Вчора ввечері загинув Ярослав Рущишин. На шляху з Івано-Франківська о 21:45 зіткнувся на своєму Harley-Davidson поблизу Бабухова на Рогатинщині з попутнім трактором, від травм помер під час транспортування до лікарні.
Не стало невтомного каталізатора суспільної активності, ініціатора безлічі соціальних акцій, невтомного борця зробити наше життя кращим.
Трагічно відійшла Людина гідності, душа кожної з численних компаній, в яких він тусував.
Народний депутат, секретар Комітету з питань економічного розвитку, підприємець, меценат, почесний сенатор Українського католицького університету, співзасновник Бізнес-школи УКУ, один із лідерів Революції на граніті, співорганізатор Вивиху і "Українська молодь – Христові", "Дзиґи" і "Ляльки", "Львівської газети" і "Радіо ініціатива", "Бієнале довіри" і Комітету підприємців Львівщини, співпродюсер "Клубу шанувальників чаю", "Мертвого півня", раннього "Океану Ельзи" та Руслани, учасник Унівської групи і засновник мережі швейних фабрик "Троттола" etc.
Народився у Львові 29 жовтня 1967 року, на квадранс пізніше брата.
Після школи відразу призвали до армії, відслужив у Чернівцях. По армії працював на Львівприладі електромонтером третього розряду, у 1988-му поступив у Торговельно-економічний інститут у Львові. Студентом створив та очолив Студентське братство інституту, організовував проукраїнські страйки, демонстрації, фестивалі. Один з організаторів Революції на граніті та Студентського голодування на майдані Незалежності: “Треба в молодечі роки бути активним і не чекати, що щось звідкись прийде", – казав. З часів студентського братства Славко Рущишин і Марек Іващишин стали фактично побратимами, спільно реалізуючи мистецькі проєкти, в яких він більше відповідав за організаторську роботу.
У 1993 році став співзасновником мистецького об’єднання “Дзиґа”. У 1995 році – генеральним директором “Троттоли”, значну частину прибутку з підприємництва десятиліттями інвестував у культурні, освітні та розвиткові ініціативи міста Львова.
“Був час, коли я працював і митним брокером, і водієм, і вантажником, і перекладачем, якщо треба – то і прасувальником, і контролером, і бухгалтером. Коли починаєш бізнес самотужки, доводиться працювати багато, поєднувати різні ролі та вести за собою людей. Мені близький підхід митрополита Андрея Шептицького до роботи з людьми – це служіння. У центрі праці митрополита завжди була людина, її гідність, пошана, незважаючи на статус і посади. Саме такий підхід дозволяє побудувати успішну компанію, успішну країну”.
У 2003–2004 роках Ярослав Рущишин був співвласником “Львівської газети”, пережив наїзд очолюваної Сергієм Медведчуком податкової, виграв усі 39 судових процесів.
Активний учасник Помаранчевої революції, співорганізатор так званої “бульдозерної революції” біля податкової у Львові.
У 2003–2005 навчався в Києво-Могилянській академії за фахом магістр бізнес-адміністрування, з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю “правознавство”, пройшов дві сертифікатні програми з філософії в Українському католицькому університеті.
У 2006–2010 роках був депутатом Львівської обласної ради від Блоку “Наша Україна”.
В 2007 році замовив соціологічне дослідження про цінності львів'ян, з аналізу результатів якого виникла візійна Унівська група.
Активний учасник Революції Гідності. Спільно з комітетом підприємців Львівщини організував і підтримував фінансово один із координаційних центрів революції у Львові, де збирали кошти, відправляли амуніцію на Майдан, забезпечували харчами, теплими речами тощо.
У липні 2019 року був обраний народним депутатом України по мажоритарному округу у Львові, фракція “Голосу”.
Президент УКУ митрополит Борис Ґудзяк:
“Ярослава Рущишина шаную і люблю. Його лідерство, думка, слово були для мене надзвичайно цінними. Як буде бракувати Славка в сімʼї, місті, країні… Со святими упокой!”
Дякую тобі, Славку!
За "Студентське братство", всі три твої особисті революції і вміння тримати удар.
За Марекову і твою Дзиґу, за музику, галерею, Проскурню і Покальчука, Флюґери та весь інший джаз! Дякую за вар'ятський "Вивих" і стриману "Українську молодь – Христові!" з гітарними рифами "Плачу" і "Півнів".
Дякую за "Радіо Ініціатива" та за "Львівську ґазету", яка була променем надії у найтемніший час Кучми з Медведчуком та вже вбитим Ґією.
За твій чесно зароблений твоєю "Тротолою" перший і наступні мільйони, через що "податківці", "бізнесмени" і бандити тебе могли ненавидіти, але не могли зробити залежним. Ти був одним з перших нових капіталістів, філантропів, але не дозволив статкам з'їсти себе.
І за те, що був еталонним студентом Києво-Могилянської бізнес-школи і купи інших освітніх закладів, шукав себе в цих знаннях.
А далі за підтримку Українського католицького університету і створення UCU Business School.
І за (колись) нарваний Комітет підприємців Львівщини.
І навіть за те, як ти прогулював останні дні своєї парламентської кампанії у Львові на семінарі з військової стратегії від LvBS в Збаразькому замку (хоч в штабі Голос Львівщини волонтери і працівники кампанії через це були люто недобрі). Твоє коронне "Якщо шляхта – це вони, то ми тоді хто?!" стало епіграфом не тільки тої події...
І дякую за історичного значення "Дослідження цінностей львів'ян" ще в далекому 2007, в яке ти не вірив, навіть конфронтував мене ним, але яке підтримав, а з нього вийшли Стратегія Львова–2025 від Унівської групи, без якої не сталась би Несторівської групи.
Дякую за десятки краєзнавчих вилазок ближніми і дальшими селами та містечками! На останній Дрогобич я полінився поїхати, а компанія була як завжди крутецька! Ми колись не раз їздили на Київ "нижньою дорогою" через Гриців–Чуднів–Житомир і ти завжди в одних і тих місцях вигукував "яка ж вона класна у нас країна!.."
І за роботу у фракції "Голос" у Верховній Раді України. Наші останні зустрічі були на подіях Frontier Institute по демографії, ти вів цю тему, як і інші стратегічні загоризонтні питання.
Шкодую, що ти не виграв у Львові мерську кампанію 2020 року. Може зараз не було би стільки страхів чи-буває-життя-після-Садового))
Мене завжди трохи лякав твій Harley Davidson, але петриківські розписи на його глянцево-чорному тілі були фантастичними! І коли ти на ньому катав Мариновича – то був справжній рок-н-рол!
Я знаю, що щось забув, бо ти весь час щось робив і комусь допомагав. Тому дякую за любов до людей, твоє служіння і підтримку, ймовірно, тисяч людей, ініціатив і проєктів.
Дякую за приклад, що можна було жити активне і осмислене життя – на своїх умовах! Борюся з сумом про втрату для нас світлом спогадів про тебе! Щирі співчуття твоїй неймовірній родині!
Дякую, Ярославе Рущишин, що дав хоч трохи з тобою набутися!
25.07.2025