Проф. В. Сімович, що недавно помер у Львові, не був лише педагогом і вченим. Він був також громадянською людиною. Він щиро відгукувався на кожний добрий громадянський почин і в міру своїх сил старався допомагати тій справі, що її вважав за справедливу і користну для України.
Покійний В. Сімович належав до того покоління, що дозрівало політичнo на переході 19-го віку до 20-го. В 1900 р. В. Сімовичеві було 20 літ. Того року на Великій Україні повстала перша українська політична організація — Революційна Українська Партія. Всупереч до аполітичности і заляканости старшого покоління — українофілів, нова організація (РУП) поставила собі ціль — іти в наpоднi маси з гаслами національного і суспільного визволення. Доля хотіла, що найактивнішими діячами РУП були саме сини визначних українофілів — Михайло Pyсoв та Дмитро Антонович.
РУП в початку своєї діяльности не могла друкувати своїх брошур і метеликів-відозв в Наддніпрянській Україні. Тому вибрала собі тихе місто Чернівці на Буковині, де й почала видавати свої часописи та книжки. З Чернівців цю літературу перевозили через Дністер і поширювали в народі.
Саме в той час у Чернівцях жив студент університету, Василь Сімович. Про свою співпрацю з діячами РУП Сімович пізніше, за 20 років, подав такі відомості:
"В 1901 р., якось у лютому, приїхав до Чернівців Муха-Антонович (Дмитро Антонович, тепер професор Українського Університету в Празі. Ред.) із готовим матеріялом до 1. числа "Гасла" (я був тоді на другім році філософічного факультету). Його післали до Чернівців зі Львова, бо матеріял був такий, що його краще було друкувати в Чернівцях. Я не міг підписуватися за редактора, бо і не мав ще 24 років, тому редактором став Когут (д-р Лев Когут, відомий буковинський діяч. Ред.), який дуже радо на це згодився. Перше число (березневе) друкувалося в "Руській Раді" (друкарня товариствa "Руська Рада". Ред.), але ж після його конфіскати місцеві патріоти викинули "Гасло" з друкарні й ми мусіли податися до нової друкарні "Австрія". Увесь матеріял нам присилали, а я був тільки технічним редактором. Як чого недоставало до 8-ої сторінки числа, то я доповнював коротенькими вістками із робітничого руху в світі й українського життя. Пригадую собі, що до 1. числа дав статтю д-р Галіп під назвою "Із Прикарпаття". Новинки ми брали обидва, я й Когут, із "Соціялістіше Монатсгефте". Увесь матеріял ішов через мої руки, на мою адресу, так само і гроші; все платив я сам і поквітування одержував (передавав пізніше Мусі). На вказані адреси я висилав рекомендованою посилкою кожне число "Гасла" на Україну, решта ішла транспортом через Добринівці (в нас, на Бyкoвині, — в Галичині іншим шляхом).
Той шлях винайшов покійний Гордій, що був родом із Добринівців. Тим пунктом переходило багато людей опісля на Україну, доки в 1903 р. через зраду не "влопався" там Гаврилко, Грицько Ткаченко, та ще дехто (Сахаров, думаю, в 1904 р.). Я мав у себе ключ до шифрованих листів і сам точками в "Гаслі'" давав знати, що й як. За мною стежили потрохи в Чернівцях, але неприємностей мені не було ніяких. Когутові зробили процес за одну статтю, він відбувся в жовтні 1902 р. і його виправдано.
Кореспонденція ішла теж через мої руки. У першому році найбільше матеріялів до "Гасла" присилав Козиненко (хроніка), Скоропис, статті всі були писані рукою Муха. Із Ляйпціґу недсилав постійно статті Михайло Русов, що підписувався "Гоцький". Муха був автором книжечки "Козаччина", що також вийшла в Чернівцях під моєю редакцією.
Якось під літо 1902 р. приписав Муха сам і редагував уже сам "Гасло". Все це робилося в моїй кімнаті по Meнцґерґассe 10.
Після його від’їзду я знову редагував "Гасло" разом із Когутом. До нас приїздили всякі люди й відправляли літературу. Пригадую собі, що знамениті валізки й пакунки робив Голіцинський. Часто бувало таке, що від нас забирали валізки й довозили до Львова, бо там тоді сиділо "сімейство"*) й Винниченко.
Розуміється, що мене у внутрішні справи не втягали, але ж і з нічим не крилися, як що треба було зробити. Те саме, думаю, було з Когутом. То так і я все знав i все робив, що було треба (як Мухи не було).
Як видання перенеслося до Львова, я вже нічим не помагав. Дуже часто робив переклади з німецького, російського чи польського для "Гасла" чи "Селянина". Загалом в мене зберігався ввесь архів РУП до самої війни, до серпня 1914 р. Навіть деякі рукописи, книжечка для шрифту, коректа, листи, але ж через те, щоб воно опісля не попало в мoскoвські руки, я все закопав, та так воно там десь і пропало. В 1917 р. дружина моя хотіла відкопати, та не було вже нічого...
В 1903 р. я був в Україні на студентських зборах в домі Мухи, Матюшенко**) (я проводив зборами) дякував мені за поміч від Громади".
Покійний Bаcиль Сімович збирався писати свої спомини про перші кроки РУП у Чернівцях і взагалі про своє життя. Жаль великий, що несподівана смерть не дала йому виконати цей намір.
*) Так тоді звали закордонний комітет РУП (Євген Голіцинський, Катерина Голіцинська і Володимир Винниченко. Ред.)
**) Д-р Борис Матюшенко, що недавно помер у Празі. Ред.
[Краківські вісті, 04.05.1944]
04.05.1944