Терапевтичний ефект від споглядання творів мистецтва нині як ніколи актуальний. Музеї і галереї, які працюють і дають змогу художнику висловитись, а глядачу отримати нове переживання, виконують таким чином важливі завдання задля збереження безперервного розвитку мистецької хронології, фіксування важливих культурних подій.
Художники, які продовжують працювати під час війни, через свої роботи транслюють основні патерни сприйняття навколишньої дійсності і цим дозволяють глядачеві не відчувати себе розгубленим перед глобальними подіями.
Такий досвід світове мистецтво переживало в ХХ столітті, коли дві світові війни стали каталізатором для появи багатьох авангардних течій у мистецтві.
Виставка Євгена Григор’єва «Камені у кишенях» в Івано-Франківську в Підземному переході «Вагабундо» (07.01.24) відбувається після експонування у Львові, де художник живе і працює. Привозити на огляд франківської публіки свої картини перетворюється на традицію для Євгена вже кілька років.
У підземному просторі галереї «Вагабундо», де практично не потрапляє денне світло і глядач по суті перебуває у сховищі, роботи серії «Камені у кишенях» викликають певне емоційне переосмислення теми війни.
Щоб вповні пройнятись ідеєю художника Євгена Григор’єва і поспівпереживати з ним, дивлячись роботи на виставці «Камені у кишенях» в Підземному переході «Вагабундо», звернімось до його графічних та живописних серій попередніх двох років.
У контексті воєнних дій на території України можемо прослідкувати, як змінювалась риторика перед великим вторгненням, і через два роки війни. Сам автор висловлює суголосну з багатьма думку про те, що неможливо зараз творити і не рефлексувати війни.
Усі серії, так чи інакше, пов’язані зі ще одним талантом Євгена, а саме віршуванням та поетичними текстами. Вони можуть провокувати появу живописної серії, як це було з роботами «Камені у кишенях», де першочергово був написаний вірш, а вже тоді з’явилась ідея створити цю серію. Або тексти слугують, як невід’ємна композиційна частина картини, як ми це бачимо в серії «Левітація або приборкання стихій» .
Майже у всіх виставках бачимо тексти Євгена у формі експлікації, як це було, наприклад, в серії «Poisoning (з англ. "Отруєння")».
Стиль поетичної мови художника відповідає експресивному стилю робіт: емоційний досвід переданий через атрофовану форму реальності, інколи ледь вловимі натяки на цю реальність, щоб залишався тільки після смак, без конкретики та інтерпретацій. Та все ж в живописі існують загальноприйняті трактування кольору та форми, які допомагають краще зрозуміти митця, а отже співпереживати разом з ним.
Серія «Левітація або приборкання стихій» («Вагабундо» - 12.01.22) створена до повномасштабного вторгнення. Проблема, яка хвилює автора, полягає у тому, щоб якомога довше розтягнути короткі миті щастя (легкості –левітації – невагомості). Тобто автор відчуває ці миті, питання в тому: як їх втримати? Людські фігури в цих роботах деформовані, але створюють відчуття гармонії, випромінюють навіть якусь дитячу безпорадність прокинувшись зі сну, поряд із зображеним умиротвореним ландшафтом чи приборкуючи змія.
Серія «Чорне, біле, сіре» створена в чорно-білій гамі і вже практично за сюжетом і формально передає похмурі настрої, жорстку риторику, коли чорний графіт автор використовує, щоб максимально емоційно заглибити нас у прірву страху і беззахисності.
Ілюстрації серії «Poisoning» вже прямо апелюють до винуватців війни, де головними персонажами є окупанти та їх безпосередні керівники. Це свого роду плакати, де «чорний гумор», в буквальному сенсі також, допомагає справитись глядачеві з стресовою ситуацією. Текст, включений в зображення, близький за стилістикою до чорно-білої серії коміксу, над якою працює Євген Григор’єв – «Гукіс – чорний кіт», створений на графічному планшеті, але ця робота ще на стадії доопрацювання.
Крайній проєкт «Камені в кишенях», який експонується в Підземному переході Вагабундо, вже ілюструє певне переосмислення подій 2022-2024. У назві цієї серії Євген Григор’єв використовує метафору каміння як чогось, чим він може привернути увагу до своїх переживань. Його роботи і є цим «камінням», яке можна «кинути в глибину вашої свідомості і викликати рух на поверхні. І одночасно позбутись тягаря («каміння в кишенях») та звільнити місце для нових ідей.
Означуючи свій стиль творчості як постекспресіонізм Євген Григор’єв стверджує про певний зміст і вводить персонажі у свої роботи. Форма, яка виступає в його живописі та графіці вже не є тільки абстрактним поєднанням плями і лінії, а створює розповідь. В серії «Камені у кишені» це може бути розповідь про беззахисність людини перед стихією (війною?) і намагання цю стихію приборкати.
Чорні, агресивні штрихування графітом, які подекуди утворюють на малюнку вирву або смерч, зображені в парі з геометричною фігурою – циліндром, яка віддалено нагадує нам дуло гармати. Це відчуття підсилюють чорні кола довкола, які схожі на бомби. Одночасно геометричні фігури трикутника та квадрата, які зображені в роботах Євгена, врівноважують хаотичність композиції і створюють відчуття завершеності, пом’якшують твір. Такі фігури митець використовує і в свої ранніх роботах.
Чи може це бути намаганням привнести трохи безтурботних часів минулого в непередбачуваність теперішнього? Як би там не було, чіткі геометричні форми сприяють цьому.
Натяк на ландшафт в деяких роботах серії «Камені у кишенях» бачимо в голих чорних (обпалених) обрисах дерев, в чорній лінії горизонту та блакитній плямі «водойми», чистоту якої порушує чорна «кулеметна черга» . Усе це дуже сильно нагадує сучасний український ландшафт спаплюжений діями окупантів. Які часи такі й асоціації…
Але, можливо, за задумом автора, саме людина має силу протистояти хаосу. Нечіткі обриси фігур в деяких роботах вгадуються в зображенні окремих частинах людського тіла або цілої постаті . І їхня роль в цьому сюжеті, попри свою ефемерність і прозорість, контролювати весь цей морок, який насувається.
Окремої уваги заслуговує мішана техніка виконання картин. Саме таке поєднання допомагає отримати ефект від агресивного напору елементів прописаних графітом та акрилом до м’якого, згладжуваного ефекту кольорових олівців та олійних фарб.
Тему «виру життя» та «нав’язливої циклічності» Євген Григор’єв розкриває і в своїх анімаційних роботах, ще одна данина фаху графічного дизайнера. Майже кожна виставка включає в себе і цей вид мистецтва. Переважно анімацію художник створює на основі окремих виставкових робіт, і таким чином більш повно ілюструє свій задум на загал глядачів.
Хотілося б закінчити якимось проведеннями паралелей з відомими експресіоністами… Або спробою більш детально пояснити концепцію серії «Камені у кишенях» через твір Беккета «Моллой», де головний персонаж в депресивному оточенні знайшов метод полегшити це існування за допомогою, камінців… Та, за висловом самого автора, в його творчості все простіше, і надмірне заглиблення у пояснення, тільки ускладнить колоборацію художник – мистецтвознавець.