Радикальний новатор нашої поезії пішов
Уродженець Турки, що на Львівщині, український та американський лінгвіст і письменник, професор української літератури і культури в Колумбійському Університеті Юрій Тарнавський помер 14 жовтня 2025 року у 91-річному віці в Сполучених Штатах Америки.
За освітою електронік, практик і теоретик в царині семантики машинних мов та ШІ, Юрій Тарнавський після Другої світової війни, попри успішну кібернетичну кар’єру (чого варта лишень його 36-річна праця на IBM!), пишучи поетичні, прозові та перекладні твори, заявив про себе як талановитий літератор, що здобув прихильні відгуки на свою творчість від Юрія Лавріненка та Богдана Рубчака, який зарахував його до найвиразніших реформаторів української поетичної мови ХХ ст. Тож не дивно, що згодом Тарнавський став одним із засновників авангардної Нью-Йоркської групи українських письменників. Також був співзасновником та співредактором впливового українського літературного журналу в еміграції «Нові поезії» (1959–1972), членом Спілки письменників України та членом американської групи письменників-новаторів FC2.
Заслужену славу в літературі принесли йому збірки поезій «Без Еспанії» (Мюнхен: Сучасність: 1969), «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (Лондон–Нью-Йорк, 1970), «Оперене серце» (Мюнхен: журнал «Сучасність», 1986), а також такі прозові твори, як романи «Шляхи» (Мюнхен, 1961), «Теплі полярні ночі» (Київ, 2019), збірка оповідань «Короткі хвости» (Київ, 2006) тощо. Писав як українською, так і англійською. Окрім власних україномовних творів, Юрій Тарнавський також здійснив чимало перекладів з англійської, німецької, іспанської мов на українську та з української мови на англійську. Він знаний не тільки як перекладач Лорки й Бекета, а й сучасних українських літераторів. Твори ж самого Тарнавського перекладено азербайджанською, англійською, івритом, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, французькою, чеською, українською та іншими мовами. Літературознавці записують на революційне конто Тарнавського те, що він вписав українську літературу в світові тенденції, привнісши в неї риси екзистенціалізму, сюрреалізму та постмодернізму.
Поетичний експериментатор, модерніст і новатор, який відкидав силаботоніку, віддаючи перевагу верлібру, Юрій Тарнавський залишився в пам’яті львів’ян яскравим екстравагантним гостем Театру ім. Леся Курбаса на зустрічі з шанувальниками своєї творчості в перші роки Незалежності України. Співпрацював із львівським видавництвом «Піраміда». І саме у Львові 2012 року побачила світ книжка його есеїв, статей і розмов «Квіти хворому». Повнометражний документальний фільм «Casi Desnudo» про життя Тарнавського зняв львівський режисер Олександр Фразе-Фразенко, він же вивів його портрет також і в фільмі «An Aquarium in the Sea. The Story of New York Group» про літугрупування НЙГ, членом якої був Тарнавський. Тож коли загалом український культурний бомонд сприймав Тарнавського прохолодно і не вельми привітно, цінували його радикальну поставу в літературі львів’яни Віктор Неборак, Володимир Цибулько, Юрко Кучерявий, Мар’яна Савка та чимало інших.
Зокрема поетка та засновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка, відгукнувшись на вістку про відхід поета, повідомила: «Наприкінці жовтня з друкарні приїде потужний томик вибраної поезії Юрія Тарнавського. Великий жаль, що він його не побачить, але він знав, він над ним працював, він все погоджував і чекав. Ми дуже чекали його повернення на Землю Поетів, його звернення до нас з екрану. Але життєвий час Поета дійшов до останньої поділки швидше. Поети ніколи не помирають. Просто ідуть».
Львів. ХХ Форум видавців.12.09.2013. Зустріч з поетом "Нью-Йоркської групи" Юрієм Тарнавським.
