Справа виборювання незалежності в Шотландії стрімко активізувалася два роки тому. Шостого травня 2011 року на виборах до місцевого парламенту сенсаційну перемогу здобула Шотландська національна партія (Scottish National Party – SNP) на чолі з одним з найдосвідченіших британських політиків Александром (Алексом) Салмондом . Лейбористи і ліберал-демократи, котрі раніше керували шотландським парламентом, на тих виборах зазнали нищівної поразки.
Ще у 80-х роках минулого століття Салмонд прославився своєю заявою, де засудив захоплення Лондоном доходів від видобутку нафти в Північному морі поблизу шотландських берегів, назвавши це «найзначнішим актом міжнародного злодійства з часів захоплення іспанцями золота інків». Тепер же він і його партія бажають радикально змінити такий стан справ. Чільним пунктом їхньої передвиборчої програми є проголошення шотландської незалежності.
Варто зазначити, що SNP поєднує у своїй ідеології правий націоналістичний напрямок з лівими поглядами, ґрунтованими на соціал-демократичних принципах. Партія здобула 69 з 129 крісел у Шотландському парламенті, а отже сама змогла сформувати урядову більшість й призначити міністрів. Зрозуміло, що посаду першого міністра, тобто керівника кабінету посів Алекс Салмонд, котрий йшов до цієї перемоги 10 років.
«Громадяни Шотландії довірилися нам так, як нікому іншому за всю історію місцевих виборів. Ми вважаємо це авансом і скористаємося ним , щоб збільшити впливи нашого парламенту . У це скликання ми проведемо референдум і довіримо людям Шотландії самим визначати їхнє конституційне майбутнє», – пообіцяв тоді Салмонд і слова свого дотримав. Ще й не встигнувши зайняти урядове крісло, він почав готувати проект документів щодо самовизначення народу Шотландії .
2012 рік став вирішальним у незалежницькому шляху. 10 січня опубліковано рішення шотландського уряду провести восени 2014 року референдуму щодо суверенітету Шотландії. А вже 25 січня міжнародною прес-конференції в Единбурзькому замку шотландський уряд запустив механізм консультацій щодо референдуму. Тоді ж прозвучало головне питання бюлетеня: «Чи згодні ви, що Шотландія має бути незалежною країною?».
Активність Салмонда намагався вгамувати прем’єр-міністри Великої Британії Девід Кемерон. 16 лютого 2012 року він сам приїхав до Единбургу, де прозвучали його знамениті слова: «Сподіваюся і бажаю, що люди голосуватимуть, аби залишитися у Великій Британії. І якщо так станеться, то я своєю чергою зобов'язується домагатися того, щоб Шотландія здобула більше прав».
Слова британського лідера жодним чином не пригасили активності поборників незалежності. 25 травня 2012 року вони розгортають кампанію Yes Scotland!, до якої, окрім SNP, долучаються шотландські «зелені» й соціалісти.
Тим часом уряд Шотландії складає дорожню карту руху після референдуму. Деякі його загальні пункти прозвучали в інтерв’ю, яке Салмонд дав газеті Los Angeles Times http://articles.latimes.com/2012/sep/22/world/la-fg-britain-salmond-qa-20120923 напередодні свого візиту до Сполучених Штатів. У ньому він зокрема повідомив, про намір провести вибори до вже незалежного парламенту Шотландії 2016 року. «У нас вже є діючий парламент, просто замість того, щоб контролювати 60% витрат у Шотландії, ми будемо контролювати 100%. Замість того, щоб контролювати 12% доходів, ми будемо контролювати 100%... Такий перехід здійснити набагато легше, ніж починати все з самого початку», - пояснив він у інтерв’ю.
Салмонд висловився також за те, щоб Шотландія залишалася членом НАТО. Окрім того він вважає, що незалежній країні не варто поспішати із запровадженням власної валюти, не особливо його приваблює і євро: «Ми пропонуємо залишитися в зоні дії фунта стерлінгів. Це допоможе Шотландії безболісно здійснити намічений перехід… Це означає, що ми не зможете контролювати валютну політику, але зможемо контролювати фінансову політику. Ми контролюватимемо оподаткування і витрати. Ми самі вирішуватимемо, що оподатковувати, коли і як, скільки витрачати, коли і на що. А це вже серйозні економічні повноваження».
Цей тиждень – за рік до запланованого референдуму – теж став знаменною віхою для незалежницького шляху Шотландії. Місцевий парламент більшістю голосів ухвалив надати результатам майбутнього референдуму законної сили, тобто фактично імплементував його «переднім числом».
Цікавими й урочистими були й самі дебати під час сесії. Зайве казати, що головним оратором виступив Алекс Салмонд, котрий закликав своїх співвітчизників «хапати незалежність обидвома руками». Його пояснення звучали, як завжди напрочуд красиво й переконливо: «Наша країна має багаті природні ресурси, університети світового класу, квітучий туризм, розвинуту науку, величезну культурну спадщину, талановитий і винахідливий люд. Незалежність дає нам змогу цим користатися. Ми отримуємо шанс зробити Шотландію справедливішою країною».
Виступали на сесії й депутати-противники незалежності, котрі заявляли, що мовляв Шотландія буде сильнішою у складі Великої Британії. Але їхні виступи не робили фактично жодної погоди.
У згаданому інтерв’ю газеті Los Angeles Times Салмонд висловив тверду впевненість, що переважна більшість шотландців скаже «так» незалежності. Чи дійсно є підстави для такої переконаності? Навряд чи, адже за рік до референдуму соціологія виглядає ось таким чином:
Як бачимо, поки що переважна більшість шотландців, котрі є не меншими консерваторами (не стільки в політичному, скільки в ментальному сенсі), аніж англійці, бажає залишитися в складі Об’єднаного Королівства. Їм тут затишно, сито й безпечно. Що принесуть вітри суверенних змін – ніхто точно спрогнозувати не зможе. Де те шотландське «золото інків», чи існує воно насправді – запитання залишається відкритим.
Але у запасі є ще рік, кампанія Yes Scotland! триває. Побачимо, наскільки вона стане успішною.
20.09.2013