Перша зустріч, що відбулась в Івано-Франківську у форматі TEDx, зібрала неочікувану кількість учасників. Доповідачі розмірковували на тему, що ж потрібно Україні сьогодні. Київський гість Петро Порошенко переконаний, що маємо стрибати, як жаби. Львів'янин Андрій Садовий — що треба просто брати і робити. Приблизно одностайна з ним журналістка Наталія Соколенко, яка, пропагуючи гасло «No skigling!», пропонує не обирати «менше зло», а творити вибір самим. Юрист Андрій Романчук радить покладатись у своїх діях не емоції. Усі доповідачі говорили, спираючись на власний досвід успіху. Адже одна з головних умов їхніх виступів — жодного неґативу.
В Івано-Франківську відбулась непересічна подія — TEDx. Станиславів долучився до міжнародного ґлобального інтелектуального руху TED, де «х» — це «незалежно організована подія TED». Щодня у світі відбувається три конференції TEDx. Це аполітичні заходи, які піднімають на поверхню важливі суспільні, економічні та й політичні проблеми. Серед доповідачів — люди з нестандартним мисленням, серед слухачів — ті, що шукають інноваційних підходів у вирішенні завдань сьогодення. Хтось збоку може вважати конференції TED пустими балачками, але таких є небагато серед тих, хто хоч раз їх відвідав.
Вперше в Україні TEDx відбувся в Києві у 2009 році. Конференції вже проводили також у Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці, Донецьку, Ужгороді та Кривому Розі. Такі заходи організовують тут періодично. Їх поціновувачі кажуть, що ходять туди, аби надихнутись. Цього разу здатних надихнути речей шукала івано-франківська громада. І те, що на мапі TED з'явився новий «х» — Івано-Франківськ, — це визначна подія для міста у світовому сприйнятті.
Ліцензію на проведення заходу отримав місцевий молодий громадський діяч Дмитро Романюк. З командою волонтерів йому вдалося організувати справді якісну подію за чіткими вимогами формату TEDx, яка зібрала повний зал обласної філармонії і опісля багато позитивних відгуків у соцмережах. Темою першої зустрічі стало питання: «Що потрібно Україні сьогодні?». І на нього відповідали, спираючись на власний досвід, політичний та бізнесовий діяч Петро Порошенко, міський голова Львова Андрій Садовий, журналіст, ініціатор створення громадського радіо та член руху «Стоп цензурі» Наталія Соколенко, івано-франківець, керуючий партнер юридичної компанії Moris Group (Київ) Андрій Романчук, керівник проектів ІТ-компанії Eleks, спеціаліст з освітніх технологій Іван Дячишин, члени ініціативної групи з розробки стратегічного бачення розвитку «Яремче-2025» Віктор Загреба та Наталія Кульчицька.
Команда TEDx Ivano-Frankivsk
Конференцію TEDx Ivano-Frankivsk у прямій інтернет-трансляції могли побачити усі охочі в Україні та за її межами. Відтепер TEDx Ivano-Frankivsk стане щорічною подією міста.
А от на 14 грудня 2013 року проведення TEDx заплановано і у Львові.
Петро ПОРОШЕНКО:
СИМВОЛ УКРАЇНИ — ЖАБА, АЛЕ НЕ ТА, ЩО ДУШИТЬ, А ТА, ЩО НЕ БАЧИТЬ ДАЛІ ВЛАСНОГО БОЛОТА. ГОТУЙМОСЯ ДО СТРИБКА!
«Що потрібно Україні? Дуже гарне філософське запитання. Як тільки українець потрапляє у халепу, він чухає потилицю і починає розмірковувати над тим, як з того вийти. Майже весь час нашої незалежності українцям доводиться думати над такими питаннями. Чому? У становищі, в якому опинилась Україна, винна нечесна, непрозора, неефективна, часто неукраїнська влада. Що ж робити? Відповідь очевидна — владу треба змінювати. Ми це робили багато разів. Чому ж немає кардинальних змін? Тому що зміни самої влади не достатньо. Треба змінювати себе. Наша влада, правоохоронні органи, суди — всі пресують українців, бо українці дозволяють це робити. Тому треба перестати шукати винних у владі. Ми маємо ставитись до її представників, як роботодавець до підлеглих. Тому що це МИ їх наймаємо, коли обираємо до влади.
