Задзеркалля тембрів: як звучав міжнародний фестиваль камерної музики “Дзеркало”
Ось вже третій рік у Львові відбувається фестиваль камерної музики “Дзеркало” – важлива мистецька подія, що цьогоріч проводилась з 30 липня по 10 серпня та об’єднала на одній сцені Україну, Литву, Японію, Німеччину та США. Така творча синергія створила цікаві програми, віртуозне виконання та творчі пошуки вираження. І що важливо кожен слухач міг знайти щось для себе – за настроєм, жанром, складом ансамблю чи композитором. Стильове різноманіття також вражало – від раннього бароко до авторських програм та електронної музики.
Акцентами програм цьогорічних концертів фестивалю стали різноманітні емоції та стани людського єства. Два концерти перших серпневих вихідних люб’язно продемонстрували всю силу музики у двох контрастах інструментальних складів. Чи відчули настрій слухачі? Які задзеркалля й тембри ховають кларнет, струнні та мідні духові? Яким чином пов’язані нащадок гетьмана Розумовський та Бетовен, а Бах із джазом? Сьогодні ми це дізнаємося.
Спокій і пристрасть: кларнет та струнні інструменти
Концерт “Nota bene + друзі” відбувся 2 серпня в Дзеркальній залі Львівської національної опери та пройшов на високому професійному рівні – київський ансамбль камерної музики Nota Bene Chamber Group зіграли чудову програму злагоджено та художньо довершено – звучання Квартету для кларнета та струнного тріо Кшиштофа Пендерецького занурили слухачів у сутінки першої частини Adagio. Як зазначав сам композитор, цей твір було створено для споглядання. Тонкий та інтимний шматочок ідилії літа на ґанку будинку в Лускавіце, де Пендерецький жив та знаходив натхнення в навколишній природі.
І все почалось з кларнета Юрія Немировського – він веде свою тему, заповнюючи залу м’яким та меланхолійним звучанням і питанням в інтонації. Тему підхоплює альт Ігоря Завгороднього – монолог перетворюється в діалог, два інструменти доповнюють один одного, доки альт не зупиняє думку на повторюваному мотиві на фоні віолончелі Артема Полуденного. Десь вдалечині високо та ефемерно вступає скрипка Андрія Павлова, вона створює відчуття простору та нереальності музики, все завмирає та розчиняється в тумані.
Друга частина Vivaccissimo звучить в безперервному русі, як нав’язлива думка, несе із собою тривогу та хаос. Складністю цієї частини є постійні зміни розміру та ритму, а також єдність в ансамблі. Третя частина – гротескна серенада, де кожен інструмент має свої репліки, що плавно переходять до останньої частини – довгого прощання Larghetto. Близька по настрою до першої частини, вона переносить слухачів у світ вишуканих інтонацій, де кожна нота має свій посил, а інструмент – власний голос.
Зрештою, музика затихає й настає тиша – музиканти ще декілька митей перебувають в своєму образі, здається, в залі зупинився час – слухачі стали свідками живої музики, перебуванню тут і тепер, й мали змогу пережити власні емоції та рефлексії під час виконання ансамблю Nota Bene.
Містком між ХХ та ХІХ століттями – від медитативного Пендерецького до монументального “Розумовського” Бетовена слугували Два дуети для скрипки та кларнета Пауля Гіндеміта – мелодійні та приємні для вуха мініатюри з яскравими динамічними контрастами.
Для виконання останнього твору до ансамблю доєдналась львівська скрипалька Марина Громадська – учасниця проєкту Nota Bene +, де молоді музиканти мали змогу обмінятись досвідом та спільно зіграти концерти разом із ансамблем.
Струнний квартет № 1 тв. 59 Людвіга ван Бетовена – один із китів камерної музики, найдовший з його квартетних творів та перший присвячений Андрію Розумовському, сину останнього гетьмана Кирила Розумовського. Саме з цього квартету починається нова сторінка творчості Бетовена та й камерної музики загалом – складність та багатошаровість цього твору вражає, а в чотирьох інструментах можна почути цілий оркестр.
