Те, що багато українців та українок працездатного віку полишають Батьківщину в пошуках кращої долі за кордоном, завжди правило за поважний арґумент для критиків сучасної української господарки. Зрозуміло, що певна рація в цьому є: якщо держава не в змозі забезпечити належну кількість робочих місць, то значить уряд не дає ради зі своїми обов'язками. Проте заробітчанський чинник у цьому питанні не треба підносити до абсолюту. В багатьох індустріально розвинених країнах можна зауважити процес відтоку робочих рук чи мізків. Для людей є притаманним шукати місце, де їхні здібності буде оцінено якнайвище. Візьмімо, наприклад, сусідів-поляків.
Державне статистичне управління Польщі (GUS) доносить, що кількість трудових міґрантів-поляків далі зростає, попри поліпшення економічної та соціальної ситуації в країні. Так, за даними газети Rzeczpospolita, кількість заробітчан на кінець 2012 року сягнула 2,13 млн. осіб. Це на 70 тисяч більше, ніж 2011 року, і на 130 тисяч більше, ніж 2010 року.
Замість того, щоб масово повертатися на батьківщину, поляки навпаки підживлюють закордонну діаспору. Адже темпи зростання польської економіки істотно перевищують темпи зростання економік Західної Європи. То чому ж вони не повертаються? Де логіка? Розгадка полягає в тому, що для поляка максимально спростилися умови отримання місця праці в Західній Європі. І якщо раніше кількість еміґрантів таки спадала — ще 2007 року за кордоном працювали близько 2,27 млн. поляків, — то кілька років тому знову почала зростати.
Звичайно, вже немає таких розривів у середній зарплатні поляка з німцем, приміром, чи французом. А проте, за даними Euro Tax, якщо середня зарплатня в Польщі становить 3 740 (1 200 дол. США) злотих, то в Німеччині (за перерахунком) — приблизно вісім тисяч злотих (1,9 тис. євро), у Великій Британії й Нідерландах — 5,2 тисячі злотих (1,04 тис. фунтів).
Варто зазначити, що через перекази (поштові чи банківські) на батьківщину від польських заробітчан повертається 17 млрд. злотих (приблизно 4 млрд. євро), тобто приблизно по 650 євро з кожного трудового міґранта. Це набагато менше, ніж аналогічними каналами надходить до України — близько 20 мільярдів доларів (1долар = 3,1 злотих). Ще мізернішою польська сума здаватиметься на тлі внутрішнього валового продукту, який у Польщі сягає 781,5 млрд. доларів, а в Україні — 165,239 млрд. доларів (дані за 2011 рік). Коли ж брати ВВП на душу населення, то різниця стає ще відчутнішою: у Польщі — 20,1 тис. дол., в Україні — 3,87 тис. доларів.
Ще однією особливістю польської трудової еміґрації (порівняно з українсьою) є те, що заробітчани з РП все-таки, заробивши гроші, мають на меті повернутися на батьківщину, аби вже там їх інвестувати. До речі, слово «інвестувати» стає дедалі поширенішим у Польщі, навіть купуючи мешти, поляк може сказати, що інвестує у взуття. В українців ще не сформувалося таке мислення. А серед наших заробітчан чимраз більше осіб вирішують не повертатися.
Та польські урядовці все одно б'ють на сполох, передбачаючи, що трудова еміґрація загрожує демографічній ситуації в країні, адже переважна більшість еміґрантів (1,4 з 2,13 млн.) — це особи віком до 40 років. Згідно з останніми розрахунками демографів, 2013 року рівень смертності у Польщі може перевищити рівень народжуваності на 40 відсотків. Наприклад, у першому півріччі цього року в Польщі народилося 183 тисячі дітей (що на 9 тисяч менше, аніж за аналогічний період минулого року), а померло 202 тисячі осіб (на 7,6 тисячі більше).
07.10.2013