Повчальні історії з Книги «Мідна сутра», знайденої на стриху в Перемишлянському районі
1. Що є Істина?
Це сталося ще до Періоду Сенґоку. Мудрець Арістотерес сидів на помості під навісом в оточенні учнів і читав «Мідну сутру». Раптом учні звернули його увагу на двох філософів, які неподалік від них сперечалися про природу богів.
Учитель Йоші Ямамото з храму Аматерасу стверджував, що Боги – це ідеї, які втілюються в Космосі. А велемудрий Пратон з Егіни стверджував, що природу Богів можна осягнути, але неможливо пояснити, бо навіть одне слово може зруйнувати Істину.
– Хто ж із них правий, учителю? – запитали учні Арістотереса.
– Звичайно, Пратон, – відповів той.
– Учителю, але ж ти навіть не заглиблювався в суть їхньої суперечки!
– Це не має значення. Пратон мій друг, а істин є багато.
2. Як дзен, то дзен!
Якось біля Храму світлого і темного приземлилася літаюча тарілка. З неї вийшов зелений інопланетянин і запитав дзен-майстра Тандзана: «Що ти мені віддаси за те, що я відкрию тобі всі таємниці Всесвіту?».
Майстер Тандзан зайшов у Храм світлого і темного і через деякий час вийшов звідти з відром лайна:
– Я тобі віддам ось це.
– Чому!? – здивувався інопланетянин.
– Тому, що лайну не місце у Храмі світлого і темного.
Того ж таки дня інопланетянин став учнем дзен-майстра Тандзана.
3. Іспит
Коли учитель Тандзан збирався відійти на райдугу, настав час визначити – хто ж залишиться настоятелем Храму світлого і темного. Він закликав трьох найкращих учнів і сказав їм:
– Той, хто однією фразою передасть суть учення дзен, посяде моє місце.
Перший учень відкашлявся і сказав:
– В основі усього є порожнеча. Злиття з Абсолютом і розмивання різниці між тим, що потрібно трансцендентувати, й тим, хто трансцендентує, у цьому суть дзен.
– Менше пафосу, – поморщився Тандзан і обернувся до другого учня:
– А чим ти мене потішиш?
– Вихід за межі розуму – ось до чого може бути зведене вчення, – сказав той.
Тандзан кивнув і промовив: «Добре. Але у твоїх словах мало душі».
Відтак озвався третій учень:
– Учителю, розум мій слабкий, але мені здається, що сила порожнечі й Абсолют – лише зовнішня оболонка вчення, а суть його в тому, що усе марне, що не просить їсти.
– Що ж, – зітхнув Тандзан, – хай буде так.
Третій учень і став наступником дзен-майстра Тандзана. Хоча, зрозуміло, він також відповів неправильно.
4. Настанова
За дзен-майстром Тандзаном постійно слід у слід пленталися якісь люди, називаючи себе його послідовниками. Зазвичай вони були нешкідливими, але якось ці послідовники так настирливо просили дати їм якусь настанову, що Тандзан не витримав і вигукнув:
– Та йдіть під три чорти! Ось вам моя настанова!.
Послідовники вражено подивилися на нього, але пішли. Через рік вони повернулися і сказали:
– Учителю, ми цілий рік намагалися втілити у життя твою настанову, але так і не зуміли!
– Хіба не такою є доля кожної настанови? – знизав плечима Тандзан.
5. У кожного своя місія
Один поважний пан запитав дзен-майстра Тандзана, як йому потрібно проводити час. Він відчував, що занадто переймається службою і дні його присвячені роздумам та діям, спрямованим на завоювання поваги інших.
Дзен-майстер Тандзан відповів: «Не варто надміру старатися стати взірцем для людей, адже ти можеш бути корисним для них і як поганий приклад».
6. Учитель і здохлі мікроби
Рансецу, купець, який жив у Японії перед ерою Токугава, захотів зробити дзен-майстрові Тандзану подарунок.
Він прийшов до учителя і сказав: «Ось тобі срібна ложечка, щоб розмішувати чай, вона виготовлена за сталінських часів, антиквари стверджують, що тоді ложечки робили зі срібла найвищої якості».
