходити, особливо молодь, матимуть першу асоціацію про вік Жидачева саме з такою картиною, яка їм точно запам’ятається.
В 1970-ті роки велося дослідження гори Базиївки – протопоселення Жидачева – цікаве городище. Тут були знахідки палеоліту, мезоліту. Отже, дописемну історію ми теж будемо мати чим представити. Унікальний експонат, який вже є в музеї, – кам’яна баба або ж ідол, в народі його звикли називати «дівка». Про нього писало чимало археологів. Вважають, що кам’яна стела була знайдена на околиці села Кнішева недалеко від Нових Стрілищ. Нам її передав Музей історії релігії, в якому зберігався експонат. Також в експозиції є наявний картографічний матеріал, зокрема, розвитку племен, наприклад, білих хорватів, які, як відомо, вважають своїм стольним градом Стільсько. Є картосхеми розвитку Галицько-Волинської держави, де позначено зону «Жидачів-Буськ-Броди-Галич»; плани-схеми розвитку забудови Жидачева після надання Магдебурзького права. В музеї виставляються два цікаві макети: перший – це гори Базиївки, коли там містилось прамісто Жидачева, а другий – дерев’яного замку XIV-XV століття, описи якого збереглися. Зараз ми пропонуємо підприємцям розбудувати на околиці Жидачева, де колись було городище, рекреаційний куточок з імітацією дерев’яного замку.
Маємо ще один дуже цікавий документ: пергамент, з якого на шнурках звисає 46 воскових печаток бояр, які в середині XV століття брали участь у так званих «конфедераціях». Ті бояри повстали проти магнатського впливу шляхтичів, яким польський король дав кілька західних земель під заставу, і які хотіли викупити назад свої території і знову перейти під опіку короля.
– Що із мистецької частини вже зараз можна побачити у музеї?
– У відділі сакрального мистецтва планують розмістити чимало експонатів, які під час експедиції у 1970-х роках, на місці колишнього музею – старовинного костелу – знайшов світлої пам’яті Борис Возницький. Серед них будуть дві унікальні пам’ятки – старовинне «Розп’яття» та ікона «Жидачівської «Оранти». Зараз виставлені дві репродукції ікони та фотокопія «Розп’яття». Костел в Жидачеві був фундований ще в XIV столітті, мав привілей короля Владислава Ягайла, а в 1612 році був збудований в камені. Розп’яття, яке знаходилося в центральній арці вівтарної частини, датується XV – XVI століттям. Під час експедиції сюди у 1970-х роках Борис Возницький знайшов цю скульптуру на кладовищі поблизу костелу і врятував від загибелі. Зараз «Розп’яття» виставляється в Олеському замку. А друга унікальна пам’ятка, яка зараз є в церкві Воскресіння Господнього, так звана Жидачівська «Оранта», або «Богоматір Воплоченя». Це зображення Діви Марії із Сином Ісусом Христом, яка зберігається у вівтарній частині на горному місці. Це празничкова ікона, вона не є відкрита на кожний день. Ікона намальована приблизно в XV столітті, датують її 1406 роком. Це часи польського короля Владислава Ягайла, який мав велике замилування до українського іконопису. Ми зробили дві фотокопії ікони, друковані на полотні. На одній репродукції – «Богоматір Воплочення» в шатах, в яких вона була коронована в XVIII столітті, на іншій – без шат. І «Розп’яття», і ця ікона Богоматері, зображена у східному стилі, показують нам, що наші землі були під впливом двох сильних світових культур – західної і візантійської. Ці дві сакральні пам’ятки ми виставляємо в музею поруч з історичними документами та картосхемами Жидачева.
22.11.2013