Не є неможливим, що незалежність, якої іспанська провінція Каталонія має намір досягти завдяки референдуму наступного року, стане лише проміжним етапом реалізації амбітних державотворчих проектів тамтешніх політиків. Насправді ж каталонські патріоти мають набагато серйозніші плани і вже давно висувають територіальні претензії до країн-сусідок.
Той, хто бачив на каталонських публічних телеканалах місцевий прогноз погоди, не міг не зауважити дивний на перший погляд момент. Розповідаючи про різноманітні циклони й антициклони, метеоролог водить указкою не тільки по карті Каталонії, але й по сусідніх регіонах – Валенсії, Балеарських островах, півдні Франції... Дивним це є лише для чужаків, а в каталонському суспільстві побутує впевненість, що ці землі, а також Андорра і місто Альґеро, що в італійській Сардинії, належать до так званої «comunidad catalánica» (каталонської спільноти), яку свого часу несправедливо розділили між Парижем, Римом і Мадридом.
«Імперська» каталонська концепція, або pancatalanismo, народилася наприкінці XIX століття, вона базувалася на тезі про те, що всі, хто розмовляють каталанською, мають каталонську національну ідентичність. Отже, землі, де вони мешкають, мають стати складовими одного державного утворення Países Catalanes. За приблизні межі цієї держави приймали кордони середньовічного Арагонського Королівства, що на етапі свого розквіту включало Сицилію, Корсику, Неаполь та інші території. «Золотою добою» своєї історії називають каталонські патріоти ту епоху.
Формулу pancatalanismo придумали в умовах, коли в усій Європі панував романтизм, підживлюваний, як відомо, націоналістичними настроями. Наступна ґенерація націоналістів була прагматичнішою і надто амбітні геополітичні прожекти відклала до кращих часів. В кожному разі тоді каталонцям цілком вистачало автономного статусу своєї землі в межах Іспанської Республіки.
Концепція Великої Каталонії відродилася в 1960-х роках, а досягла апогею своєї популярності в 1970-х, коли фінал диктатури Франко був очевидним. Каталонська опозиція, готуючись до ґлобальних змін, сформулювала програму: не тільки домагатися реставрації автономії Каталонії, а й максимально поширити в регіонах, що входять в зону comunidad catalánica, теорію Países Catalanes.
При уряді Каталонії існує департамент, який працює зі співвітчизниками і популяризує каталонську культуру в ареалі Países Catalanes. Нині практично у всіх регіонах потенційної Países Catalanes каталанська мова визнана як офіційна.
Сьогодні пункт про необхідність ревізії кордонів Каталонії можна знайти в політичних програмах деяких каталонських партій. Найбільша з них – Республіканська Лівиця Каталонії (ERC), яка має другу за чисельністю фракцію в регіональному парламенті. За межами Каталонії за створення Países Catalanes виступає Соціалістична партія Мальорки (PSM), яка до 2011 року входила до складу уряду Балеарських островів.
Зрозуміло, що не всіх мешканців регіонів, які включили до складу Países Catalanes, тішить така перспектива. Навіть у самій Каталонії досить багато людей, які з різних причин не бажають розпаду Іспанії. Помірковані каталонські політики стверджують, що проект рancatalanismo мало узгоджується з дійсністю, соціальними запитами й інтересами локальних еліт за межами Каталонії.
До того ж в Іспанії існує плеяда публіцистів та істориків, які активно борються проти догм pancatalanismo. Наприклад, атакують міф про каталонську національно-культурну складову Арагонського Королівства, звертаючи увагу на те, що Каталонія у складі цієї держави спочатку називалася «Іспанською маркою». Водночас варто зауважити, що каталанська мова, хоч і справді була дуже поширеною, все ж не мала статусу державної. Справочинство у королівстві провадили латинською або іспанською мовами.
Проте рух Рancatalanismo несподівано виявив себе в досить цікавий спосіб, збудивши несподівану реакцію в краях, на які накинули оком його адепти. Маючи комплекс меншовартості перед каталонцями, автохтонне населення тих територій починало процес формування своєї ідентичності. Так, в сусідній Валенсії саме через небажання підпорядковуватися Барселоні виник феномен blaverismo (назва руху походить від блакитного кольору одного з історичних прапорів провінції, місцевою мовою: «blava»). Рух народився під час переходу Іспанії до демократії саме як реакція на експансію панкаталонських концепцій. Тамтешня інтеліґенція мобілізувалася проти включення у сферу впливу Каталонії, виступила за визнання валенсійського діалекту окремою мовою. 1977 року навіть створено терористичну «Групу валенсійської дії», яка боролася з тими, хто пропаґував ідею інкорпорації Валенсії до складу Великої Каталонії.
***
А втім, запланований на 2014 рік референдум щодо незалежності Каталонії здатний реанімувати поки що віртуальний проект pancatalanismo. Видання Financial Times прогнозує, що незалежна Каталонія потенційно має шанси стати найзаможнішою країною Південної Європи. А це може успішно посприяти вибухові почуття каталонського самоусвідомлення в регіонах, що належать до Países Catalanes.
10.02.2013