Бетовен написав струнні квартети у 1806 році для свого мецената, дипломата Андрія Розумовського, що був великим поціновувачем музики, та утримував перший професійний квартет в Європі. Саме від нього, ймовірно, композитор почув український фольклор, інтонації якого прослідковуються в низці творів, зокрема і в першому квартеті тв. 59.
Технічно складний, твір вимагає від виконавців енергійного тонусу та постійної включеності в процес творення музики. З перших нот слухачі потрапляють у вир подій – постійний рух, який веде вперед. На цьому шляху трапляються і несподівані “сюрпризи” від Бетовена – раптові акценти, вибухова динаміка та контрастні співставлення гучності – візитівки композитора, які Nota Bene+ вправно та переконливо виконує. Разом з музикою проживається маленьке життя – метушливе, стрімке, жартівливе – як от в другій частині, де інструменти наче змагаються один з одним; драматичне, сповнене смутку та надії як в третій частині. У фіналі Бетовен майстерно поводиться із часом та довірою слухачів, вправно маніпулює гармоніями та руйнує всі очікування що буде далі. Наостанок звучить тема четвертої частини – повільно та дуже тихо, а потім вибухає ефектним закінченням твору.
Концерт по собі залишив післясмак роздумів, саморефлексії та відчуття присутності при створенні справжнього мистецтва.
Блиск та гумор: мідний квінтет
Якщо суботній концерт був для споглядання та витонченого звучання струнних та кларнета, то в неділю 3 серпня ансамбль Brass Ukraine запалив Дзеркальну залу Львівської національної опери поєднанням класики та джазу в концерті “Бах, джаз і брасс”. Квінтет у складі Сергія Череватенка, Олександра Трегубова, Олега Педоренка, Олександра Кушнерчука та Василя Будяківського презентував як перекладення академічних творів для міднодухового ансамблю, так і більш звичне звучання еталонних джазових стандартів.
Блискуче бароко прозвучало у “Battle suite” Самуеля Шайдта – святкова й атмосферна перша частина, поважна друга та віртуозна третя частина. Наступними були твори Баха – арія з Оркестрової сюїти № 3 ре мажор, що в такому аранжуванні звучала урочисто, наповнено та благородно, контрастом до якої слугувало Скерцо з Сюїти № 2, а Маленька фуга соль мінор вимагала поліфонічного мислення та ансамблевої злагодженості.
Витонченою окрасою вечора стала Павана Габрієля Форе, головну тему якої раз почувши, вже неможливо забути. Контрастом до цього твору слугувала Брас-сюїта Олександра Потієнка. Хоча сама назва заграє із бароко, композиція наповнена терпкими гармоніями, джазовими ритмами та пульсом великого міста. В кожній частині можна було почути один солюючий інструмент з квінтету й познайомитись із їхніми особливостями тембру: труби – в рухливій та енергійній першій частині; валторни – в тихій та меланхолійній другій частині, віртуозність та скерцозність другої труби в третій частині, мрійливість тромбона в четвертій та балакучість туби у фіналі.
Вечір добігав кінця й ставав все більш джазовим та розслабленим. Легендарний стандарт Гленна Міллера “In the mood” тільки розпалив музикантів й атмосфера в залі ставала все драйвовішою. Гумор також був присутній: в один з моментів твору музиканти по черзі покидають сцену, й залишається тільки туба, Василь Будяківський приймає всі овації. Здається концерт завершено? Та ось туба звучить знову й повернувшись на сцену, Brass Ukraine виконали ще два номери на біс. Енергія зашкалювала, мідь звучала блискуче, а хто й прийшов на концерт в похмурому настрої, заражався цим натхненним звучанням та життєствердним джазом.
У підсумку можна сказати, що камерна музика має свій неповторний шарм, вона гнучка та інтимна, не боїться експериментів, може бути водночас неймовірно складною до виконання, але доступною для розуміння слухачам. За три роки фестиваль “Дзеркало” за підтримки міжнародних спонсорів GVL та Vodafone дав можливість розвивати, примножувати та формувати власні традиції камерної музики – як от участь духових колективів, розширювати географічні межі та збагачувати музичну культуру України.
Фото: Віталій Грабар.
13.08.2025