Темою нинішньої 109-ї Оссолінської зустрічі, що традиційно відбувається у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника, буде «Чи має майбутнє писане слово?»
Чи зможе письмове слово зберегти свою силу в цифровому світі? Як технології, образи та штучний інтелект змінюють спосіб, у який ми сприймаємо тексти та літературу? На ці питання Яцек Дукай та Андрій Павлишин спробують відповісти під час 109-ї Оссолінської зустрічі. Розмова триватиме довкола цифрового репозиторію і книжки Яцека Дукая "Po piśmie" («Після письма»).
Яцек Дукай (Jacek Dukaj, народився 1974 року) – один із найцікавіших і найважливіших сучасних польських письменників, перший з-поміж поляків лауреат Літературної премії Європейського Союзу, а також численних відзнак і нагород за творчість у галузі фентезі та наукової фантастики. Автор спекулятивної літератури (тобто прози, що поєднує науку, філософію, футурологію та експериментальні форми, досліджуючи альтернативні бачення майбутнього, технологій і культури) – романів, збірок прози та есеїстики, зокрема: «В краю невірних», «Ксаврас Вижрин», «Дочка мародера», «Екстенза», «Країна хмар», «Інші пісні», «Перфектна недосконалість», «Старість аксолотля», «Після письма» тощо. А романи «Крига» і «Воронище» стали справжніми бестселерами цього краківського письменника, гідного спадкоємця традицій Станіслава Лема. Екранізоване Томашом Баґінським оповідання Дукая «Кафедральний собор» було номіноване на Оскара, а «Старість аксолотля» екранізована у постаті серіалів для мережі Netflix бельгійськими та турецькими кінематографістами.
Польського письменника вважають одним із найоригінальніших авторів європейської літератури XXI століття та важливим коментатором культурних змін, зумовлених розвитком технологій. Він створює прозу про технологічні перетворення, трансгуманізм та майбутні форми культури. Особливе місце в його творчості посідає есей «Після письма», в якому автор висуває власну теорію переходу від культури, що базується на лінійному письмі, до епохи медіа з ефектом занурення. Він описує занепад абстрактного мислення, яке характерне для «людини письма», та появу нових моделей сприйняття, формованих образом, симуляцією та технологіями штучного інтелекту.
Впродовж минулих кількох тисяч років письмо, книги та бібліотеки були носіями та скарбницями знань. Технологія письма створила цивілізацію людини. Мислення за допомогою письма означає мислення символами, ідеями та категоріями. Воно дає безпосередній доступ до внутрішнього світу інших: їхніх емоцій, переживань та відчуття «я». Піднявши цю навичку до рівня мистецтва, ми, по суті, створюємо наше духовне життя. У «Після письма» Дукай показує людство на порозі нової ери. Технології безпосереднього передавання переживань – від фонографа до телебачення, інтернету та віртуальної реальності – виводять нас зі сфери письма. Поступово, непомітно ми відвикаємо від людини, яку знали з літератури, – від суб’єктивного «я».
«Механізм "звільнення від письма" рухають мільярди щоденних виборів виробників і споживачів культури. Я не напишу листа – я потелефоную. Я не прочитаю роман – я подивлюся серіал. Я не висловлю політичного протесту у вигляді статті – я зніму відео й викладу його на YouTube. Я не проводжу ночі за читанням поезії – я граю в ігри. Я не читаю автобіографії – я живу життям знаменитостей в Instagram. Я не читаю інтерв'ю – я слухаю, дивлюся інтерв'ю. Я не роблю нотаток – я записую аудіо. Я не описую – я фотографую».
Література, філософія, попкультура, нейронаука і фізика – ми зазираємо за лаштунки цивілізації і виявляємо, що не людина користується створеними нею інструментами, а вони дедалі частіше користуються людиною. Настають постлітературні часи, коли місце людини-суб'єкта та її «я» займають безпосередньо передані переживання. Людина стає машиною для переживання.
Андрій Павлишин – перекладач польської літератури українською мовою, зокрема творів Яцека Дукая та видатних польських письменників і поетів. Історик, публіцист та викладач Українського католицького університету.
Під час заходу відбудеться також презентація Цифрового репозиторію «Спільна спадщина» Національного інституту ім. Оссолінських та Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Проєкт «Wspólne dziedzictwo w zagrożeniu» – це ініціатива Національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві, що реалізується у співпраці з Національною науковою бібліотекою імені Василя Стефаника.
