Біле й зелене

«УТОЧНЮЙТЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ...» (24)

«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова...»

(Богдан Ігор Антонич)

«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)... Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.

Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова... Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо...

БІЛЕ Й ЗЕЛЕНЕ

«Білі вже збігли сніги, / На луги повертаються трави, / Листям беруться гаї...» – перші, як і весняний легіт, тихі акорди знаменитої Горацієвої поезії, що в четвертій книзі його пісень. В оригіналі – неперекладний, схожий до зітхання подув весняного леготу, фавону («favere» – сприяти). Перлина не тільки Горацієвої, а й європейської лірики... Це – весна Горація, «поета болю»... Схожий той подув до зітхання, все ж бо в природі оновлюється – «нам лиш обнови нема»...

Перекладач зітхне ще й з іншого приводу: не передати іншою мовою глибокого поетичного ліризму, що в неперекладному звукописі, в можливостях часокількісної системи віршування (наявність довгих і коротких складів), яка давала змогу поетові, як музикантові, творити неповторні звукові образи, що одразу ж западають у душу (саме звук – пряма стежка до серця).

Але сьогодні – про інше. Про те, що й у нашій поезії, мистецтві взагалі, відіграє таку важливу роль, а це – контраст. Тут – колористичний (згадаймо: «червоними і чорними нитками...»). Та, мабуть, найдавніших часів сягає зіткнення тих двох, здавалося б, несумісних кольорів – білого й зеленого. Біла, у снігах, – зима. В зеленому вбранні – весна: «Білі вже збігли сніги, / На луги повертаються трави...» Сніги – трави. Так і в людському житті наче пори року чергуються: зелена молодість – біла старість...

Повертається зелень, іноді ж – білість. І тоді цей контраст набуває дещо іншої тональності («білий сніг на зеленому листі»)... Втім, можна й поспівчувати білій барві, що мовби заблукала, відбилася від свого; поспівчувати барві – й зимі... Можна зітхнути: «Ой, зимо, зимо!» Таке зітхання – й у самому зіставленні тих кольорів:

Біле й зелене

Білим холодом у квітні

До зеленого тепла

Притулилася на вітті

Безпритульниця Зима.

Не до часу, не до місця,

Не до речі, не до втіх

Протилежності зійшлися:

Рання зелень, пізній сніг.

Не востаннє і не вперше

Струсить квітень сніг із віт,

Та в душі, дедалі ширше,