До чого ми маємо прагнути? Створити країну свободи — свободи волевиявлення, свободи слова, свободи ЗМІ. Як прийти до цієї мрії? Однозначно, не треба чекати, коли все само по собі якось зміниться. Зміни або відбуваються швидко, або не відбуваються взагалі. Треба вимагати змін вже, зараз і негайно!
Ми не унікальні. Багато країн світу пройшли через це. Що є символом України сьогодні? Жаба. Не та, що душить. А та, що не бачить далі власного болота. Ще недавно так жили Сінґапур, Південна Корея, Тайвань, Ірландія, Грузія. Але вони змінились. В економічній теорії це називається "стрибок жаби".
Сьогодні українці демонструють готовність до такого стрибка. Вони готові вистрибнути зі свого болота. На жаль, зараз це проявляється у їхній готовності виїхати звідси. Українці належать до найбільш незадоволених націй у світі. Багато африканців, котрі недоїдають і недопивають, почувають себе щасливішими, ніж українці. Що заважає бути щасливими українцям? Самі ж українці. Ми не любимо себе, не любимо один одного, заздримо, обманюємо. Нам треба повернути собі гідність, повагу. Без цих змін не буде розвитку, скільки б стратегій ми не написали і скільки б революцій ми не провели.
Питання: куди ж наша жаба має стрибати? Нещодавно проведене опитування показало, що 70 % молоді (до 30 років) хочуть у Євросоюз, 60 % людей старших 55 років — у Митний союз. Старші люди думають в силу усталених стереотипів. Але я дуже радий, що молодь розуміє перспективи, відкриття нових можливостей. Тож 28 листопада Україна може отримати вікно для такого стрибка. Нам треба ретельно підготуватись і продемонструвати свою готовність до "стрибка жаби"».
Андрій САДОВИЙ:
БЕРІТЬ І РОБІТЬ!
«Я свято переконаний у тому, що з успішних міст вибудовуються успішні країни. Як же збудувати місто, в якому хочеться жити і в яке хочеться повертатись? При подібних запитаннях мені на думку завжди приходять слова ректора Українського Католицького Університету, владики Бориса Гудзяка: "Беріть і робіть!". Ці слова можуть стати гаслом для нашої держави.
У Львові колись воду набирали в баняки, а тепер ми вийшли на цілодобове водопостачання. Ми змогли випустити сучасний трамвай. Якби хтось вам показав його фото рік тому, ви би сказали, що це Hundai, ще щось, але останнє, що б ви подумали, що це трамвай львівського виробництва. Ми не знали, чи в нас вийде, ми просто його зробили.
У нас діє багато громадських ініціатив. Одна з найактивніших — "Дайте пройти". Її активісти виставляли в Інтернеті фотографії порушників-водіїв, які паркували свої авто не за правилами. В результаті комерційні організації почали дарувати місту красиві стовпчики для огорожі тротуарів. Цього року таких стовпчиків буде встановлено близько тисячі. В більшості — за кошти міського бюджету, але громада теж дуже активно долучається.
Один архітектор розробив проект площі Данила Галицького. Він показав його бізнесменам, які підтримали його ініціативу, і зараз цей проект втілюється в життя.
Таких прикладів можна наводити багато. А висновок один: немає нічого складного, просто треба брати і робити. Головне — не боятись, бо страх — це тюрма. Він сковує наші можливості, нашу свободу.
Також одним з правил, якими керуюсь у житті, є постійне самовдосконалення, постійне навчання. Я зараз, можна сказати, готовий на 10 % як міський голова. Мені ще вчитись і вчитись.
Співпрацюй — це ще одне правило. Треба шукати можливості для вигідної співпраці, прислухатись до ідей ззовні. Сьогодні у Львові спостерігається хороший поштовх з ІТ та туризмом. За останній рік в сфері туризму створено близько 10 тисяч робочих місць, в ІТ фіксується ріст на 30 %.
Допомагай іншому. У Львові працює багато благодійних проектів. Таких, як "соціальне репетиторство", коли студенти приходять в інтернати і займаються з дітками; "світло в оселі", коли молоді люди приходять додому до одиноких і немічних і допомагають їм по господарству; "добрі справи" від місцевих підприємців.
