2002 року іракський конфлікт допоміг німецькому канцлеру, соціал-демократові Ґергарду Шредеру, виграти вибори у здавалося б безнадійній для його політичної сили ситуації. А тепер сирійський конфлікт може зіграти на користь християнській демократці Анґелі Меркель, допомігши їй втриматися в канцлерському кріслі.
Німецькі журналісти нещодавно витягли на світ Божий інформацію, яка ніби й не була аж такою таємною, але за нинішніх умов спричинила бомбовий ефект: Німеччина поставила в Сирію 137 тонн хімічних речовин. А чи не могли їх використати у виробництві зброї масового знищення?
Цю інформацію підтвердила й сама Анґела Меркель в інтерв'ю на телеканалі ARD, яке транслювали в середу ввечері. Поставки виготовлених на німецьких підприємствах фтористого водню, гідрогенбіфториду амонію, фториду натрію, а також препаратів, що містять ціаніди калію і натрію, відбулися у період від 2002 до 2006 року. Нагадаймо, що до жовтня 2005 року в Німеччині урядувала «червоно-зелена» коаліція, тобто соціал-демократи й «зелені». Бундесканцлером тоді був Ґергард Шредер. Після дочасних виборів 2005 року в Бундестазі було створено так звану «велику коаліцію» з християнських демократів і соціал-демократів, а канцлером стала пані Меркель. Тобто за надходження німецьких хімречовин до Сирії відповідальні насамперед представники СДПН, адже навіть постачання після зміни влади відбувалися ще за старими міжурядовими домовленостями.
В інтерв'ю німецька канцлерка відразу ж зауважила: «Не надходило жодної інформації про те, що експортовані хімікати використовувалися для виробництва отруйних газів. За всіма даними, які є в моєму розпорядженні, вони використовувалися виключно для мирних потреб». З її слів, «червоно-зелені» досить пильно стежили за тим, як використовуються препарати. Договори між німецькими хімічними підприємствами і сирійською державою свого часу підлягали санкціонуванню в німецькому Міністерстві економіки, Міністерстві зовнішніх справ, проходили перевірку через Службу зовнішньої розвідки (BND) і через Федеральну службу господарського та експортного контролю (BAFA). Пані Меркель також зауважила, що від травня 2011 року Берлін долучився до міжнародних санкцій щодо Сирії, тож експорт хімікатів відтоді неможливий.
Справді, згадані речовини використовують головно для цивільного виробництва, наприклад, для поверхневої обробки металів, фторування води чи виробництва зубної пасти. Водночас, як зазначають фахівці, це так звані товари подвійного призначення, які можна використовувати і для цивільних, і для військових потреб. Приміром, експерт Організації контролю за непоширенням хімічної зброї Ральф Трап заявив: «Ці речовини цілком придатні для виробництва такого смертоносного газу, як зарин». І це дуже суттєве уточнення, оскільки під час хімічної атаки, яку здійснило урядове військо Башара Асада у передмісті Дамаска 21 серпня, близько півтори тисячі людей, серед яких були жінки й діти, загинули саме від зарину.
У цьому контексті варто зазначити, що після подій 21 серпня ставлення німців до ймовірної воєнної операції проти режиму Асада радикально змінилося. За отриманими в Infratest dimap даними соціологічних дослідженнь, відтепер 54 % німців виступають за воєнне втручання НАТО у Сирії. З них 42 % підтримують воєнну операцію лише у разі надання на неї відповідного мандату Ради Безпеки ООН, решта 12 % схвалюють навіть безмандатну інвазію. Водночас хитрі німці не бажають самі бруднитися у кривавих справах: 62 % вважають, що Німеччина за жодних умов не має долучатися до атаки на Сирію. Тобто хай все владнають американці з французами.
Залишмо цю статистику на сумлінні німців. В аспекті цієї публікації нас цікавить лише те, що більшість німців підтримують операцію проти режиму Асада і що на таку їхню налаштованість вплинув факт використання зарину проти мирного населення.
Тепер звернімо увагу на найсвіжішу передвиборчу соціологію. Вибори до Бундестаґу відбудуться 22 вересня, тобто наступної неділі. Перед згаданим гучним інтерв'ю Анґели Меркель рейтинґи партій виглядали так:
ХДС/ХСС втратила свій запас міцності: нині за християнських демократів готові проголосувати 40 % виборців. Водночас СДПН поліпшила свій рейтинґ довіри, здобувши симпатії 28 %.
А загалом ситуація з ймовірними коаліціями є такою: ХДС/ХСС і Вільна демократична партія спільно набирають 45 %, їхні конкуренти СДПН і «зелені» — 38 %. Тобто може скластися ситуація, як 2005 року, коли жодна з сил, що конкурували, не змогла заручитися підтримкою більшості депутатів, тому довелося творити «велику коаліцію».
І тут до бою могла б стати Ліва партія. Зрозуміло, що теоретично вона може долучитися лише до ближчої їй за ідеологією «червоно-зеленої» коаліції. Але є маса перешкод щодо створення такої «Червоно-зелено-червоної» коаліції, про що Zbruč вже писав. Хоч теоретично така опція залишалася… до скандалу з експортом хімікатів до Сирії. Нині ж головними критиками цих оборудок уряду Ґергарда Шредера з Башаром Асадом є саме представники Лівої партії.
«Як могло статися, що така величезна кількість небезпечних хімікатів потрапила саме до Сирії, адже відомо, що вона розробляла велетенську програму створення хімічної зброї?» — хоч риторично, але грізно запитував з трибуни Бундестаґу лівий депутат Ян ван Акен. І провадив далі: «Ми не можемо відкидати те, що й Німеччина несе свою частку провини за смерті, спричинені зариновою атакою під Дамаском 21 серпня». А голова Лівої партії Бернд Ріксинґер прямо звинуватив лідера соціал-демократичної фракції в парламенті Франка-Вальтера Штайнмаєра, заявивши, що той насамперед повинен нести політичну відповідальність за експерт хімікатів, адже у ті роки обіймав посаду міністра закордонних справ.
Отже, лівопартійці в цьому епізоді чітко грають проти СДПН. Зрештою, й сам епізод грає проти рейтинґу соціал-денмократів. Вилилася нформація про хімічний експорт випадково чи цілком спрямовано — важко сказати. В кожному разі вона поважно зіграла на руку Анґелі Меркель і християнським демократам, які знову отримують шанс вирватися вперед перед самим фінішем.
P.S. А за німецько-сирійською хімічною історією мимоволі пригадується порівняно недавня німецько-іракська фортифікаційна історія. Згадаймо, як ще 11 років тому впевнено почував себе Саддам Хусейн у своєму 5-поверховому бункері «Абу нахабі», вкритому кількаметровим шаром бетону, обладнаному складськими приміщеннями для води і палива, запасними акумуляторами, фільтрами очищення повітря та води, командним центром і витонченою системою реґулювання дверей. Напівсферичні конструкції покриття здатні були змінювати курс бомби, створюючи ефект рикошету. У бункер загальною площею 1800 кв. м можна було потрапити тільки за допомогою ліфтів. Іракський диктатор легко перебув там кілька американських ракетних атак. Хоч це його, як ми знаємо, не врятувало.
А хто збудував те диво фортифікації? Німецький інженер-будівельник Карл Ессер. Тягне чогось німців уплутуватися в історії з близькосхідними диктаторами...