Традиційна – але особлива, бо ювілейна, сота за рахунком – Оссолінська зустріч – цього разу з д-ром Анастасією Чередниченко, президенткою Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв ІСОМ, та д-ром Пьотром Рипсоном, президентом Польського національного комітету Міжнародної ради музеїв ІСОМ – відбудеться 16 червня.
Тема дискусії – Мистецтво (ви)жити. Музеї в часи війни і миру – дозволить нам ширше поглянути на завдання, що стоять перед музеями, та роль, яку вони відіграють у суспільстві і культурі як у мирний, так і у воєнний час. Російсько-українська війна, яка триває вже дев'ять років, найяскравіше продемонструвала драматичні виклики, з якими стикаються українські музейники – разом із захистом своїх колекцій. Колекції золота скіфів, які ознаменували як перші дні, так і останній етап російської агресії, можуть бути символом цієї драми, що якнайкраще демонструє реалїї війни. Одразу після анексії Криму в 2014 році розпочалася судова боротьба за предмети, надані чотирма кримськими музеями та Музеєм історичних коштовностей України в Києві для виставки "Крим. Золото і таємниці Чорного моря" в Музеї Алларда Пірсона в Нідерландах. Через сім років було винесено рішення на користь України, в якому зазначалося, що об'єкти "є частиною культурної спадщини України, яка існує як незалежна держава з 1991 року". Однак те, що вирішується в судах на основі закону та аргументів сторін, в реаліях війни перетворюється на право сильнішого. У травні 2022 року з Мелітопольського національного історичного музею росіяни-окупанти вивезли, серед іншого, колекцію скіфського золота.
Про воєнну долю державних і приватних мистецьких колекцій, розпорошених внаслідок війни, можна також говорити на прикладі історії Музею князів Любомирських, 200-річчя якого ми відзначаємо цього року. Хорошим прикладом є колекція рисунків Альбрехта Дюрера, яка до Другої світової війни зберігалася в колекції Оссолінеуму. Колекцію подарував Оссолінеуму Генрик Любомирський – засновник музею і перший літературний куратор Національного інституту. Твори конфіскували німці у 1941 році. Згодом їх було знайдено після війни у Відні, в американській окупаційній зоні. У 1950 році американська влада передала рисунки Єжи Рафалу Любомирському – синові останнього літературного куратора Оссолінеуму Анджея Любомирського, який, попри спротив інших членів родини, виставив їх на продаж. Таким чином, рисунки Дюрера, які майже півтора століття зберігалися в колекції Музею Любомирських, було розпорошено серед галерейних і музейних колекцій Європи та Північної Америки, частина потрапила до приватних рук. Спроби ревіндикації, здійснені на початку ХХІ століття, не призвели до повернення цих творів ні до Оссолінеуму, ні до львівських інституцій – Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника та Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, які також вважають себе спадкоємцями цієї колекції.
Анастасія Чередниченко, президентка ІСОМ України з 15 грудня 2022 року, кандидат історичних наук, з лютого 2022 року працює провідним науковим співробітником ДП "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький Арсенал", з листопада 2019 р. була віцепрезиденткою ІСОМ України. Закінчила історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У цьому ж університеті 2009 р. захистила дисертацію на звання кандидата історичних наук на тему «Візантологічні студії Української академії наук у 20–30 рр. ХХ ст.». Досконало володіє грецькою мовою. З 2004 року працювала в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, потім, з 2010 року, – керівник відділу інформації та аналізу Українського центру розвитку музейної справи. З 2011 р. – головний редактор журналу «Музейний простір» Українського центру розвитку музейної справи, а з 2015 р.– координатор навчально-тренінгової програми «ProMuseum» Українського центру розвитку музеїв.