Люби людей. Це правило ми успішно втілили у проекті перед Євро-2012 "Львів — привітне місто", коли вчили посміхатись тих, хто працює у сфері послуг, чиновників — приязно спілкуватись із відвідувачами тощо. Туристи тоді були дуже здивовані і просто не розуміли, куди вони потрапили.
Тож як збудувати успішне місто? Його потрібно банально будувати. Немає питань, які не вирішуються, є люди які не хочуть або в силу своєї некомпетентності не можуть їх вирішити. Тож головне — мати бажання щось робити і робити це».
Наталія СОКОЛЕНКО:
NO SKIGLING!
«Моя теорія базується на тому, що українці повинні перестати постійно обирати "найменше зло". Вперше з цієї проблемою я зіштовхнулась на президентських виборах 2010 року. Я не знала, кого обрати ще в першому турі виборів, коли було аж 18 варіантів. В той час я випадково "наґуґлила" одну цікаву фразу: "Якщо у Вас немає вибору — створіть його самі". Звичайно, тоді вже було пізно щось створювати. Але пізніше мені ця фраза дуже допомогла.
Я працювала на одному з найкращих українських телеканалів у найкращих новинах. Але на наш канал раптово прийшло "пакращення" — замовні матеріали влади і, паралельно, новини про ДТП і "скільки тигрят народилась у такому-то зоопарку". Звичайно, це був зовсім не той формат, у якому я мріяла працювати, обираючи колись професію журналіста. Тому я звільнилась. Але на інші канали теж прийшло несподіване "пакращення", і я знову опинилась перед вибором "меншого зла". Ось тут я пригадала вже знайому фразу і вирішила створити свій вибір сама — зробити громадське мовлення.
Таке є у всьому світі і утримується воно самими громадами, відповідно, непідзвітне владі, приватним власникам, а лише громаді. Воно не женеться за рейтинґами, а творить інформаційний простір, виходячи з потреб громади. Згадаймо нещодавні події у Врадіївці. Як висвітлювали їх наші телеканали? Основний акцент — на кривавих подробицях. А на громадському каналі основним би став акцент на тому, що потрібно зробити, аби таке більше не повторилось. Створення загальнонаціонального діалогу — аби почути всіх, а потім результат цієї дискусії представити чинному президенту, міліції, іншим компетентним органам.
Створити громадський канал мені мужності забракло, а на громадське радіо вистачило. Звичайно, частот на це ніхто не виділив, але є мережа Інтернет. Головне — не опускати руки. Не можна займатись тим, що Роман Зінченко називає загальнонаціональним видом спорту українців "скіглінгом". Ми постійно нарікаємо, що немає грошей, немає часу, немає можливостей і т.д. Я собі сказала: "No skigling! Вперед!". Я почала говорити про ідею створення громадського радіо із своїми колеґами, і навколо цієї ідеї зібрались однодумці, найкращі журналісти: Андрій Куликов, Юрій Макаров, Ольга Герасим'юк, ваша землячка Анастасія Станко і багато інших.
Як ми вирішили працювати? Ми вирішили стати платформою для громадських обговорень, ми домовились, що у нас буде велика частка культурних та просвітницьких програм, що ми не будемо жертвувати якістю заради рейтинґу, що ми будемо підзвітні громаді. Виходимо ми в ефір через Інтернет. І кошти від громади вже надходять, хоч ми ще себе добре й не рекламували і збору коштів не оголошували. Студії власної ще не маємо і записуємось на студіях дружніх ЗМІ. Але це лише початок.
Тож що сьогодні потрібно Україні? Не погоджуватись на "менше зло", а робити свій найкращий вибір!».
Андрій РОМАНЧУК:
РОБИТИ І НЕ ДУМАТИ, ЩО ПРО ЦЕ СКАЖУТЬ ІНШІ
«Я хотів би повернути розмову трохи в інше русло і поговорити про те, що нас надихає, дає поштовх до змін.
Напевно, кожна людина в певний період опиняється у такому стані, коли їй здається, що вона вже майже все знає, має накопичену базу знань і вже майже близька до геніальності. Вперше це стається десь на IV-V курсі інституту. Ти ніби розумієш, як будувати свою кар'єру, як будувати своє життя, в тебе дуже багато емоцій, які тебе переповнюють. Саме ці емоції і слугують нам поштовхом.