– Насамперед подумай, чи варто судити про якість срібних ложечок зі слів антикварів, доки не буде вислухана думка кварів, – сказав майстер Тандзан. – А крім того, поясни мені: навіщо взагалі потрібна срібна ложка, якщо можна обходитися паличками з сакури?
– Учителю, – з усією повагою промовив Рансецу, – усім відомо, що срібло вбиває мікробів.
На це майстер Тандзан суворо відповів:
– Що ж, якщо тобі смакує чай зі здохлими мікробами, то можеш користуватися срібними ложечками!
Не минуло й чотирьох днів, як купець Рансецу залишив Храм світлого й темного і поступив на навчання у філію Імператорської академії державного управління в одній з віддалених провінцій.
7. Доля тримає нас в руках
Великий японський воїн Добушіба вирішив атакувати супротивника, хоч ворогів було вдесятеро більше. На півдорозі між Косовом і Кутами, він зупинився на відпочинок біля печери, в якій проживав відомий мудрець Баал Шем Тов, якого добрі знайомі називали просто «Рабин Бешт».
– Слухайте, слухайте мене, – звернувся до своїх побратимів Добушіба. – Ось зараз я підкину монету, і якщо випаде орел – ми переможемо. Нічого не бійтеся, наша доля тримає нас у руках.
Добушіба підкинув монету – випав орел. Його воїни з незрівнянною мужністю в серці атакували ворогів і примусили їх утекти з поля бою.
– Ніхто не здатен змінити долю, – сказав Добушібі мудрець Баал Шем Тов при наступній зустрічі.
– Айно, – погодився Добушіба, показуючи йому монету, в якої з обох боків був викарбуваний орел.
8. Важка голова
Красуня Сухіко була здатна розуміти силу порожнечі й те, що все існує у співвідношенні суб’єктивного та об’єктивного. Якось вона захотіла помедитувати у Храмі світлого і темного. Але дорогу до храму їй заступила жінка-воїн Хена.
– Що означає твоє ім’я? – запитала вона Сухіко.
– Воно означає «Праведник народів світу», – скромно відповіла красуня.
– Що ж, – погодилася жінка-воїн, – не маю нічого проти, можливо, у твоїй свідомості воно саме це й означає.
– Всі речі існують тільки у нашій свідомості. Іншого не існує з буддистської точки зору, – пояснила Сухіко.
– Якщо так, то тобі немає потреби іти до Храму світлого й темного, бо й він існує тільки в свідомості, – сказала жінка-воїн Хена.
– У тебе, мабуть, дуже важка голова, якщо ти тягаєш у ній такі ґрандіозні споруди, – здивувалася Сухіко.
Присоромлена жінка-воїн Хена покинула Храм світлого й темного і поселилася в Кумранській печері неподалік від Мертвого моря.
9. Самурай і алича
Ще перед ерою Токугава стався цей випадок. Один голодний ронін побачив дерево аличі, густо обсипане яскравими жовтими плодами. Він захотів дістати їх, але не зміг. Тоді самурай вихопив меч і одним ударом зрубав дерево. На біду плоди виявилися недостиглими. Відходячи, ронін сказав сам до себе: «Вони кислі!».
Коли дзен-майстру Тандзану розповіли цю історію, він так сильно засмутився, що аж заплакав. Але дуже скоро дзен-майстер Тандзан опанував себе і для того, щоб цілком заспокоїтися, усамітнившись, став медитувати. Щоправда, замість мантри «Ом мані падме хум», якій він віддавав перевагу у повсякденній практиці, учитель твердив нову, п’ятискладову, щось на зразок «Шозалюдибля». Відтоді ці слова сили стали прикметною ознакою школи Храму світлого і темного.
10. Фотографія Конфуція
Один правитель епохи Сенґоку попросив дзен-майстра Тандзана розтлумачити слова Сунь-Цзи, що краще зберегти державу супротивника в цілості, ніж розбити його військо і зруйнувати державу.
