Тема спадку так чи інакше обговорюється у цивілізованому суспільстві. В Україні вона актуалізувалась, коли постало питання про збереження чи руйнування спадщини радянського періоду. Думки соціуму щодо цього розділилися, але врешті найбільш раціональною є ідея реставрувати та консервувати показові роботи, створювати спеціалізовані музеї даного періоду та фіксувати цей історичний досвід.
Проєкт «Спадок» у галереї «Детектор» (2020 рік) є спробою означити цінність робіт художника Михайла Стецика (1944-2019) у культурно-мистецькому контексті. Фахівці, колекціонери, а також глядачі мають змогу ознайомитися з творчістю автора і переосмислити весь його творчий доробок. Кураторка виставки Лілія Гоголь відібрала для експозиції роботи, які найбільш повно ілюструють стилістику, сюжет, технічні та формальні властивості картин. На думку куратора, вони «презентують доробок митця у його різноманітності».
Виставка дала можливість виокремити такі основні ознаки мистецького напрацювання Михайла Стецика, як академічний живопис та графіка, на які вплинуло навчання в професійних вузах Косова та Львова (портрет, автопортрет, пейзаж, індустріальний пейзаж), монументальний живопис, зразки якого частково або повністю збережені до сьогодні. Наприклад, металеве панно на фасаді «Промприлад» 1978 року, сграфіто на будівлі АТ «Івано-Франківськгаз» 1991 року, сграфіто на готелі у Ворохті ( 1980-ті роки) та ін.
Цікаво, що виконуючи офіційні замовлення монументальних робіт на державних підприємствах, Михайло Стецик так і не вступив до Спілки художників, бо не відповідав певним вимогам радянської системи. Це позначилося на створенні серії неформальних робіт у його особливій стилістиці, яка стала визначальною для художника. Згадані картини існують на перетині пейзажу та символізму: рілля або зрізана верба завдяки певним технічним прийомам набувають натяків на сновидіння чи марення, втягують глядача у розгадування потаємних змістів, роблять свідками інтуїтивного пізнання простору. Ще дослідники екзистенціалізму зазначали, що живопис та музика при обмеженості та відсутності словесних означень можуть виразити чималу гаму емоцій суб’єкта. Саме цим і скористався Михайло Стецик.
Постаті у творах « Віють вітри» (1999 р., картон, олія); «Це не я» (1997р., картон, олія) окреслюють людський вимір інтуїтивних пошуків істини.
Про значення символів для художника свідчить також книга новел «Рілля» (Івано-Франківськ, Місто НВ, 2010), видана у форматі щоденника. Усі цінності, які були важливими для Михайла Стецика, не переобтяжені поясненнями. Уривки фраз, недоказані речення дають змогу читачу сприймати прості істини крізь власний досвід. Батьки і діти, добро і зло, любов і зрада, ці теми позбуваються тут повсякденного штампу саме завдяки невимовленому.
За життя Михайло Стецик (1944-2019) мав кілька виставок живопису та графіки. Зокрема, заслуговує на увагу виставка акварелі з нагоди 50-ліття ювіляра в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Експлікацію до цієї виставки написав мистецтвознавець Мирослав Аронець: «…В чистій акварелі кохається дуже мало художників нашої області, й тому відрадніше стає, коли зустрічаєшся з людиною, яка впродовж свого творчого життя не зраджує прозорій акварелі. Михайло Стецик – один з таких. Але з-поміж них він відрізняється своєю селянською філософією і емоційністю. Динаміка і статика – ось його начала творчості».
Ретроспективна виставка живопису, графіки та акварелі Михайла Стецика відбулась у Бастіоні та галереї «Арт на мур» 2013 року. З експлікації: «Всі роботи базуються на вмінні прислухатись до себе, існуючий момент відображено натяком, внутрішнє почуття точно зреалізоване, класичні жанри пейзажу, портрету переплітаються з візіями та експериментами в авангардному мистецтві».
Проте головним рушієм репрезентації творчого спадку Михайла Стецика є все-таки не інституції, а ініціатива його сім’ї. Людей, котрі відчувають важливість наслідків таких дій для історії мистецтва.
Оцифрований каталог робіт художника є актуальною потребою сучасного світу. Це найменше, що може зробити кожен автор чи власник колекції, а саме: сортувати роботи за датою, технікою та стильовими ознаками. На основі цього вже можуть з’являтись тексти про пошуки художника, впливи історичних мистецьких практик та характерний авторський почерк.
Такі кроки значно полегшать у подальшому освітній процес у галузі мистецтва та культури, допоможуть об’єктивніше аналізувати події, а також правильно розставляти пріоритети щодо мистецької спадщини.
07.03.2020