Пьотр Рипсон, куратор, історик літератури та візуальної культури, музейний експерт. Куратор Єврейського історичного інституту у Варшаві. Голова Міжнародної ради музеїв ICOM у Польщі з 2018 року. Доктор філософії з літературознавства (2002), магістр нубієзнавства (1982). Заступник, а потім в.о. обов'язків директора Національного музею у Варшаві (2011–2018). Куратор численних виставок сучасного мистецтва, історії дизайну, книг художників та візуальної літератури тощо. Автор 11 книг і понад 200 статей про мистецтво, інформаційну архітектуру, візуальну комунікацію та літературу. Нещодавно був куратором виставки, присвяченої 100-річчю незалежності Польщі (Національний музей), а також виставки, присвяченої лімінальному досвіду у Варшавському гетто. Зараз він працює над презентацією Підземного архіву Варшавського гетто в Німеччині (Мюнхенський документаційний центр історії націонал-соціалізму) у 2022 році та постійною виставкою в музеї Ніко Піросмані в Мірзаані (Грузія).
Зустріч, реалізована за фінансової підтримки міністра культури та національної спадщини з Фонду промоції культури – державного цільового фонду, розпочнеться о 17-й годині в читальному залі ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів (вул. В. Стефаника, 2) і транслюватиметься на fb-каналах ЛННБ України ім. В. Стефаника та Національного інституту імені Оссолінських
Годину перед цим, о 16:00, буде відкриття пленерної виставки «Музей... "з любові до мистецтва і країни". 200 років Музею князів Любомирських» на вул. Коперника, 15 та через квадранс, о 16:15, – на вул. Стефаника, 2.
А o 16:30 у виставковій залі ЛННБ України ім. В. Стефаника урочисто відкриється виставка «Книжкова Європеана».
Національний інститут імені Оссолінських (директор Лукаш Камінський) – польська науково-культурна інституція, розташована у м. Вроцлаві. Інститут, який у 1817 році заклав для польського народу Юзеф Максиміліан Оссолінський, розпочав свою діяльність 1827 року у Львові. Від заснування до 1945 року Національний інститут ім. Оссолінських було розміщено у приміщенні колишнього монастиря й костелу сестер ордену кармеліток взутих на вул. Оссолінських, 2 у Львові (тепер – вул. В. Стефаника).
Після включення Галичини до складу Австрійської імперії та аж до Другої світової війни Оссолінеум залишався центром польського наукового життя і належав до найважливіших осередків розвитку польської культури в часі окупації й насильницької германізації. Інститут тісно співпрацював з різними як польськими, так і українськими культурно-науковими інституціями, здійснював широкий книгообмін. Після виселення поляків зі Львова і зміни кордону в 1945 році Оссолінеум як інституцію разом із третиною його фондів було переміщено до Вроцлава, де він знаходиться дотепер.
Установа належить до найважливіших та найдавніших польських культурних осередків із багатою бібліотечною колекцією, у складі якої першорядні для польської культури стародруки – зокрема „De revolutionibus…” (1543) Миколая Коперника, „Пісні” Яна Кохановського (1586) і рукописи – зокрема автограф поеми „Пан Тадеуш” (1843) Адама Міцкевича.
Від 2006 року у Львові діє представництво Національного інституту ім. Оссолінських у Вроцлаві. Головне завдання представника Оссолінеуму – налагодження співпраці з ЛННБУ ім. В. Стефаника, а також з іншими львівськими інституціями, до яких після війни потрапили твори зі збірки Музею Любомирських.
Важливим елементом співпраці обох інституцій – ЛННБУ ім. В. Стефаника та Оссолінеуму – є „Оссолінські зустрічі”, організовані під патронатом генерального консула РП у Львові від 2006 року. Учасниками цих зустрічей є знані представники культури, науки і політики, які займаються проблемами польсько-українських взаємин. До 2019 року „Оссолінські зустрічі” відбувалися першої середи кожного місяця у головному корпусі ЛННБУ ім. В. Стефаника. Від 8 листопада 2010 року в рамках проєкту „Разом в Європі” гості, запрошені на „Оссолінські зустрічі”, проводили теж лекції для студентів львівських університетів. Після початку повномасштабної війни в Україні 97-ма зустріч відбулася у Вроцлаві, але з вересня відновлена львівська традиція.
11.06.2023