Про назви своїх програмних книжок писав:
“Вже такі заголовки як “Поезії про ніщо”, “Без нічого” (вибір поезій, що появився 1991 року) і “6х0” (цикл драм, що вийшов 1998 року) вказують на моє зацікавлення темою ніщоти; а коріння її в філософії екзистенціялізму... Поезія — це реакція читача на читання поетичного тексту, мистецький твір такого ж характеру, як виконання музичного твору музикантом. Писалися ці поезії з переконанням, що для вдалого прочитання їх потрібно якомога більше читацького простору. Тому то й різняться вони ґрунтовно від того, що нормально називається поезією. Отже, якщо їх як таких немає, талановитий читач — а читачі можуть бути талановиті й неталановиті, як поети — необмежений ними, матиме повну волю створити з них щось унікальне, властиве і дороге тільки йому”.
бетон
Кожного
року,
як тільки прийде
квітень,
травень, життя
стає таким
важким, час
є мов бетон,
крізь який
я мушу
протиснутися,
я певний,
що помру
під цю
пору року.
злодій
Я про-
будився, темна
зігнута пос-
тать зникала за
обрієм, і
тоді я від-
чув, як сві-
танок просві-
чував крізь
діру
в моїх
грудях.
двері
Колись
крізь твоє
обличчя,
навстіж розчинене,
мов двері,
смерть
ввійде
бадьорим
кроком.
Нулі й одиниці
(фрагмент)
бінарні числа в комп’ютері, як сліпучо білі зуби
бінарні зуби
бінарні сльози
бінарний біль
цукерок зубного болю в роті
вірш болить, як зуб
напухлий полумінь свічки
полумінь свічки напух, як обличчя від зуба
худолиций полумінь свічки
розхитаний полумінь свічки
педантичний полумінь свічки
русявий полумінь свічки
полумінь свічки підстрижений на нуль
полумінь свічки, як напучнявілий прутень
стогін полуменя свічки
акт зради
“Знаєш”,
сказав я
своєм другові,
як ми проходилися
Хрещатиком
в сторону майдану
Незалежности,
“я демаю,
що треба вважати
актом зради
кожен раз,
як хтось із нас
говорить російською”.
“Вибач,
що ти сказав?”
він відповів,
“Я саме замислився
в цю мить,
ну й гуркіт тут
такий —
думати важко,
не то що чути,
що хтось каже”.
Сссмерть
Сухоребра
шкапа негоди
ледве волочить ноги вулицею,
дощ плеще
плітки про літо,
мозок в одну мить формулює
теорію дріжджів,
майже Великдень,
скількись там років тому,
такий собі молодець,
не дуже то молодий, під сороківку,
зі смолоскипами очей
і решток волосся,
ганяв крізь вісім-мільйонове місто
за маривами межиніжжя,
одна теж така собі
анорексійна панночка.
тхнуло їй з уст лятриною,
бо від учора
ні рісочки в роті,
щоб бути ще більше,
як Твіґґі.
водив її в руссский
ресссторан
їсти український борщ
і сссирну
руссску пассску
потім на концерт
ссстрастей
за СССв. Іваном Златоуссстом,
у Карнеґі Голл,
під шкірою сссмерть
трясссеться (труссситься), як кролик,
коли тримати за сссідниці,
аж ссстрашно,
ніби сссам граєш
сссвою таки
сссмерть!
Ееее!
слухай,
чи ми витримаємо цю від-
даль, цей
час? не-
можливо, щоб по-
чуття тривали так да-
леко від
себе, дов-
го, прав-
да? моє ко-
хання трем-
тить, як стрілка ком-
паса (якого? наві-
що? шукає те-
бе? ні, по-
ліно на кін-
ці пальця (во-
рожу) впа-
де? а-
аааа! ле-
чу не до, ВІД те-
бе, ря-
туй, ло-
ви ме-
не-
е-
е-
е-
ееее!
17.10.2025