Бувають у нас селища міського типу, а бувають міста типу сільського. Мабуть до тих останніх тепер належить і Тлумач, який за своє 800-літнє існування бачив усіляке. Святкування уродин цього містечка на Покутті – нагода роздивитися, чим живе громада Тлумача – славного колись Товмача.
Прапор Тлумача
Отже, Тлумач відзначив 800 років із дня свого заснування. Велике свято, організоване в останню неділю серпня, зібрало місцеву громаду, гостей з цілої Франківської області, України та закордону. До святкування підгадали й ІV регіональний відкритий фестиваль автентичної карпатської кухні «Смачний Спас», і виставку-ярмарок екологічно чистої продукції виробників Карпатського регіону. Тут презентували національні страви, приготовані за давніми рецептами, лунали українські пісні, частували медом і хлібом з нового врожаю, продавали городину та вироби із натуральної сировини.
Та перед тим, як передати Вам атмосферу святкування, «Z» пропонує згадати історію і подивитись, що ж святкують тлумачани: що це за місто, як виникло, чим жило і яким стало тепер.
А 800 – то є що святкувати!
За 800 років Тлумач (автентична назва Товмач), як і решта Галичини, пережив набіги татар і турків, два польських і одне австрійське панування, радянську окупацію, дві світові війни. Кожна доба залишила свій відбиток на місті.
Основні з тих відбитків «Збручу» допоміг розгледіти місцевий краєзнавець і журналіст, автор книги про Тлумач «Забутими стежками» Михайло Буджак. З його розповіді дізнаємось, що перша згадка про Тлумач (Товмач) належить до 1213 року. Коли угорський претендент на галицький престол Коломан ішов з Галича, проти нього виступив місцевий воєвода з Товмача. Легенда ж розповідає, що на цьому місці ще з часів князя галицького Ярослава Осмомисла (1153—1187) жили товмачі (перекладачі), які супроводжували князя у переговорах, несли митну службу, вели закордонні торгівельні зв’язки. Звідси, за легендою, і виникла назва поселення.
1448 року (за "першої Польщі") Товмач отримав маґдебурзьке право. Тут був замок. Але наприкінці XVI – початку XVII століть місто тричі палили татари. Замок знищили, але про його існування свідчать гарматні ядра, які люди згодом знаходили на відстані 3 км від місця знаходження замку, поблизу села Палагичі.
Один із успішних етапів розвитку міста збігся з проживанням тут родини Дідушицьких. 1841 року Генрик Дідушицький збудував тут цукровий завод, який став одним із семи таких заводів у Галичині та випускав найбільше з усіх них цукру. Але невдовзі дідич помер (у 1845), і цукроварня перейшла до рук акціонерного товариства. Коли з часом члени спілки почали ділити активи підприємства, це стало початком кінця перспективного виробництва. 1901 року завод закрили.
Зведений 1874 року у Товмачі костел святої Анни. В часі Другої світової війни його сильно пошкоджено і зачинено. У 1970-х роках храм знесли остаточно і збудували на його місці кінотеатр "Ювілейний"
Також Генрик Дідушицький заклав у місті парк і озеро. Парк посеред міста був рідкістю у той час і справляв дуже гарне враження. У ньому розставили скульптури міфічних героїв, давніх богів і богинь із водограями.
У 1930-х роках Товмач переживав культурне піднесення. На 10 тисяч населення тут видавали три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств. Працювало три читальні, діяли синагога, костел і церква. До слова, у костелі тоді встановили годинники із підсвітками, що на той час було дивовижою, тим більше для невеликого містечка.
Активно розвивався спорт. Сформували аж 4 футбольні команди, одна з яких – «Пробій» – стала відома своїми перемогами у всій Галичині.
З початком Другої світової війни та після неї для Тлумача настали важкі часи. Євреїв розстріляли, поляки виїхали, 4 тисячі українців запроторили у концтабори чи знищили. Були зруйновані пам’ятки архітектури та промислові об’єкти.
Відтоді Тлумачу як повноцінному місту відродитися так і не вдалося. Зараз це аграрне містечко, без ознак розвинутої промисловості. Працює ковбасний цех і виробництво склопакетів. Мешканців тут близько 8 тисяч. Здебільшого це етнічні українці. Польських і єврейських громад не залишилось. Третина молоді виїдить за кордон на заробітки або у більші міста України (Київ, Львів, Івано-Франківськ) на навчання чи у пошуках роботи.
Щоправда, у місті відродили гімназію, яка два роки тому відсвяткувала своє 100-річчя. З 1963 року тут діє сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (нині Тлумацький коледж Львівського національного університету). Є музична та юнацько-спортивна школи. Діє кімната-музей дитячої поетеси Марійки Підгірянки, працює Музей етнографії та побуту Тлумацького району.
