У листопаді минулого року Україна подала до Міжнародного олімпійського комітету декларацію про намір претендувати на право гостити в себе зимові Олімпійські ігри 2022 року. А в березні 2014-го МОК має отримати від України офіційну заявку на проведення «білої» Олімпіади. До проведення зимових Олімпійських ігор прагнуть долучитися Івано-Франківська та Закарпатська області, які мають гірські схили, відповідні міжнародним FIS-пунктам з гірськолижного спорту. Але мало хто знає, що наприкінці 1960-х років на Івано-Франківщині вже робили спробу побудувати олімпійське містечко з прицілом на проведення «білої» Олімпіади – просто біля Говерли.
…7 травня 1966 року Секретаріат Всесоюзної центральної ради профспілок (ВЦРПС) дав завдання на будівництво бази відпочинку, туризму, гірськолижного та ковзанярського спорту поблизу Ворохти. А вже у грудні 1967 року генплан будівництва майбутнього туристично-спортивного комплексу затвердили, провели фінансові розрахунки і навіть виготовили його макет. Невдовзі в івано-франківській пресі з’явилася публікація “Олімпіада на Говерлі?”, в якій старший інструктор обласної ради з туризму Роман Красій пророче описував перспективи цього об’єкту: “Цілком можливо, що в якомусь 19... році голова виконкому Ворохтянської селищної ради депутатів трудящих відстоюватиме в Міжнародному олімпійському комітеті право на проведення білої Олімпіади на Прикарпатті”.
Журналістові «Z» вдалося розшукати пана Романа Красія і поспілкуватися з ним про події майже півстолітньої давнини. Як виявилося, проект будівництва олімпійського містечка біля Говерли розробили спеціалісти київського “ДІПроміста”. За тодішнім кошторисом, спорудження потужного туристично-спортивного центру коштувало би близько 350 мільйонів радянських карбованців. Основний масив спортивно-туристичного комплексу мав розміститися на полонині Пожижевській. На той час тут вже існував ботанічний стаціонар Академії наук і високогірна метеостанція. Обидві ці споруди мали бути вписані в спортивну інфраструктуру, а метеорологічну станцію планували при цьому реконструювати.
Дев’ятиповерховий готель для проживання спортсменів, суддів і туристів критими галереями мав бути з’єднаний з рестораном, конференц-залом і кінотеатром. З лоджій готелю відкривався би огляд на дворівневе штучне гірське озеро, на якому планували облаштувати майданчики для ковзанярів, хокеїстів та фігуристів. На схилах гори Пожижевської – траси для слалому та швидкісного спуску. Поруч – три трампліни, 50-метровий плавальний басейн, спортивні та ігрові зали. А найвищою спорудою комплексу мала стати 12-поверхова будівля адміністративного корпусу бази відпочинку, туризму, гірськолижного та ковзанярського спорту.
В Івано-Франківській туристсько-краєзнавчій спілці розповіли, що тоді йшлося не так про проведення Олімпіади в Карпатах, як про спорудження тренувальної бази для радянських олімпійців. На той час уже на цілий Радянський Союз гриміла Ворохта. Тут проводилися всесоюзні змагання зі стрибків із трампліна, з інших гірськолижних видів спорту. Тут готувалися до лижного двоборства радянські спортсмени перед поїздкою на Олімпіаду в Інсбруку (1964). Але для олімпійського містечка потрібний був повноцінний комплекс для змагань із усіх зимових видів спорту. І тоді поруч із Ворохтою почали шукати місце для масштабного будівництва.
Реальним конкурентом, який міг перебрати на себе здійснення проекту будови спортивно-туристичної бази поблизу Ворохти, у той час був тільки Драгобрат – база під горою Близницею на Закарпатті. Кажуть, довший час спеціальна комісія, яка мала обрати та визначити місце для спорудження олімпійського містечка, робила вояжі на обидва боки Карпат. Скількох зусиль коштувало переконати членів комісії у доцільності починати будівництво саме на Івано-Франківщині, знають лише печінки франківських чиновників від спорту та туризму.
Спеціалісти, які робили техніко-економічне обґрунтування цього проекту, зауважили, що рельєф тутешніх гір утворює таку систему, на якій “можуть бути прокладені траси для всіх видів лижного спорту, які відповідають вимогам високого класу”. У проекті також було відзначено подібність району Чорногори з гірськими масивами Альп, що вже на той час були спортивно освоєними.
Щоправда, причетні до олімпійського проекту чиновники пригадували, що вже тоді сумнівалися у можливості проведення Олімпіади в Карпатах. Для змагань такого рівня тут не було достатньо інженерних мереж, аеропортів, під’їзних доріг. Розширення колії до Ворохти, яку планували зробити двоколійною, і будівництва монорельсової залізниці до району “14 кілометра” було недостатньо. Потрібна була потужніша транспортна інфраструктура.
Але повністю перекреслити перспективи олімпійської Говерли зуміло недремне око органів держбезпеки. Зважаючи на те, що в радянський час Івано-Франківщина була просто нашпигована всілякими секретними військовими об’єктами, місцеве управління КДБ відправило проект на перегляд у Міністерство оборони. Тоді на Пожижевську приїхала спеціальна комісія. Працівники радянської спецслужби подивилися довкола і з жахом зрозуміли, що краєвид із вікон готелю відкриватиметься не тільки на спортивні майданчики та карпатські пейзажі. З Пожижевської у бінокль можна було роздивитися… казарми ракетної частини військ протиповітряної оборони біля села Яблуниця.
Розмови про Олімпіаду в Карпатах відтоді припинилися. Але деякі об’єкти, заплановані проектом будівництва олімпійського містечка та супутньої інфраструктури, все таки вдалося спорудити. Зокрема, у той час з’явилося нове приміщення поштового відділення у Ворохті, кінотеатр у Яремчі та спортбаза ”Заросляк” біля підніжжя Говерли. А «розсекречену» ракетну частину в Яблуниці, до речі, невдовзі розформували, передавши військові будівлі для потреб лікувально-оздоровчого комплексу “Гірське”.
23.10.2013