Майкл Лі (Michael Leigh) донедавна опікувався у Єврокомісії питаннями, які частково зачіпають і Україну. Між 2006 і 2011 роками він керував генеральним директоратом з питань розширення. Перед тим, протягом 2000–2003 років, опікувався країнами, що готувалися ввійти до ЄС: Мальтою, Кіпром, Румунією, Болгарією. А загалом британський політик — чи, доцільніше сказати, вже «європейський» — присвятив Єврокомісії 30 років праці.
Цими днями Майкл Лі у Львові. Спілкуючись із бізнес-середовищами, виступаючи з лекціями перед студентами, він так і не сказав, чи варто Україні хоч колись сподіватися на повноцінне членство в ЄС. І навіть порадив не опускати руки, якщо за місяць не вдасться підписати Угоду про асоціацію.
«Z» наводить тези з виступу Майкла Лі «Європейський Союз у 2020 році».
ГОЛОВНЕ, АБИ В УКРАЇНИ БУЛИ ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ РЕФОРМ: ВЛАДА, ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ …
Яким буде Європейський союз за 10 років в аспекті розширення? Думаю, ще декілька країн приєднаються до Європейського Союзу, тож його чисельність становитиме понад 30 країн. Є підстави сподіватися, що до ЄС приєднаються Сербія, Чорногорія і, можливо, Косово. Приєднання цих країн до європейської спільноти засвідчить іще одну важливу роль ЄС — це, очевидно, буде його роль у примиренні країн, в яких ще недавно була війна. Решта балканських країн повільніше рухаються у цьому процесі: Македонія, Боснія, Албанія. У кожної з них є перешкоди, що стоять на заваді вступу до ЄС. Наприклад, у Македонії — це конфлікт з Грецією за назву країни.
Коли ми говоримо про 20 років, то, очевидно, мусимо зачепити іншу тему — можливе зменшення Європейського Союзу за рахунок цілих держав або незалежності окремих територій. У Великій Британії почалася дискусія про доцільність подальшого перебування у ЄС. Але я гадаю, що коли доведеться обирати й настане момент істини, то Об'єднане Королівство, найімовірніше, вирішить залишитись у ЄС. Попри все, зараз ми бачимо, що усувається зайва бюрократія, і передається більше повноважень з Брюсселя. Тож якби був референдум, думаю, британці проголосували б за те, щоб залишитись у ЄС. Наступного року відбудеться референдум щодо незалежності Шотландії. За моєю інформацією, наразі незалежність підтримують 30% громадян. І мій прогноз: шотландці можуть вирішити залишитися в Королівстві. Я дуже багато років жив у Бельгії. У фламандців є сильний рух до незалежності. Понад 60% фламандців воліли б бути незалежними. Проте є одна суттєва перешкода — Брюссель. Фламандці вважають його столицею, але Брюссель переважно франкомовний. Підсумовуючи: чи відокремляться від Європейського союзу країни? Думаю, що ні. Чи може якийсь реґіон відділитися від країни-члена ЄС, а потім, можливо, знову стати членом Євросоюзу? Думаю, що ні.
Після краху Lehman Brothers світ спіткала велика криза, яка також зачепила і Європейський Союз. Зараз цю кризу вже дещо подолано, проте в єврозоні ще є країни, яким треба владнати багато проблем. Є певні побоювання щодо Кіпру, Греції, Італії, досить погана ситуація в Іспанії. Загалом, країни рухаються у правильному напрямку. Якщо ми подивимося на єврозону за 10 років, то ця криза, безумовно, закінчиться. Дивовижно, що попри непростий для єврозони час євро утримує свої позиції — 1,38 проти американського долара. Тепер єврозона — це 17 країн із 28, що є членами ЄС. Можна чекати, що єврозона розшириться за рахунок Польщі, Швеції, ймовірно, ще кількох країн. На майбутнє цікаво поговорити про те, як формуватимуться стосунками між країнами, які мають євро, і які не мають євро. Розуміємо, що ситуація різна. Іноді можна сказати, що йдеться про диференціальну геометрію.
Напевне, у майбутньому Євросоюз набуде різноманітніших форм. До речі, це буде цікаво для таких держав, як Україна. З'явиться можливість розвивати взаємини з гнучкішим і більше відкритим союзом.
В Євросоюзі є велика демографічна проблема. Вона, втім, існувала і перед економічною кризою. У нас падає рівень народжуваності, відбувається «старіння» суспільства. Через те маємо мало населення працездатного віку, але багато людей з покоління повоєнного бебі-буму. Стає дедалі менше працівників, спроможних забезпечувати пенсіями людей старшого віку. У цьому контексті можна порушити ще два питання — пенсій і міґрації.
