Музична вітальня Василя Барвінського: сердечність, драма і світло мистецтва
Якби ніжність була музикою, вона б звучала творами Василя Барвінського. Чи то у витончених фортепіанних прелюдіях, чи у вишуканому балансі струнних – майже фізично відчутне почуття затишно вмощується всередині, збільшуючи серце вдвічі та водночас розбиваючи його драматизмом шляху композитора та його творів.
“Музична вітальня Василя Барвінського” – дещо незвичний, але цікавий формат концерту у Львівській національній філармонії, що був започаткований на день народження композитора – 20 лютого. Творці проєкту намагались створити затишну атмосферу салону в поєднанні музики, живопису та світлотіні, що їм, власне, і вдалось. Імпресіоністичні барви музичної частини концерту перегукувалися чистими кольорами художніх полотен в техніці пуантилізму з виставки Ігоря Теплого.
Ще одним цікавим елементом концерту стала роль самих музикантів, що не тільки виконували музику, а й модерували концерт. Погодьтеся, що слухачі звикли до мовчазних виконавців. Звісно, розщеплювати себе на виконавця та модератора досить складно з огляду на низку проблем: хвилювання, власне налаштовування на лад та настрій композиції, зменшення концентрації уваги. А втім, таке розбавлення особистими коментарями музикантів щодо їхнього ставлення до музики Барвінського, створює живу атмосферу діалогу й зменшує відстань між слухачами й виконавцями.
Справжнім випробуванням для музикантів була акустика. Враховуючи концепцію “Музичної вітальні Барвінського” для створення інтимної камерної атмосфери залою обрали невелике фоє філармонії. Тож у поєднанні з численною аудиторією (що не може не тішити й демонструє цікавість до музики Барвінського) від виконавців вимагалось відмінного балансу звучання, чіткої артикуляції, особливо у верхньому регістрі. Фортепіано цього вечора, на жаль, не завжди могло цим похвалитися. У сольних творах Василя Барвінського та Левка Ревуцького текстові огріхи в наслідку руйнували форму та залишали незрозумілою концепцію твору. В ансамблевій грі піаністка Віоліна Петриченко проявила відчуття балансу звучання та спільного музикування.
Родзинкою концерту та цікавим за своїм складом став твір для скрипки, сопрано та фортепіано “Пісня пісень” – тонка психологічна композиція на слова В. Маслова-Стокоза. Просвітлена, пейзажна лірика, наповнена ніжністю й бажанням, вдало перепліталась з музикою, де Барвінський дуже ясно змальовує звуковий пейзаж “сутені літньої ночі” з відблисками зірок у партії фортепіано та легким подихом вітру – в скрипки Миколи Гавʼюка. Інструментальна частина композиції виконує не тільки живописну роль, а й супроводжує вмістилище почуття – людський голос, сопрано Софії Соловій, у всіх психологічних змінах стану ліричної героїні.
Для струнного квартету “Фенікс” акустика була більш вдалою. Світла, пронизана гумором та українськими інтонаціями музика Струнного квартету соль мінор м’яко огортала залу в протяжній поліфонічній задумі, контрастуючи з народно-танцювальним “Козачком”. Композиція залишала післясмак літа, безтурботних теплих днів юнацтва й безкрайого синього неба.
Драматичною кульмінацією вечора став Фортепіанний квінтет, що достатньо контрастував з імпресіоністично-просвітленою частиною програми, адже є прикладом романтичного вираження почуття та експресії. Твір, що його композитор написав у достатньо молодому віці 25 років, був знищений та врешті відтворений з пам’яті, — став пророчим для самого автора й вважається незавершеним з огляду на трагічні події життя й зруйнованого здоров’я в таборах Мордовії.
В інтонаціях Фортепіанного квінтету слухачам було запропоновано піти декількома шляхами: чи то звернути увагу на поліфонічне плетиво партій струнних, чи то вслухатись в голос фортепіано – у всій своїй різноманітності від драматизму до ніжности, або ж звернути увагу на початкову тему струнних, що виринала у різних моментах першої частини.
“Молитва” – особлива частина Квінтету, що виконується виключно струнними, котру музиканти цього вечора присвятили пам’яті Героїв Небесної Сотні – медитативна й трагічна музика давала змогу прожити найрізноманітніший спектр емоцій. Момент тиші опісля завершення композиції був не менш виразним, аніж саме виконання.
Обрамленням музичної вітальні слугували два солоспіви – “У мене був коханий рідний край” сл. Г. Гейне, переклад з німецької А. Кримського та “Знов весна” сл. Л. Українки у чуттєвому виконанні Софії Соловій сягали двох певних полярностей – туги за рідним краєм та вітаїстичних надій на нове життя, а втім, мають вони спільний образ снів та мрій, що слугують певною втечею від гіркої реальності. Цікаво, що й вечір музики Барвінського можна інтерпретувати зі схожої позиції – як звернення до світлого мистецтва в темні часи.
26.02.2025