Львів та Станиславів: історія першого газу

Оце тепер йдеться про видобуток у Галичині газу зі сланців. Питання це дискусійне й викликає чимало суперечок і на високому політичному рівні, і в суспільстві. А тим часом історія початку побутового використання газу на наших теренах є вельми цікавою. І в Івано-Франківську, скориставшись прикладом Львова, створили цілий газовий музей, відкриття якого відбулося цього тижня.

 

Увага! Розшукується експонат. Якщо хтось має це «диво» техніки — зголошуйтеся до музею

 

В музеї відображена газова історія Прикарпаття від початку і аж до тепер. Приурочили відкриття музею до 140-річчя газифікації міста. 1873 року маґістрат Станиславова ухвалив постанову про будівництво газового заводу. До слова, Станиславів був одним з перших міст України, які почали виробляти свій газ. На території сучасної України передували йому хіба що Львів та Одеса. А в австро-угорський період, після Відня, газифікували саме Галичину — Краків, Львів та Станиславів. У Львові цього року теж відсвяткували круглу дату від дня появи газу в місті — 155 років.

 

«Світильний» газ — дивовижа для вибраних

 

Перший газ відрізнявся від звичного для нас «блакитного палива». Цей газ не видобували з надр землі, а отримували під час спеціальної переробки відходів нафти, згодом — під час переробки вугілля. В процесі переробки, окрім газу, одержували цінні побічні продукти: кокс, смолу, аміак.

 

Організатор Газового музею Івано-Франківська Галина Цап розповіла «Z», що виробництво такого газу було недешевим. Спочатку його використовували лише для освітлення вулиць. Від цього й назва виникла — «світильний газ». Перші вуличні ліхтарі у Станиславові встановлено на вулицях Дністровській, Галицькій, Незалежності, Мазепи, а також на площі Ринок, Міцкевича. А першим газифікованим приміщенням була міська Ратуша. ЇЇ точна міні-копія зараз зберігається в музеї.

 

Згодом світильний газ з'явився і в помешканнях заможних містян. Більшість міст України взагалі не знали цього газу. У їхніх трубах речовина для опалення з'явилась набагато пізніше, у повоєнні роки, і це був той природний газ, який і досі використовуємо для опалення.

 

Макет міської Ратуші, освітленої газовими ліхтарями

 

Газовий прорив

 

На початку ХХ ст. «світильний» газ у Станиславові набував щораз більшого вжитку. Ось, наприклад, у музеї показали ще один експонат — газову праску. Вставлена в її корпусі ​​металева трубка під'єднувалась через шнур до газового балона чи газової труби. Згораючи всередині, газ нагрівав прасувальну підошву.

 

Прасувальний цех

 

Газ використовували вже і для приготування їжі, підігріву води у газових колонках, а невдовзі й для опалення приміщень. Настала потреба розширити газо­ве підприємство, однак такої можливості на вулиці Газовій (де містився газовий завод) не було.

 

На початку 1901 року маґістрат міста ухвалив постанову про будівництво нового газового заводу з будинком для персоналу і складами на «Лані за Бельведером» (теперішня вулиця Ленкавського), з можливим використанням частини обладнання старої газівні. У січні 1903 року будівництво закінчили, а приміщення старого газового заводу закрили.

 

До речі, частина цієї газівні на вул. Ленкавського й досі збереглася. В одному з корпусів сьогодні працює сервісний центр ПАТ «Івано-Франківськгаз».

 

Так виглядав завод на «Лані за Бельведером»

 

«Світильний» газ мав свою промоцію. Однією з перших газових реклам була реклама в кінотеатрах. Її показували перед початком сеансів. Це були кольорові скельця із зображеннями газових пристроїв та промоційними висловлюваннями про переваги використання газу.

 

Новинкою у 1920-х рр. стали рекламні проекційні апарати, які подавали зображення на екрани. Для цього газовий завод замовляв спеціальні скельця з малюнками своєї продукції чи текстом. Це справжні слайди, що їх демонстрували у кінотеатрах

 

До середини ХХ століття видобуток природного газу витіснив виробництво «світильного». Газзавод не міг задовольнити потреби населення. Він хоч і виробляв свою продукцію, але обмеженим обсягом і тільки на невелику частину абонентів міста (мешканців центральних вулиць). Тож виникла необхідність у постачанні природного газу.

 

У 1954 році в місто вперше надійшов природний газ із Дашавського газового родовища. Відтоді починається нова сторінка розвитку газового господарства на Прикарпатті. Старі будівлі газових заводів Станиславова до нашого часу практично не збереглись. Газзавод постійно модернізувався й розширювався. Сьогодні це — публічне акціонерне товариство «Івано-Франківськгаз», або простіше «газконтора» (радянська назва стала практично народною). Підприємство забезпечує газом майже 390 000 помешкань.

 

Від минулого аж до тепер

 

Саме на території цього підприємства й організовано Газовий музей. Як каже Галина Цап, від задумки до втілення ідеї минуло близько року. Експонати для колекції збирали різними способами. Щось мали у себе, також давали оголошення, і люди приносили те, що вдома збереглося. Найдавніший експонат музею — газовий лічильник 1896 року виробництва — приніс до «Івано-Франківськгазу» мешканець з вулиці Шевченка, однієї з тих, яку першою газифіковано.

 

«Цього ніхто не перевіряв, але чоловік, який приніс лічильник, запевнив, що прилад  справний і ним можна користуватись і нині», — зауважує Галина Цап. От яке добротне виробництво було! Те саме можна сказати і про перші газові труби австрійського періоду. Їх виробляли з чавуну, і вони досі збереглись у доброму стані, в цьому можна наочно пересвідчитись у музеї. А от металеві труби, що їх використовували згодом, за радянських часів, такими надійними вже не є. На трубі видно, як її понищила корозія. Ці труби досі експлуатують в Івано-Франківську, але «Івано-Франківськгаз» здійснює поступову їх заміну на сучасні поліетиленові, зразки яких теж показано у газовому музеї.

 

 

Газовий лічильник (1896) і газова праска (початок ХХ ст.). Ці експонати Галина Цап зараховує до «родзинок» колекції

 

 

Чавунна труба австро-угорсько-польського періоду

 

Рухаємось далі, і в наступній кімнаті нас чекає обладнана лазничка заможних станиславівців. Тут показано газовий водонагрівач 1920 року виробництва.

 

Вже в ті роки мешканці міста могли приймати ванну в комфортних умовах, близьких до сучасних

 

З лазнички потрапляємо до кухні середини ХХ століття. Тут стоїть газова плита з під'єднаним газовим балоном, який колись був наповнений зрідженим газом. На столі стоїть нафтова лампа, яку подарували до музею польські колеґи. А на стіні висить рекламний постер із зображенням газового холодильника. Напис на плакаті запевняє, що такий холодильник є дешевим, економним і надійним в експлуатації. Тож було й таке — газом не тільки гріли, а й охолоджували. У львівському музеї газу такий холодильник є. В Івано-Франківську сподіваються, що теж знайдуть собі подібний екземпляр.

 

Так станиславівські ґаздині куховарили

 

Поки що «газова» колекція налічує близько 50 експонатів, і, звичайно, музейники мають намір постійно її розширювати. Кажуть, відкривали музей на перспективу, тож місця тут ще на багато експонатів вистачить.

 

28.09.2013