Закінчивши вуз, ми йдемо на роботу і починаємо отримувати досвід і практику. Цей досвід починає балансувати з емоціями. І досить часто буває так, що досвід переважує. Справді, це стає проблемою, бо з'являється дуже багато "але", які не дають нам наважитись на певний крок. Розум переважає над емоційним інтелектом, і це нас звужує, вганяє в певні рамки.
Я переконаний, що саме емоційним інтелектом треба в житті користуватись дуже часто. Стандартним інтелектом варто користуватись, коли ти вже стартував, коли ти вже прораховуєш певні тактичні кроки. Але щоб рушити з місця, потрібні емоції.
Важливою складовою наших емоцій є загальний настрій. Буквально сьогодні зранку прочитав одну цікаву історію. Одне плем'я дуже чекало дощу, і вождь сказав, що завтра зранку ми збираємось всім племенем і йдемо молитись до богів, аби послали нам дощ. Так ось, наступного ранку все плем'я зібралося на молитву і лише один хлопчик взяв з собою парасолю. Це була віра. Тобто загальний настрій завжди має бути оптимістичний.
Компанія, яку ми створили з партнерами, — це якраз результат емоційного рішення. Ми всі вихідці з Івано-Франківська, і коли вирішили створити центральний офіс в Києві, ми зовсім не знали, як нам там поведеться. Але ми спробували, ми почали робити багато нових кроків, братись за нову юридичну практику, вивчати право інших країн, яке, до речі, як виявилось, не дуже-то й відрізняється від нашого, здобули досвід міжнародної співпраці з іншими юридичними компаніями, і зараз у нас є партнери по всьому світу.
Ще зі студентських років спостерігаю таку річ, що коли ти починаєш робити щось нове, оточення тобі каже: та як ти це будеш робити, ти ж ніколи не робив, а як не вийде? Так от, треба робити — і не слухати, що кажуть інші. Вони говорять лише доти, доки ти не почнеш. А як тільки ти справді почнеш щось робити, всі замовкають. Це варто запам'ятати.
Треба вміти відкидати стереотипи. Бо ці стереотипи і шаблони шарпають нас в різні сторони і не дають рухатись вперед. Один із стереотипів, який ми відкинули, — що команди з провінції не є конкурентоздатними поряд зі столичними. Ми це відкинули і, навпаки, популяризуємо своє походження. Наш логотип — це стилізоване зображення міської Ратуші зверху. Ми пишаємося своїм походженням і всім показуємо, що можемо працювати навіть якісніше і краще від столичних колеґ. 70 % працівників нашої компанії — вихідці з Івано-Франківська.
В житті завжди треба шукати альтернативу. Мають бути присутні якийсь виклик, протест, емоція, яка буде забезпечувати рух вперед. Треба вчитись виходити за рамки, хоч би глянути, що там за тими рамками, бо там може відкритись багато нових перспектив і можливостей».
Іван ДЯЧИШИН:
КОЖЕН ІТ-шник — ЦЕ ІНВЕСТИЦІЯ В МІСТО
«Що потрібно Україні сьогодні? Не буду ориґінальним, якщо скажу, що Україні сьогодні потрібні гроші. Гроші як запорука поступу та впевненості у майбутньому. Гроші потрібні всім. Звідки ж зараз беруться гроші в нашій державі? Є три основні джерела: сировина, сільське господарство і заробітчани. А що буде завтра? Сировина вичерпається, заробітчани постаріють, залишиться саме сільське господарство. Україна має всі шанси перетворитись на бананову республіку. Тому треба розвивати розумову працю. І шукати дядька з грошима, який готовий за цю працю платити.
А дядько з грошима — це світовий ринок. Доступ до комунікацій з ним є — Інтернет. Але ми не комунікуємо, бо недостатньо знаємо іноземні мови. А будемо знати мови — буде вільний доступ до світового ринку.
Я пропоную як одну з ідей, яка нам допоможе, розвиток в міжнародному ІТ-ринку. Тут завжди недостатньо кадрів. ІТ-шники гарно заробляють і цим приносять інвестиції в державу. Тут не треба багато працювати фізично — треба багато думати головою.
