Для когось ця теза може звучати моторошно: Google знає про тебе все. Він знає, на яку хворобу ти занедужав, адже перед тим, як йти до лікаря ти спершу звертаєшся до пошуковика. Він знає, хто є твоїм улюбленим актором, аналізуючи частоту звернення за знимками. Google навіть знає, яким серіалам ти надаєш перевагу й коли ти лягаєш спати.
Всію цю інформацію ми – сотні мільйонів користувачів – самі «зливаємо» пошуковикові, причому робимо це добровільно. Таким чином ми розплачуємося за масу корисних сервісів, які він нам пропонує.
Google став монополістом у сфері пошуковиків. Але монополістом природним, оскільки така доля Інтернет-пошуковиків, запрограмована самою їхньою природою: щойно один з них стає трохи популярнішим за інших, як до нього наче мухи на мед злітаються всі користувачі, зраджуючи попереднім симпатіям.
Нині, коли ми думаємо про пошук терміну чи інформації, ми мимоволі маємо на увазі Google. Монополізм цей навряд чи можна назвати шкідливим для споживача, як це безумовно було б в інших сферах життя й бізнесу. Монополізм, навпаки, допомагає користувачеві охоплювати максимально обширні обсяги інформації. Сам же концерн Google жодним чином не зловживає своєю монополією, принаймні щодо користувачів.
Утримуванню монопольних допомагають додаткові послуги Google, такі як електронна пошта Gmail або браузер Chrome Web. Останній цього понеділка святкує своє п’ятиліття. За цей короткий термін він зумів витиснути з комп’ютерів користувачів у багатьох країнах світу інших браузерів, посилюючи таким чином позиції концерну в Інтернет-світі. А все тому, що Chrome Web «бігає» швидше й стабільніше за інших. Так само й Gmail є найкомфортнішим безкоштовним мейлом у світі.
Безумовно, є й інші пошуковики, які, приміром DuckDuckGo, котрі не зловживають рекламою, намагаються поважати твій приватний простір, не записують твоїх особистих даних, не нишпорять у твоїй інформаційній білизні. Але, той хто зважився користувався DuckDuckGo починає нервово зауважувати, наскільки погіршився Інтренет-пошук, наскільки більше доводиться витрачати часу на все те, що Google видавав миттєво. Наскільки той пошук став менш ефектним й успішним. Урешті-решт той бунтар проти Google попросить у нього вибачення й повернеться до найпопулярнішої системи світу.
Правда (можливо, для когось – гірка) полягає в тому, що якість Інтернет-пошуку тим вища, чим більше даних про тебе й твої потреби має пошуковик. І нема на то ради.
Окрім того, Google полонить своєю багатогранністю. Він спритно відповідає на так звані нішеві запити. Когось, приміром, турбує запитання: де знайти найближче кафе, яке пропонує безкоштовний Wi - Fi і водночас – безлактозне молока. Google легко відповість на це запитання та ще й забезпечить клієнта відповідною мапою.
Це створює масу зручностей для користувачів і неймовірні проблеми для ймовірних конкурентів. Адже , якщо потенційні користувачі рідко заходять на альтернативний пошуковий сайт, а отже рідко вводять у нього бажані для пошуку слова, то йому дуже складно вибудувати алгоритм для того, щоб переманити клієнтів. Лише, тисячі, мільйони заходів дозволять сформувати достатній банк даних на кшталт того, яким володіє Google. Тому конкурентам надзвичайно складно перейти той поріг релевантності, який дозволить діяти на одному полі з Google.
І все ж досить серйозні спроби розбити монополію Google тривають. Так, наприклад, у Сполучених Штатах, на відміну від тотально заґуґленої Європи, все ж лишився гурт твердих прихильників старого-доброго Yahoo і майкрософтівського Bing’у.
Це окрім всього змушує Google бути пильним, креативним й інновативним. Концерн регулярно вдосконалює пошуковий алгоритм. Лише минулого року Google запускав понад 75 тисяч мікротестів, аби з’ясувати, чи покращуються пошукові властивості системи.
Як вже було сказано, монополія Google жодним чином не шкодить користувачам, адже всі вони користуються пошуковиком та іншими послугами (включно з інсталяцією браузера) безкоштовно. Але вже рекламодавці мусять розв’язати свої калитки. Причому не існує сталого рекламного тарифу, право на рекламу на сайті треба виграти. Це щось на кшталт аукціонного торгу, де тиск попиту й пропозиції забезпечує максимально ринкові й максимально прозорі умови.
Найцікавішим є те, що кожен користувач Google, котрому набрид цей пошуковик, може легко його покинути. І це зайвий раз доводить впевненість концерну в своїх силах. Ніхто не мусить питати в Google дозволу. Щобільше, Google сам пропонує для такого випадку програму прощання, котра зітре зі сайту всі твої приватні дані. Ця програма носить таке собі міліарне ім’я: Data Liberation Fron (Фронт Інформаційного Визволення).
Так, Google знає про твої недуги й час, коли ти йдеш до ліжка. Але поки що не було жодного інциденту, який би свідчив про зловживання цією інформацією.