"Перебуваючи в Америці, я керував штучною рукою, що знаходилася в Англії та точно відчував, як вона хапає предмети. Тепер я хотів би під'єднатися безпосередньо до мозку іншої людини".
Худий, сивий англієць з доброю посмішкою виглядає цілком як людина. Але в нього є амбіції стати чимось більшим. Це професор Кевін Ворік з Університету Рідінґа в Англії. Для острівної преси — "професор-кіборг". Він сам не має нічого проти цього прізвиська. Протягом багатьох років працює над технологіями, що мають уможливити з'єднання тіла та електросхем. Під'єднання нервової системи людини до машини. Опанування нашого світу виключно за допомогою думки.
Фантастика? Утопія? Дистопія? На думку Воріка, це реальність. Не майбутнє, а сучасність.
І, мабуть, він знає, про що говорить. Він сам, як перша людина в історії, дозволив собі вставити крихітний імплантат, що з'єднав нерви його руки з комп'ютером. Це було десять років тому.
Ворік не виглядає кінематографічним, бездушним кіборгом. Коли розповідає про свою пристрасть та бачення майбутнього людства, то тішиться, як дитина. У нашій розмові є лише один "кібернетичний" елемент: ми розмовляємо через Skype.
— Коли ми всі станемо кіборгами?
— В нас вже є технології, що допомагають неповносправним. З часом, ці та подібні рішення стануть доступними для всіх нас. Імплантати в наших мізках дадуть змогу обмінюватися даними і керувати пристроями навколо нас лише за допомогою думки.
Ми можемо робити це вже нині, і це неймовірно захоплює. Натомість, щоб ці технології стали досить популярними, щоб ними міг користуватися кожен з нас, потрібно, ймовірно, трохи більше ніж 10 років. Вони принесуть такі великі вигоди, що рано чи пізно ми всі станемо кіборгами.
– Але ці технології завжди на відстані "десяти років у майбутньому". Кіборгізація, модифікування наших тіл за допомогою технологій завжди були фундаментом для наукової фантастики.
– Цей процес вже почався. Технології в нас є. В нас є комп'ютери, вбудовані в окуляри, біжутерію та одяг. Люди дедалі охочіше їх носять. Пристрої, які інформують про те, що відбувається у нашому організмі, або ті, що дають змогу краще зрозуміти світ навколо нас. Це перший крок на шляху до народження справжніх кіборгів. Ми робимо його власне зараз.
Це крок не у технологіях, а у ментальності. Погляньмо на мобільні телефони - люди настільки залежні від них, що не можуть розлучитися з ними. Ще навіть десять років це неможливо було уявити. Наступним природним кроком буде те, що оці пристрої, які ми й так постійно маємо при собі, почнуть поволі проникати вглиб наших тіл, стануть їхньою частиною. Частиною нас самих. Це буде революція набагато більших масштабів, ніж та, яку викликав мобільний телефон. Чи станеться це протягом 20 років, чи десяти, або навіть швидше - важко сказати. Це залежить як від технічних чинників, так і соціальних. Неможливо передбачити, коли мільйони людей скажуть собі: "Так, я цього хочу."
– Чи технічні перешкоди не є занадто великими? Чи не буде, наприклад, проблемою тлумачення сигналів нашого організму на мову, зрозумілу комп'ютерам, і навпаки?
– Щиро кажучи, під'єднати мозок до комп'ютера зовсім не так складно. Припустімо, що ми хочемо за допомогою думки керувати авто. Це можна зробити у декілька способів. Наприклад, розміщуючи електроди на поверхні голови та аналізуючи активність мозкових хвиль. Тоді дійсно це важко. Треба навчитися думати у певний спосіб, але навіть у цьому випадку авто виконуватиме наші команди щонайбільше у 8 випадках з 10. Цього однозначно замало, щоб їздити по дорогах. Але якщо подібні електроди вщепити у мозок, у власну нервову систему, тоді ефективність зросте до 100%. Наше обладнання може бути настільки чутливими, наскільки нам це буде треба.