Дзен-майстер Тандзан пояснив: «Той, хто вміє вести війну, підкорює чужу армію без бою; бере чужі фортеці, не облягаючи; знищує чужу державу, не втомлюючи свого війська. Він обов'язково зберігає все в цілості й цим посилює свою владу серед країн. Можна, не притупляючи зброю, мати вигоду: це і є правило стратегічного нападу або боротьби за свідомість».
Відтак учитель промовисто подивися на фотографію Конфуція, що висіла над письмовим столом правителя, і сказав:
– Війна за свідомість – це дуже просто: одного ранку ви прокидаєтеся і розумієте, що хотіли чогось одного, але це було неправильно й треба хотіти зовсім іншого – і це означає, що ви вже програли.
11. Слон і журналіст
Під кінець ери Мейдзі двоє найвідоміших вчителів – Такеші зі школи Кітано і дзен-майстер Тандзан, професор філософії Імператорського університету – скликали прес-конференцію, щоб розповісти громадськості про нові здобутки філософії дзен за звітний період. Після прес-конференції журналістів запросили на почастунок. Спостерігаючи за цим процесом, Такеші зауважив:
– Пересічний журналіст може випити і з’їсти стільки само як слон.
– Так, це правда, – погодився дзен-майстер Тандзан, – однак, правдою є й те, що напаскудити він може значно більше за слона.
12. Мудрий учитель
Такеші зі школи Кітано був найзнаменитішим воїном в епоху Едо. Незважаючи на роки, він залишався непереможним. Слава його була така велика, що до нього стікалися учні з усієї країни.
І ось одного разу якийсь молодий воїн, який мав намір стати першим у мистецтві кен-до, вирішив кинути виклик великому Такеші.
Щоб спровокувати великого майстра на бій, молодий воїн почав обзивати супротивника та жбурляти в нього грудки глини. Він чекав, що той розсердиться і кинеться в безрозсудну атаку. Але старий воїн не рухався з місця, незворушно переносячи усі випади молодика.
І тоді розгублений зухвалець запитав:
– О, великий Такеші, чи це ти?
На це великий Такеші зі школи Кітано відповів:
– Так, це я. Я старий і мудрий. А тобі дадуть тягла мої учні.
13. Близький до стану Будди
Один з учнів дзен-майстра Тандзана був настільки сміливий, що навіть дозволяв собі покритикувати роботу учителя. Якось Тандзан вправлявся в зображенні ієрогліфа «Першооснова»
– Недобре, – сказав учень після першого малюнка.
Тандзан спробував знову.
– Ще гірше, – скривився учень.
Учитель терпляче списував аркуш за аркушем, поки не набралося сімдесят сім малюнків «Першооснови», все ще не схвалених учнем. Коли ж юнак на мить відвернувся, Тандзан взяв один з відкинутих учнем малюнків і запитав:
– А як тобі ось цей?
– Шедевр! – проголосив учень.
«Те, що я його не вбив, свідчить, що я вже недалекий від стану Будди», – подумав Тандзан.
14. Два недоліки
В епоху Мейдзі жили у столиці двоє видатних учителів дзен. Один з них, Екідо, скрупульозно виконував усі приписи буддизму. Інший, Тандзан, професор філософії Імператорського університету, буддійського статуту дотримувався через раз. Коли хотів їсти – їв, коли хотів випити – пив вино, коли хотів удень поспати – спав.
Якось Екідо відвідав Тандзана. Той лежав на циновці напівп’яний і думав про силу порожнечі.
– Здрастуй, брате Екідо, – сказав Тандзан, – а знаєш, я міг би стати навіть ректором Імператорського університету, якби не два недоліки мого характеру.
– Які ж недоліки твого характеру заважають тобі обійняти цю високу посаду, о досконалий брате Тандзан? – поцікавився Екідо.
– Ці два недоліки – моя щирість та відвертість.
– О брате Тандзан, я думаю, що названі тобою риси характеру є не недоліками, а радше навпаки – чеснотами, – сказав здивований Екідо.
– Та мені похер, що ти думаєш, – відповів Тандзан.
