Лауреат Шевченківської премії Нікіта Кадан презентує нову виставку у Франківську
25.03.23-22.04.23
Асортиментна кімната
Нікіта Кадан
Роман Хімей і Ярема Малащук
Гаррі Краєвець (Neue Jüdische Kunst)
Тарас Прохасько
Назгуль Шукаєва
Юрій Іздрик
Юрій Бакай
Співкураторка: Альона Каравай
Продакшн: Антон Усанов
“Затоплення” — це виставка про розмиту історію Станіславова-Франківська та розмова про історичний геноцид, яка відбувається на тлі геноциду нового. Ідея “Затоплення” виникла ще влітку 2020 року під час дослідження міської історії та її відбитків в просторі міста, а переривчастий процес втілення зайняв майже три роки.
Виставка складається з нових сайт-специфічних візуальних робіт Нікіти Кадана та його відеоінсталяції “Затоплення” спільного авторства Яреми Малащука та Романа Хімея, Гаррі Краєвця, Назгуль Шукаєвої, Юрія Іздрика та Вадима Худолія. Виставка включає елементи, створені Тарасом Прохаськом та Юрієм Бакаєм, а також документацію та звукову роботу Нікіти Кадана “Мешканці Колізею” (2017). Окрім робіт в галерейному просторі, проєкт включає міську інтервенцію з візуальною роботою “Потоп”.
Відправною точкою стали події 12 жовтня 1941 року під час нацистської окупації Франківська (колишній Станіславів). Цей день більше відомий в історії як «Кривава неділя». Тоді протягом доби було вбито від 6000 до 10 000 тисяч єврейських мешканців міста. Розстріли відбувались на території сучасного Нового єврейського цвинтаря.
У Франківську існує легенда: нібито єврейський цвинтар частково перебуває під Міським озером — найбільшою штучною водоймою міста, створеною 1955 року. У 2017 році неподалік від озера та Нового єврейського кладовища працівники «Прикарпаттяенерго» знайшли масове поховання з останками щонайменше 50 людей. Поховання датується початком 40-х років. Дехто досі вважає водойму проклятою, бо тут впродовж років відбулось декілька самогубств.
За «Кривавою неділею» послідували наступні, менш численні вбивства єврейок та євреїв у Станіславові. Загалом за часи німецької окупації за різними оцінками було вбито від 40 000 до 120 000 місцевих мешканців єврейського походження.
Нікіта Кадан, художник: «Що означає повернутися до розмови про давній геноцид на тлі нового геноциду? Російські ракети летять у Бабин Яр. Обстріляно єврейський цвинтар у Глухові. Вирви від прильотів там, де розташовані цвинтарі та дитячі майданчики, говорять нам про те, що ми остаточно повернулися до історії. Ми вже не у “вічному сьогодні”, ми маємо і минуле, і майбутнє. Полем бою стали обидва».
Нікіта Кадан. Фото: Тарас Грицюк.
Нікіта Кадан — український художник, куратор. Народився та живе в Києві. Працює в напрямку інсталяції, скульптури, живопису та колажу. Член групи художників Р. Е.П. та кураторського й активістського об'єднання Худрада.
Роботи митця знаходяться в колекціях Мюнхенської Пінакотеки, Центру Помпіду у Парижі, Музею сучасного мистецтва фундації Людвіга у Відні, Музею сучасного мистецтва MHKA в Антверпені, Музею військової історії у Дрездені, Музею сучасного мистецтва MSN у Варшаві, в Національному Музеї Українського мистецтва в Києві. Також його твори презентували в Kunsthaus (Цюрих), Palazzo Reale (Мілан), Німецькому Історичному Музеї (Берлін), Collection Lambert (Авіньйон), Художньому музеї MSL у Лодзі, в Інституті сучасного мистецтва в Сінгапурі.
Брав участь у 14-ій бієнале в Стамбулі та представляв Україну на 56-ій Венеційській бієнале.
У 2022 році його персональну виставку «Камінь б'є камінь» відзначено Шевченківською премією у номінації «Візуальне мистецтво». Перемогу Кадан розділив із художником-абстракціоністом Тіберієм Сільваші.
Альона Каравай, співкураторка виставки, співзасновниця галереї «Асортиментна кімната»: «Історія про “Криваву неділю” на єврейському цвинтарі — це радше історія про забування, аніж про пам’ять. У місті, де за один день вбили десять тисяч його мешканців, немає меморіальної дошки, топоніму чи музейної експозиції. Чи наше спільне забуття цієї катастрофи можна списати на їхню відсутність, бо нам їх не створили і нас не просвітили? Цвинтар під озером, якого фізично там немає, але ментально він саме там, — це загадка присутності відсутності, засвічена фотоплівка, зображення на якій є і водночас немає. Це інертне безпам’ятство, яке наштовхує на думку про те, що право на забуття має належати не лише тим, хто згадує».
Цю виставку варто розуміти радше як work-in-progress, аніж як завершений проєкт, адже художня команда планує розширяти серію робіт після прем'єрної франківської виставки.
Відкриють виставку двома вернісажами:
25 березня, 18:00
26 березня, 15:00
Вхід вільний.
Кураторські тексти та фото-документація виставки будуть опубліковані на платформі post impreza в день першого вернісажу — 25 березня.
Виставка створена в кооперації між Асортиментної кімнатою, Іншою Освітою та Centropa за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Гете-Інституту Україна. Окрему подяку за сприяння організатори виставки висловлюють рабину Мойше Лейб Колеснику, а також Музею мистецтв Прикарпаття та Франківському драмтеатру за дружню допомогу з пошуком локації.
23.03.2023