Його головна мета – комплексна охорона, систематизація та надання доступу до безцінних цифрових колекцій, які є невіддільною частиною спільної культурної спадщини Польщі та України.
Діяльність проєкту зосереджена на ключових сферах, що охоплюють забезпечення необхідної інформаційної інфраструктури та систематичне опрацювання й архівування оцифрованих колекцій для забезпечення їхньої довговічності та доступності для майбутніх поколінь.
Співпраця цих двох інституцій в галузі опрацювання фондів має довгу історію, що сягає 2003 року. Завдяки укладеним угодам обидві установи отримали повний доступ до своїх фондів – полоніки у Львові та україніки у Вроцлаві – з можливістю їх копіювання та опрацювання. Процес цифрування давніх збірок Оссолінських у Львові розпочався у 2004 році з унікальних рукописів, щоб згодом, у 2012 році, розширити його на періодичні видання, а у 2016 році – на малюнки. До 2020 року було оцифровано вражаючу кількість – близько 4,7 мільйона сканів, що є свідченням значної залученості в охорону цієї спільної спадщини.
У березні 2023 року, в умовах ескалації російських збройних дій, спрямованих проти енергетичної інфраструктури Львова, цифрові фонди Бібліотеки імені Стефаника опинилися під серйозною загрозою. Перерви в постачанні електроенергії створювали реальний ризик втрати безцінних даних. У відповідь на термінове прохання про підтримку з боку львівської установи, Оссолінеум вжив негайних заходів, ініціювавши проєкт «Спільна спадщина в небезпеці». Ключові дії охоплювали: створення безпечних умов для їхнього зберігання з наступними систематизацією, детальним опрацюванням та архівуванням, спрямовані на ефективний захист цієї унікальної спадщини від знищення.
Зустріч (вхід вільний) розпочнеться о 17-й годині 10 грудня в читальному залі ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів (вул. В. Стефаника, 2) і транслюватиметься на fb-каналах з синхронним перекладом.
Національний інститут імені Оссолінських – польська науково-культурна інституція, розташована у місті Вроцлаві. Інститут, який у 1817 році заклав для польського народу Юзеф Максиміліан Оссолінський, розпочав свою діяльність 1827 року у Львові. Від заснування до 1945-го Національний інститут ім. Оссолінських було розміщено у приміщенні колишнього монастиря й костелу Сестер ордену кармеліток взутих на вул. Оссолінських, 2 у Львові (тепер – вул. В. Стефаника).
Після включення Галичини до складу Австрійської імперії та аж до Другої світової війни Оссолінеум залишався центром польського наукового життя і належав до найважливіших осередків розвитку польської культури в часі окупації й насильницької германізації. Інститут тісно співпрацював з різними як польськими, так і українськими культурно-науковими інституціями, здійснював широкий книгообмін. Після виселення поляків зі Львова і зміни кордону в 1945 році Оссолінеум як інституцію разом із третиною його фондів було переміщено до Вроцлава, де він знаходиться дотепер.
Установа належить до найважливіших та найдавніших польських культурних осередків із багатою бібліотечною колекцією, у складі якої першорядні для польської культури стародруки – зокрема „De revolutionibus…” (1543) Миколая Коперника, „Пісні” Яна Кохановського (1586) і рукописи, в тім числі автограф поеми „Пан Тадеуш” (1843) Адама Міцкевича.
Від 2006 року у Львові діє представництво Національного інституту ім. Оссолінських у Вроцлаві. Головне завдання представника Оссолінеуму – налагодження співпраці з ЛННБУ ім. В. Стефаника, а також з іншими львівськими інституціями, до яких після війни потрапили твори зі збірки Музею Любомирських.
Важливим елементом співпраці обох інституцій – ЛННБУ ім. В. Стефаника та Оссолінеуму – є „Оссолінські зустрічі”, організовані під патронатом генерального консула РП у Львові від 2006 року. Учасниками цих зустрічей є знані представники культури, науки і політики, які займаються проблемами польсько-українських взаємин. До 2019 року „Оссолінські зустрічі” відбувалися першої середи кожного місяця у головному корпусі ЛННБУ ім. В. Стефаника. Від 8 листопада 2010 року в рамках проєкту „Разом в Європі” гості, запрошені на „Оссолінські зустрічі”, проводили теж лекції для студентів львівських університетів. Після початку повномасштабної війни в Україні 97-ма зустріч відбулася у Вроцлаві, але потім було відновлено львівську традицію.
09.12.2025