Де ж брати кадри? Зараз ми в Івано-Франківську тримаємось на старій базі. Треба готувати нових ІТ-спеціалістів, але пам'ятаймо, що кількість — це не завжди якість.
Загалом, ІТ-сфера в Івано-Франківську добре розвинена. Звичайно, ми не Львів і не Київ, але в другому ешелоні ми одні з перших. І у нас є шалений дефіцит кадрів. Треба акцентувати увагу молоді на тому, що ІТ-галузь — одна із стратегічних для розвитку держави.
Івано-Франківськ — потужний освітній центр. Тут вчиться близько півсотні тисяч студентів, які потім мають проблеми з працевлаштуванням. За фахом працює третина з них. Виникає питання ефективності такої освіти. Треба пропагувати ІТ-освіту. Тому що тут у вас буде ґарантоване місце роботи, комфортні умови (можливий вільний графік, нерідко можна працювати вдома), непогані зарплати.
Але ІТ-сфера має таку специфіку, що потребує постійної модернізації освітніх програм. Сьогодні рівень знань випускників вузів України становить 25 % — дуже низький. Тому кожна ІТ-компанія має курси на 4–6 місяців, де молодих спеціалістів заново навчають. Питання: навіщо тоді було вчитись п'ять років? Держава вже звернула увагу на ІТ-сферу, бачачи її перспективи. В Івано-Франківську вже налагоджена взаємодія між університетами та ІТ-компаніями. До нас прислухаються, що зараз потрібно на ринку ІТ-послуг, і модернізують програми.
Зараз в Івано-Франківську вчиться близько 40 студентів ІТ-спеціальностей. Це 10 % ринку ІТ-шників міста. А кожен ІТ-шник — це інвестиція в місто. І нам потрібна молодь. Молодь, яка хоче працювати в Україні, заробляти тут гроші і, відповідно, розвивати своє місто, свою державу».
Віктор ЗАГРЕБА та Наталія КУЛЬЧИЦЬКА:
СПРАВЖНІ ЗМІНИ ПОВИННІ ПОЧИНАТИСЬ ЗНИЗУ
«Я була першою в Татарові, хто зробив виходок у хаті, аби приймати туристів. З мене тоді сміялись. А тепер в Татарові є близько 100 приватних садиб з усіма зручностями. Гуцули вміють переймати успішний досвід», — зізналася Наталія Кульчицька. Разом зі своїм колеґою Віктором Загребою вона прийшла на конференцію, щоб розповісти про досвід громадської роботи з назвою «Яремче-2025».
«Це громадська ініціатива місцевих людей. Півтора року тому ми зібрались, аби подумати, як зробити наше місто кращим. Серед викликів Яремчанщини виділили основні — дороги і залізниця (туристичне місто без належного транспортного зв'язку не може існувати), низький рівень освіти, особливо сільської, неконкурентоздатність на ринку турпослуг Європи (ризик при вступі до ЄС, коли всі кордони стануть відкритими), сміття, погана каналізація, забруднена вода. Ми подумали, що далі так не можна і що без стратегічного бачення ми не вирішимо проблему. Так виникла стратегія сталого розвитку "Яремче-2025". Її цілі — економічний добробут, щастя мешканців та належне місце у світі.
Зараз нас налічується близько 30 активістів. Ми відкриті, проводимо реґулярні зустрічі і обдумуємо тактичні кроки до реалізації стратегії. Нам допомагають фахівці зі Львова, які спеціалізуються на промоції. Ми фінансово незалежні, живемо виключно з власних внесків.
Наші активісти переконані, що справжні зміни повинні починатись знизу. Тому сьогодні Україні потрібні успішні малі міста, привабливі для життя, їхній продуманий стратегічний розвиток і не просто мешканці цих міст, а громадяни від слова "громада", які відчувають відповідальність та готовність працювати заради спільного добробуту».
ДЛЯ ДОВІДКИ
TEDx — незалежні локальні конференції, що проводяться під егідою TED в різних містах і країнах. Ці конференції дають можливість містам, університетам, спільнотам долучитися до світового руху TED і зробити свій внесок у розвиток ідей досконалості світу й суспільства. TED — це щорічна конференція, що від 1990 року проводиться у США, про унікальні всесвітні проекти та інновації, які несуть в собі ідеї зміни та розвитку суспільства в усіх напрямках діяльності людини.
15.10.2013