Сильна воля, наполегливість — це щось на кшталт грошей. Часом вони в нас є, а часом ми їх цілком спускаємо. І те, як швидко в нас закінчується сила волі, залежить від нашої поведінки, емоцій, які ми відчуваємо, і навіть... від харчування
Ірена Цєсьліньска: Чи має сенс дослідження сили волі? Хіба не правда, що її треба просто виховати вправами — так само як сильні м'язи?
Маґдалєна Яґєльска: Вона радше схожа на гроші, які часом в нас є, а часом буває, що ми їх повністю спускаємо. І те, як швидко сила волі в нас вичерпується, залежить від нашої поведінки, емоцій, які ми відчуваємо, і навіть... від харчування.
Як це від харчування?
Центр, що відповідає за наполегливість, міститься у префронтальній корі мозку. А вона є ненажерливим органом. Коли в нас падає рівень цукру у крові, префронтальній корі бракує енергії, і наша сила волі слабшає. Області мозку, що відповідають за мислення та аналіз, стають менше активними, і важливішу роль починають відігравати примітивніші, «тваринні» ділянки. Ми починаємо керуватися імпульсами, стаємо дратівливими, знервованими, навіть аґресивними.
Тобто якщо на мене чекає непроста розмова на роботі, то варто щось перед нею з'їсти?
Безперечно. Але не солодощі, тому що вони справді швидко підвищують рівень цукру у крові, але також викликають швидке виробництво інсуліну, який цукор у крові пакує до клітин. Як наслідок, через 15 хвилин ми вже можемо втратити форму.
Шницля?
Теж ні. Найкраще — складні вуглеводи, тобто, наприклад, спагеті.
А щоб людина, з якою я розмовляю, не рознервувалася, то її варто почастувати чимось конкретним?
Можливо, саме тому ділові розмови найкраще йдуть під час обіду.
Важко повірити, що сильну волю можна вигодувати локшею.
Чому? Чому люди вважають, що маленькі таблетки, які вони ковтають, приносять їм вісім годин сну або полегшення від кашлю, а не думають, що приблизно кілограм їжі, яку вони їдять щодня, не впливає на їхню працездатність та витривалість? Тому, зрештою, так важко схуднути: якщо не їсти реґулярно, то падає рівень цукру, а разом з ним мруть усі добрі наміри. Сила волі вимикається, і ніщо не може стримати нас від імпульсивної купівлі пампушка.
Але незалежно від їжі одним легше, а іншим важче відновити свій «ресурс сили волі».
Дуже багато тут важать перші два роки нашого життя. Діти, оточені безпекою та довірою, захищені від стресу і травм, стають спокійнішими дорослими, їм легше контролювати свої імпульси. Зовсім інакше, ніж у приказці: те, що тебе не уб'є, зробить тебе сильнішим.
Як оцінюють силу волі? У вас же немає динамометрів, якими користуються фізики.
Професор Рой Баумейстер робив це так: запрошував людей вранці, натщесерце, і казав їм, що вони братимуть участь у дослідженнях сприйняття смаку. Одна група чекала — досі голодна — у коридорі, натомість іншу запрошували до зали, в якій лежали ароматні, свіжі булки з шоколадом. Проте піддослідним пропонували продеґустувати лише... редиску, і просили не куштувати випічку. Потім усі (і ті, що нюхали булки, а їли редиску, і ті, кого не спокушали) отримали для виконання складне геометричне завдання. Що ж з'ясувалося? Ті, кому не давали нічого їсти, але й не демонстрували спокусу, були в змозі вирішувати проблему майже протягом 20 хвилин. Ті, кого спокушали, здавалися після восьми хвилин. Боротьба зі самими собою вичерпала їхні ментальні сили.
Чому Ви зацікавилися саме цим конкретним аспектом нашої особистості?
Ще півроку тому я досліджувала, як відбувається впровадження інновацій. Напевно, до цього ще повернуся, але наразі моя увага скерована на проблему наполегливості...
Тому що у Вас не було наполегливості, щоб зосередитися на першій темі?
Ха-ха-ха! Щодо інновацій, я досліджувала, від чого залежить креативність. Стандартним тестом на креативність є так званий тест спинача...
?
Піддослідному дають канцелярський спинач і просять назвати якнайбільше випадків його можливого застосування.
Це нууудно.
Правда? І тому одного дня я подумала собі: зараз-зараз, а може, те, що я тут вимірюю, це зовсім не креативність? Можливо, це просто наполегливість? Можливо, ті, які пропонують тисячі застосувань спинача, просто чемні і терплячі?
Я завжди сприймала креативність у певній опозиції до наполегливості.