15. Бодхідхарма і Малевич
Один журналіст запитав Бодхідхарму, якої той думки про концептуальне мистецтво.
Бодхідхарма відповів: «Справжній митець, не чіпляючись за матеріальне або нематеріальне, не прив'язуючись до форми або до її відсутності, використовує свій власний досвід, щоб знайти Істину. Коли я бачу результат його праці, то відчуваю під собою твердий ґрунт, що називається впевненістю, або галькою на дні ріки. Найбільшим є те мистецтво, яке себе не виявляє. Концептуальні ж митці намагаються здивувати й ошелешити, переконати глядача, що чорний квадрат, білий куб або пісуар є творами мистецтва, або – висловлюючись їхньою мовою – арт-об’єктами».
– Тобто, чи правильно я Вас зрозумів, що, скажімо, Малевича Ви вважаєте шарлатаном?
– Не кожну думку варто додумувати до кінця, – посміхнувся Бодхідхарма.
___________________________________________________
Стрих (діалект.) – горище
Перемишлянський район – район Львівської області в Україні з районним центром у місті Перемишляни. Адміністративно до Перемишлянського району зараховано 89 населених пунктів, з яких 2 є міськими. В якому з них віднайдено «Мідну сутру», історія мовчить.
Тандзан – відомий дзенський учитель, пpофесоp філософії Токійського Імпеpатоpського унівеpситету, який жив у т. зв. «епоху Мейдзі» (див.). Помер 27 липня 1892 р.
Інопланетяни (вони ж – прибульці). Цей коан є ще одним підтвердженням їхнього існування. Про те, що інопланетяни існують і реґулярно відвідують Землю, заявляло чимало авторитетних дослідників (див., напр., твори Еріха фон Денікена). Д-р Едґар Мітчелл, який 1971 р. став шостою людиною, що ступила на Місяць, в інтерв'ю британській радіостанції Kerrang! сказав: «Нашу планету відвідували та відвідують, і феномен НЛО реальний, попри те що наші уряди приховують його протягом тривалого часу».
Літаюча тарілка (вона ж – НЛО або UFO ) – засіб пересування інопланетян.
Баал Шем Тов (дослівно гебрайською: Володар доброго імені, скорочено Бешт, справжнє ім'я Ізраель бен Еліезер; 1698, с. Окопи, зараз Борщівський район, Тернопільська область – 1760, смт Меджибіж, зараз Летичівський район, Хмельницька область) – єврейський цадик (євр. праведник), засновник хасидського руху. Приблизно від сер. 20-х до сер. 30-х рр. ХVІІІ ст. жив відлюдником у печері в Карпатах. За переказами товаришував з Олексою Довбушем. Про це, зокрема, написав в одній зі своїх повістей Шамуель Йозеф Агнон, письменник родом з Бучача, лауреат Нобелівської премії.
Епоха Сенґоку – період в історії Японії від 1467 до 1573 (1615) року. Назва періоду сенґоку перекладається як «воюючі країни» і позначає стан міжусобних воєн між родовими державами різних провінційних володарів Японії сер. XV – XVI ст.
Епоха Едо – період в історії Японії від 1603 до 1867 року. Тривав від часу заснування сьоґунату Токуґава до його ліквідації і реставрації прямого імператорського правління. Назва періоду походить від міста Едо, головної резиденції сьоґунів і політично-адміністративного центру Японії XVII – сер. XIX ст. Цю добу інколи називають періодом Токуґава – за іменем родини сьоґунів.
Епоха Мейдзі – період в історії Японії від 23 жовтня 1868 року, коли імператором став Муцухіто, який взяв ім'я Мейдзі, що означає «освічене правління», до 30 липня 1912 р., коли на трон зійшов імператор Тайсьо.
Сунь Цзи (544–496 рр. перед н. е.) – китайський стратег і мислитель. Автор знаменитого трактату про воєнну стратегію «Мистецтво війни».
Конфуцій (Кун-цзи чи Кун Фу-цзи, латинською: Confucius; 551–479 рр. перед н. е.) – давньокитайський філософ, засновник конфуціанства.
04.10.2013