Doomsday Clock – Годинник судного дня – це проєкт, який з 1947 року веде американський журнал «Bulletin of the Atomic Scientists» в Чікаго. Годинник показує символічний час, який відокремлює людство від дня глобальної катастрофи. Для того, щоб пересунути стрілки, збирається поважна рада директорів журналу й експертів з-поміж лавреатів Нобелівської премії. Досі стрілки Годинника пересували 27 разів. Востаннє – 27 січня 2026 року, стрілки встановлено на 23:58:35.
Годинник перебуває під охороною, бо вже не раз готували на нього замах. Як і на годинник у Ґрінвічі, околиці Лондона, який показує універсальний час. Якби не він, то не діяли б чимало технічних здобутків нашої цивілізації, як-от інтернет чи GPS. Цей останній, як пояснив дослідник Девід Руні, автор книжки «About Time. A History of Civilization in Twelve Clocks» («Про час. Історія цивілізації в дванадцяти дзиґарах»), «складається з безлічі орбітальних дзиґарів, наставлених на той самий універсальний час».
Одного лютневого дня 1894 року в саду Королівської астрономічної обсерваторії в Ґрінвічі пролунав вибух. Відразу збіглися охоронці, астрономи й учні місцевої школи. Єдиною жертвою вибуху став якийсь Мартіал Бурдін, якому відірвало руку. Він ще дихав, але в лікарні помер. Скидалося це на терористичний замах, хоча жодна організація не взяла на себе відповідальності.
Ціле сторіччя та смерть залишалася загадкою, аж поки Девід Руні у 2008 році не придивився до події уважніше, коли став працювати в музеї Ґрінвічської обсерваторії. Дослідивши справу Бурдіна, дійшов висновку, що той був анархістом і загинув через передчасно експлодовану бомбу, яку ніс у руці. На думку вченого, ціллю був публічний годинник, який показував час за Ґрінвічем, а з погляду анархістів був центром світової влади, яку варто було б знищити.
Час за Ґрінвічем прийнятий в багатьох країнах світу, хоча й лунали протести в Латинській Америці та в арабських країнах. Однак ніхто так і не зважився порвати з ним стосунки. На жаль, серед розмаїтих санкцій проти Московії ще досі не діє санкція стосовно доступу до американських часових серверів. Могли б дійти уже й до них руки.
Поява публічних дзиґарів потужно вплинула на побут населення. Перші сонячні годинники з'явилися в Картагіні (по-московськи – Карфаген). Один такий годинник став трофеєм римського воєводи Валерія у 263 році до н. е., який встановив його на вежі. З тієї пори життя римлян уже не текло вільною течією «від сніданку до вечері», бо всі стали достосовуватися до головного дзиґаря.
Античний драматург Тіт Марцій Плавт у комедії «Куркуліон» нарікав словами свого персонажа: «Нехай боги проклянуть того, хто першим відкрив ті години, і того, хто перший сонячний годинник встановив, хто мені нещасному день на кавалки покришив! Замолоду єдиним для мене годинником був мій шлунок, безумовно найкращим і найточнішим, в порівнянні з цими новітніми витребеньками. А нині що? Тепер їси або не їси за наказом сонця!»
До Валерія римляни лягали спати, коли відчували сонливість, їли, коли були голодні, виходили з дому, коли чули таку потребу. Годинник став накидати свої умови: пору відпочинку, пору їжі, пору праці.
В якомусь англійському фільмі я почув фразу «ще не пора пити міцні напої». І справді, англійці й досі вживають алкоголь згідно з усталеним часом. Люди вікторіянської епохи мали обсесію на пункті алкоголю. Вони часто з запалом сперечалися про час, коли можна вживати віскі, коли – вина, а коли – пиво. У Великій Британії не існує кнайп, відчинених до останнього клієнта. За кілька хвилин до двадцять третьої бармен повідомляє, що приймає останнє замовлення. І це не його примха, а припис права, який сягає 1870-х років, коли вікторіянські депутати вирішили, що цей окрик має лунати в Англії докладно у той самий час. І лунає досі. Правда, в Шкоції є винятки з правила.
Для себе я не те щоб постановив, а просто прийняв пити вино не раніше двадцять другої. Винятком бувала гостина чи в мене, чи в когось. Але я помітив, що це для мене не надто добре, бо лягав я о другій-третій ночі. Тому згодом це священнодійство переніс на двадцяту з тим, аби лягати спати опівночі.
Але нема лиха без добра. Саме тому, що я лягав колись пізно, мені вдалося зупинити неабияке лихо. Уже зібравшись спати, я спускався сходами до лазнички і побачив поруч у сусідів у прибудові вогонь. Там стояло авто, яке їздило на газі. Якби воно рвонуло, їхній будинок був би зруйнований, хтось би загинув, мої вікна повилітали б, моє авто згоріло б і ще багато чого могло статися. Але не сталося саме завдяки тому, що тоді я лягав пізно.
Живучи час від часу у Шкоції, де ріжниця з нами у дві години, я починав цмулити вино знову ж таки о двадцятій, коли в нас уже двадцять друга. Спав до нашої одинадцятої. І це було зле. Мій біологічний годинник звик, що я прокидаюся біля восьмої, швиденько снідаю і сідаю за писання до 13-ї. Опісля голова вже не така продуктивна. Біля сімнадцятої я знову сідаю до праці. Але в Шкоції все посипалося. Продуктивність падала, адже починав писати, коли у нас дванадцята.
Оскільки мене часто читають люди, які для цього послуговуються не головами, а дупами, поясню, що вираз «цмулю вино» означає два-три келихи доброго сухого вина протягом чотирьох годин. Впитися тут неможливо.
Той короткий період, коли я ходив на роботу на дев'яту, моїм найбільшим ворогом були будики. Я не висипався, а прийшовши з роботи, не мав жодного бажання щось писати. Отже, довелося постати перед вибором: робота або сон. Я вибрав друге. Як це мені вдалося, я описав у своїх книжках.
Однак я ніколи не мав такої дилеми, як мої батьки. В моєму дитинстві був час київський і час варшавський. Пацієнти з сіл, які приходили до мого тата, зубного лікаря, завше, коли він призначав годину наступного візиту, запитували: за яким часом. Та й тато мій мав на шафі два годинники, нарихтованих на київський і варшавський час.
Час керує нами. Рідко хто лягає спати саме тоді, коли відчуває сонливість, за винятком п'ятниці і суботи, коли не треба йти на роботу. Тоді кожен дивиться на годинник і вираховує, скільки часу зосталося на сон.
«Час чує нас» – так звучить стріт-арт митця Гамлета Зіньківського у Харкові, намальований на вцілілій стіні після авіаудару. Після цього було випущено серію годинників, на циферблаті яких зафіксовано цей напис, а кошти від їхнього продажу пішли на підтримку українських військових.
Доки ще нас чутиме час – невідомо. Стрілка Годинника судного дня показує, що глобальна катастрофа за 85 секунд до опівночі.
28.01.2026