Я думаю, що ця думка не позбавлена підстав. Коли ми робимо щось нове, нові подразники запускають в нас виробництво допаміну. Допамін, своєю чергою, стимулює емоційну частину мозку й ускладнює підпорядкування своєї активності префронтальній корі, через що важче бути наполегливим.
Колись зі мною проводили аналогічний тест. Я мала вигадати якомога більше застосувань для жіночої панчохи. А потім — якомога більше застосувань для панчохи в дорожньому русі. І це — попри нав'язане обмеження — виявилося простішим. Чому?
По-перше, нам легше зосередитися, коли не доводиться нишпорити по цілому світу в пошуках ідеї. По-друге, цей дорожній рух є елементом, який надихає. Бар'єри, межі стимулюють креативність.
Чи можна навчитися креативності?
Можна навчитися методів підтримки креативності. Я проводжу такі заняття у Відкритому університеті та серед підприємців, що зібралися навколо університетських бізнес-інкубаторів. Ви маєте щось вигадати, але не знаєте, як це зробити? Випийте горнятко кави. Розкажіть другові про цю проблему. Примусьте себе вигадати якомога більшу кількість ідей. Не виходить? Замисліться на хвилину про щось зовсім абстрактне — наприклад, яке рішення проблеми запропонували б марсіани. Або спробуйте обернути питання: знайти рішення для анти-проблеми — проблеми, протилежної до тої, з якою ви працюєте.
Для чого це все?
Ідея полягає в тому, щоб задіяти якомога більше ділянок мозку. МРТ показує, що найкреативніші люди мають і якісно, і кількісно активними дуже багато ділянок мозку.
Чи означає це, що коли вчителька каже дитині: «Зосередься нарешті!», то вона вбиває її креативність?
Ні. Зосередженість потрібна, тому що для того, щоб бути креативним, не можна бути поверхневим. Але якщо вона каже: «Ці речі ти маєш зробити лише в один-єдиний спосіб», то так, це вже вбивство креативності.
Я пам'ятаю дослідження, з яких випливало, що жінок у бізнесі у всіх аспектах оцінювали так само високо, як чоловіків, за одним винятком — щодо креативності. Вони самі себе оцінювали як таких, що менше креативні, ніж інші працівники, і цю оцінку підтримували їхні колеґи та керівники.
Креативність поєднується з нон-конформізмом. Може бути так, що жінки є креативними, але їм бракує відваги чи впевненості в собі, щоб висловлювати вголос ідеї, які їм спадають на думку.
У Вашій роботі людина може багато довідатися... про себе саму. Я була здивована Вашою історією з фіналу конкурсу FameLab...
Про те, що себе майбутнього ми не вважаємо за себе? Це продемонструвало дуже кмітливе дослідження: студентам запропонували, щоб заради блага науки (аналізу чутливості смакових рецепторів) вони випили одну гидку на смак рідину. Потім їм казали, що тест необхідно повторити, і запитували, скільки мікстури вони були б готові ще випити. Ті, кому обіцяли повторення експерименту наступного тижня, заявили, що вони вип'ють набагато більше рідини, ніж ті, хто мав це зробити негайно, за мить. Водночас, коли вони це казали, ділянка їхнього мозку, відповідальна за відчуття ідентичності, залишалася неактивною. Тому ми так легко обіцяємо, що зможемо зробити щось у майбутньому, — зобов'язання, здається, стосується не до нас, а лише до певної ідеалізованої концепції нашої особистості, такої, яка є трохи сміливішою, краще організованою і, безперечно, знайде час, щоб з усім впоратися.
І здивував мене Ваш дуже ориґінальний одяг...
Протягом вже декількох років я проектую одяг у вигляді коконів. Таких, що оздоблюють нас психічно, захищають, огортають. Ідея полягала в тому, щоб у будь-який час, на роботі або в автобусі, мати те саме почуття безпеки і комфорту, яке в нас є, коли з книжкою і горням чаю у руці ми сидимо в улюбленому фотелі. Наразі я виготовляю одиничні сукні, але назбирала їх вже досить велику колекцію.
Чому Ви так загортаєтеся й ховаєтеся в кокони? Боїтеся світу?
Ні, але я дбаю про свою приватність. Мені подобається ідея органічного одягу, другої шкіри, що може змінюватися залежно від того, як ми його вдягнемо чи защепимо. Це не те саме, що жорсткий жакет, який замість того, щоб пристосовуватися до нас, нав'язує нам певну форму.
Коли Ви знаходите на це все час?
Визначаю пріоритети.
Маґдалєна Яґєльска — психолог і соціолог з Інституту соціальних досліджень Варшавського університету, фіналіст цьогорічного конкурсу FameLab
Magdalena Jagielska
Kluski w służbie silnej woli
Gazeta Wyborcza, 05.09.2013
Зреферував Омелян Радимський