Містечко з невеликим населенням подарувало Україні ряд особистостей, яких можна назвати гордістю країни. Серед вихідців із Тлумача – доктор медичних наук, професор Дмитро Луцик (1913-2004). Він поїхав на навчання до Львова, там замешкав на все життя. Родом із Тлумача також письменник, лауреат багатьох конкурсів Микола Батіг; художник та скульптор Роман Романишин. Тлумачанин Володимир Рій є чемпіоном світу та Європи з футзалу серед людей з вадами слуху.
Смачне свято!
Самі тлумаччани називають Тлумач спальним районом Івано-Франківська. Та попри таке, будемо сподіватись, тимчасове затишшя у розвитку міста, святкувати тут уміють “смачно”. Ніби село в місті, тут повиростали фолькльорно-етнографічні гастрономічні садиби з цілого Прикарпаття. Куточок рідного Хотимира – затишну «садибу», прикрашену вишитими рушниками – привіз сюди Микола Буртник. Пан Микола – завідуючий закладом культури в селі, тож хто, як не він представлятиме Хотимир на святі. Разом із жінками з колективу «Берегиня» вони представляли традиції та звичаї рідного села, пісні, що лунали в їхніх хатах з дитинства, автентичні страви, які готувалися з діда-прадіда. Вареники з капустою та сиром, пиріжки, налисники з різноманітними начинками, рибу, сало, коровай, огірки, шупеню привезли з собою мешканці села. Все це куштували гості свята, а рецептом останньої страви господар садиби радо поділився із гостями.
Микола Буртник частує гостей
Отже, для приготування шупені з саламахою потрібні квасоля, кукурудзяна крупа, часник, олія, сало та сіль. Квасолю зварити, окремо зварити кашу із кукурудзяної крупи, все змішати докупи і ще трохи варити, заправити саламахою та шкварками. Саламаха готується із потовченого часника, олії та перевареної води.
Крім готових страв, у гастрономічних садибах давали на пробу органічну продукцію виробників із Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. «Головна цінність для нас – це споживач, – розповідає Олександр Коваль, виробник екологічно чистої продукції із сусіднього Закарпаття. - Виготовлена нами продукція не є масового виробництва. Ми закладаємо цінності у процес виробництва, виготовляємо все згідно зі старими технологіями та рецептурою, тому наша продукція якісна та безпечна».
Ще один учасник ярмарку, керівник кооперативу «Чиста флора» Михайло Стовп’юк пояснив: “Фестиваль об’єднує національних виробників, правдивих, продукція яких має етнічне походження. Крім того, продукти, вирощені в Карпатах, рослини, зібрані в цій місцевості, мають свої унікальні властивості. Зокрема, чорниця, яка росте в Карпатах, містить значно більше флаваноїдів та антоціанів, ніж такі ж рослини з інших регіонів. Тому саме карпатська чорниця сприяє покращенню зору і часто використовується в фармацевтичній галузі».
Микола та Людмила Яцківи привезли на фестиваль бринзу, традиційну, характерну лише для свого реґіону. Рецепт виготовлення автентичної гуцульської бринзи Миколі повідав ще його батько, відтак традиційний рецепт мандрує століттями з покоління до покоління. Коли в реґіоні почало занепадати вівчарство, тоді й згадав хлопець батьківські настанови. В селі Вижній Березів Косівського району вони з сестрою тримають 350 овець та 8 корів. Щодня виготовляють 50 кілограм сиру, який спродують аж у Львов та Яремче. Взимку та восени, коли молока не вистачає, його докуповують в односельчан. Традиційно, бринзу роблять з овечого молока, яке нагрівають до температури 30-35 градусів, додають кляк (фермент із шлунків телят чи ягнят). Через 30-40 хвилин утворюється густа маса, яку вибирають в марлю. Це вже готовий сир, його ще називають будз, якщо ж сир виходить розсипчастий – це бринза. Далі його опускають в соляний розчин, в якому він може зберігатися до року часу. З сироватки, яка залишилася після приготування готують вурду. Її доводять до кипіння, варять приблизно 1,5 години, додають коров’яче молоко. Варять 20 хвилин, після чого утворюється солодкий сир, смак якого утворюється за рахунок додавання молока.
Будз, бринза, вурда роботи Людмили Яцків за родовим переписом
Загалом, свято у Тлумачі зібрало близько 5 тисяч гостей. Гучно відсвяткувавши, місто повернулось до звичайного ритму життя. Хочеться вірити, що заряд позитивної енергії, отриманий під час святкування, дасть доброго поштовху місту до розвитку та процвітання на многая літ!
30.08.2013