Як можна вирішити проблему? Збільшенням пенсійного віку. І, звісно, якщо робочої сили ставатиме менше й менше, то доведеться шукати нову силу. А це можна вирішувати за рахунок міґрації. Євросоюз створює можливості для міґрації, спрощуючи режим в'їзду переважно в межах самого ЄС.
У Євросоюзі є противники міґрації. Існують прогнози, що на майбутніх виборах до Європарламенту багато голосів візьмуть політичні сили, які виступають проти. Наприклад, у Великій Британії є партія проти міґрації. Вона може зайняти і перше місце на виборах до Європарламенту. За цими процесами треба пильно стежити.
Туреччина задекларувала намір приєднатися до ЄС у 1999 році, у 2005-му почалися предметні переговори. Якщо чесно, ці перемовини проходять дуже повільно. Треба подолати дуже багато проблем. Є багато питань, які Туреччина не вирішила, от хоч би проблема з турецьким Кіпром. ЄС має велику стурбованість з приводу свободи слова в Туреччині: багато журналістів перебувають в ув'язненні. Європейська громадськість вважає, що до 2020 року, коли Туреччина, можливо, буде готова вступити до Європейського Союзу, її населення зросте ще на кільканадцять мільйонів. Є багато позитивів, що їх ЄС отримав би від вступу Туреччини, але є й стурбованість.
Десять років тому Євросоюз пішов на найбільше у своїй історії розширення. Фактично це й дало початок роботі над Угодою про асоціацію з Україною, з країнами, які можуть бути перспективними для Євросоюзу. Щоб ЄС не був закритою фортецею, а відкритим простором. Угода про асоціацію — це найбільший договір, який Євросоюз укладав з країною, що не є членом ЄС.
Є велике зацікавлення, чи угода про Асоціацію приведе до членства в ЄС? Зараз таке питання взагалі не стоїть. Євросоюз має інші клопоти. Треба завершити процес інтеґрації з країнами, котрі приєдналися до ЄС ще в 2003 році, тощо. Україна ж має план реформ, порядок дій, який дає змогу зблизитися з Євросоюзом. А питання членства —– це вже найпозитивніша стадія розвитку.
Питання, які обговорюють в Україні у сфері євроінтеґрації, — «чи будемо?», «чи можемо?», «чи хочемо?». Але головне — це втілення та впровадження. Головне, аби в України були інструменти для імплементації реформ: влада, політична воля тощо.
Я провів кілька днів в Україні. Зустрічаючись з різними людьми, я зрозумів, що ймовірніше, що угоду підпишуть, аніж не підпишуть. Основне — судова система потребує реформи, вдосконалення, усунення вибіркового правосуддя.
Навіть якщо угоду не підпишуть — це не означає зупинення процесу. Україні треба далі наполегливо працювати над реформами.
Коли йдеться про найбільші труднощі, які спіткали пострадянські країни в їхній євроінтеґрації, то треба говорити про досвід Балтійських країн, але також і Польщі. Найбільша їхня проблема — врядування. Сюди входять проблема демократії, фундаментальних прав людини, прозорих і чесних виборів, а також, безумовно, подолання корупції. Ці країни також зіштовхнулися з тією проблемою, що рівень їхніх економік на момент інтеґрування з ЄС істотно відставав від старих членів Унії. Але вони швидко це надолужили. Естонія першою почала процес лібералізації. Естонія та Латвія виявилися найуспішнішими. Спочатку був спад, а потім вони почали стрімко розвиватися. Польща досить швидко адаптувалася до нового життя в ЄС. Її економічні показники виявилися навіть вищими, аніж у «старих» країн ЄС. Звичайно, під час інтеґрування з ЄС були і певні труднощі в культурно-соціальній сфері. Країни мусили пристосуватися до мультикультурного суспільства.
Росія сприймає політику добросусідства ЄС як певну гру. З погляду Росії якщо хтось зближується з Європейським Союзом — він віддаляється від Росії.
Зона вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока, яку пропонувала Росія, — це насправді проблема. Цей Митний союз не відповідає принципам Світової організації торгівлі і принципам Угоди про асоціацію. Але якщо говоримо про 10 років, то є досить часу, аби подолати всі проблеми.
Майкла ЛІ у Львові слухав та реферував Володимир СЕМКІВ
31.10.2013