З кінцем червня прийшла через Прагу вістка, що 25 минулого місяця помер по довгій недузі відомий мовознавець Ніколай Трубецкой. Покійний був політичним російським еміґрантом, що тішився серед своїх земляків великою повагою спершу як визнавець дуже популярного серед російської еміґрації т. зв. евразійства, а далі, коли він відійшов від євразійців, – як визначна наукова сила, першорядний лінґвіст. Коли по смерті проф. Вондрака опорожнилася катедра славістики на Віденському університеті, філософічний факультет того університету спинився на особі Трубецкого, і він займав від яких десятьох років до самої смерти цю катедру, зв’язану з іменами Міклошіча та Яґіча.
Трубецкой був дуже діяльним членом Лінґвістичного Гуртка у Празі, виступав на всіх міжнародніх лінгвістичних з’їздах і, хоч не часто навідувався з Відня до Праги, – своєю лінгвістичною методою був тісно зв’язаний із гуртком і тішився серед його членів великим поважанням.
Празький Лінґвістичний Гурток підходить до лінґвістичних дослідів із фонологічного становища, себто розсліджує і досліджує мовні явища з погляду структуральних законів мови та з погляду функцій, які ті явища в мові мають; усупереч давнішої школи т. зв. молодограматичної, яка роздрібнювала мову, фонологи студіюють мову як систему. Прихильник фонологічної методи, покійний проф. Трубецкой залишив багато фонологічних праць, при чому фонологічну методу використовував він не тільки при розслідах живих мов, але й давновимерлих (його клясична праця про полабську мову, її будову й систему). Звичайно, його праці торкаються найбільш російської літературної мови, однак займався він, крім цього, головно кавказькими й фінськими мовами і своє велике знання тих мов використовував для різних теоретичних філолоґічних міркувань (система фонем, себто звукових типів, у поодиноких мовах).
Професор слов’янських мов, Трубецкой мусів з’ясувати своє становище й до української мови. Із своєї батьківщини приніс він прийнятий у російській науці історичний погляд про т. зв. праруську єдність. І цієї теорії, коли мати на увазі історію мови, він придержувався доти, доки його цікавила діяхроністична (історична) метода досліду мовних явищ. Це й видно із його статті, що її помістив він у „Zeitschrift für slavische Philologie” 1925 p. Може, цей погляд у нього залишився й надалі, погляд спірний, на хитких збудований основах. Та цього ми не можемо докладно простежити, бо Трубецкой круто повернувся від цієї методи й на цю тему вже пізніше не висловлювався. Правда, доводилося у приватних розмовах стверджувати, що, мовляв, із історичного погляду питання самостійної будови української мови для нього важке, власне, але ж зовсім ясне з погляду сьогочасної будови української мови, мови цілком окремої, самостійної, із своїми цілком окремими, оригінальними й цікавими структуральними законами. У своїх фонологічних працях він скрізь трактує самостійно явища української мови й на кожному кроці зазначує їх питоменність (між іншим, уживає виключно терміну „ukrainisch”, „ukrainische Sprache”, „ukrainische Dialekte” і т. д. – майже всі свої праці писав по-німецьки). До ясного погляду на українську мову допомогло йому, росиянинові, що у своїй батьківщині не чув живого українського слова (народився 1890 р. в Москві, жив увесь час до еміґрації в Росії) те, що в Лінгвістичному Гуртку у Празі стрінувся з українцями і що мав нагоду почути живу українську мову від своїх студентів-українців у Відні.
Із цим своїм науковим переконанням Трубецкой не ховався ніде перед своїми земляками і перед кожним його боронив. Коли 1929 р., після І з’їзду слов’янських філологів у Празі, роз’юшені московські учасники з’їзду, застрашені т. зв. „украинским засилием” (воно так зле не було з цим „засилием”, бо й так українська участь у конґресі не була така з орґанізаційного погляду, як це ми хотіли б), скликали росіян на окрему нараду, що їм робити з українцями, і на цій нараді накидалися на „український сепаратизм”, – Трубецкой, зовсім спокійно, забрав голос, висловив свій лінґвістичний погляд на українську мову і, щоб довго не говорити, показав зібраним науковий збірник на честь проф. Багалія на 2000 сторінок друку...
— Ось вам, панове, найкращий доказ, що нічого штучного в українстві нема!
Вклонився й подався на своє місце.
Знаємо, що російська еміґрація хоч і шанувала його, ховалася за його авторитет, але його... не любила.
З Трубецким сходить у могилу великий учений, об’єктивний дослідник, неабиякої міри славіст. І для Віденського університету, і для слов’янської, а то європейської науки це – велика втрата. Не так легко можна буде поповнити ту прогалину, що повстала через смерть Трубецкого у славістиці і головно – в фонолоґічній методі досліду мовних явищ.
[Діло 20.06.1938]
20.06.1938