Прага, в травні.
23-го травня ц. р. відбулося в Українському Історично-Філологічному Товаристві в Празі чергове 610. засідання, присвячене пам'яті д-ра Василя Сімовича.
Залю засідань прикрашено національними барвами, на чоловому місці виднів портрет Покійного, що є либонь одним з кращих творів відомої української акад. малярки Катерини Антонович, коло нього китиця квітів та на столах дещо з наукової літературної спадщини.
Збори відкрив голова Т-ва проф. Д. Антонович, зазначивши, що зараз же по смерти проф. В. Сімовича, відбулося засідання, присвячене його пам'яті, теперішні збори присвячені науковій праці Покійного.
Реферат про граматичні праці д-ра В. Сімовича виголосив проф. П. Ковалів, а про літературно-наукову діяльність проф. В. Міяковський. До літератури привела Покійного його громадянська діяльність — зазначив прелегент. Літературою почав займатися В. Сімович, ще як студент університету. В рр. 1902—1903 він, разом із Левком Когутом, видавав "Молоду Україну" в Чернівцях. З того часу випустив у світ багато різних видань, а між ними кілька окремих творів І. Франка, Б. Лепкого, О. Кобилянської, збірник поезій Лесі Українки "Відгуки", її листування з Франком, тощо. Свій погляд на літературу В. Сімович висловив у промові на академії в пам'ять Бориса Грінченка в Чернівцях, в передмові до 2-томового видання творів Богдана Лепкого, у вступнім слові до нарису Ольги Кобилянської "Битва", тощо. На його думку, література, як дзеркало, мусить відбивати все многогранне життя народу разом із його громадськими мотивами, а письменник повинен бути і пропагандистом і вчителем. Як мовознавець, В. Сімович вносив мовні поправки до своїх видань творів різних авторів, але ніколи не втручався до авторських текстів. Усе своє життя вважав Миколу Гоголя за українця, а його твори, хоч вони і написані чужою мовою, за український дорібок.
Доц. д-р Я. Рудницький подав характеристику праць проф. В. Сімовича в ділянці особового назовництва.
М. Пшепюрська, як близька співробітниця проф. В. Сімовича, поділилася своїми споминами, які торкалися наукової, педагогічної, редакторської, організаційної, громадянської діяльности Покійного перед війною та і підчас неї.
На закінчення приявні з запертим віддихом слухали "живих" слів проф. В. Сімовича, що при мертвій тиші плили з апарату й хапали за душу: "Земле моя!" — І. Франка, "Весна в Україні" — з повісті П. Мирного, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Рак і Ворона" — народна байка та переказ про "Золоті Ворота" в Києві.
Львівські вісті
07.06.1944