А коли вже можна перехоплювати сигнали у мозку, то їх можна використовувати, наприклад, у комунікаціях. Коли моя нервова система була під'єднана до комп'ютера, я міг керувати механічною рукою. Такі речі можливі лише завдяки імплантатам.
І ще одне: в нас тепер є добровольці, які подібні імплантати вставляють собі надовго. Їх носять навіть довше року. Організми їх не відторгають. Для їхнього виробництва ми використовуємо золото, платину або іридій - людський організм не має жодних проблем з ними.
– Яке це відчуття - мати додаткову руку?
– Один з наших експериментів полягав у тому, що під час візиту до Колумбійського університету у Нью-Йорку я під'єднав свою нервову систему до їхньої комп'ютерної мережі та за допомогою інтернету керував рукою, що перебувала в Англії. Я був на одному континенті, і відчував, як рука хапає предмети на іншому континенті. Я добре відчував силу захоплення. Відчуття розширення мого тіла через інтернет було чудовим. Це демонструвало силу технологій: що мозок і частини мого тіла можуть перебувати у цілком різних місцях, що частини організму можна просто замінити.
– Тобто, остаточна мета полягає у заміні всього тіла на роботизоване?
– Це мозок робить нас тими, ким ми є. Ми вже бачимо, що наші тіла починають ставати проблемою. Вони не пристосовані до життя у технологічному світі. Вони хочуть руху та вправ, натомість, ми пересуваємося автомобілями та сидимо в офісах. Звідси й епідемія ожиріння. Люди витрачають годину на день на вправи лише для того, щоб не набрати ваги. Марнування часу! Заміна тіл на роботизовані вирішила б багато проблем. Кінець старості, переломів кісток; якщо є проблема з тілом - то його можна віддати, відремонтувати або замінити на краще.
– Чи не сумуватимете Ви за своїм?
– Особисто - зовсім ні. Коли я був молодшим, то вважав, що воно цілком добре, але разом зі старіння починаю думати, що волів би мати молодше тіло. Якби я міг його замінити, як старе авто, то щороку йшов би до салону по нову, блискучу найсучаснішу модель. Хіба не було б це чудово? Наприклад, цього року я хотів би мати тіло, яке дасть мені змогу грати у футбол, як Ліонель Мессі. Хто такого не хотів би?
– Це шлях до безсмертя?
– Багато говорять про продовження життя, можливо, навіть про безсмертя. Нині ми живемо набагато довше, але можемо спробувати пересунути ці межі ще далі. Існує лише одна серйозна проблема: я дуже хотів би жити навіть 700 років, але не з неврологічними захворюваннями, такими як деменція чи хвороба Паркінсона. Моя мати страждала від деменції. Я б не хотів захворіти нею у віці 70 років і страждати протягом наступних 630-ти.
– Над чим Ви працюєте зараз?
– Серед іншого, над хворобою Паркінсона та глибокою стимуляцією мозку. Ми здійснюємо моніторинг активності глибоких ділянок мозку і намагаємося передбачувати, використовуючи штучний інтелект, коли з'явиться тремор, пов'язаний із хворобою. І за допомогою стимулювання ми намагаємося стримати його виникнення. До речі, у процесі ми дізнаємося багато про те, як діє ця хвороба.
Крім того, я хотів би завдяки таким імплантатам, який я сам собі пересадив і який пересадили паралізованій Джен Шойермен, з'єднатися з іншим людським мозком. Це моя наступна мета. Пряме з'єднання мозок-мозок. Спілкування за допомогою думки.
– А мозок під'єднаний до інтернету?
– Це одна з цілей. У такий спосіб ми могли спілкуватися з будь-ким та з будь-чим. Взаємодія з машинами стане цілком нормальною. Таке спілкування було б набагато більш інтимним. Нині нас обмежує наша нікчемно примітивна система спілкування. Наші мізки використовують надзвичайно складну, витончену систему електрохімічних сигналів, але, щоб передати один одному інформацію, ми використовуємо отримувані у механічний спосіб звукові хвилі. Якщо ми навчимося відправляти сигнали від мозку до мозку, то зможемо спілкуватися не лише на рівні мови, як зараз, але й на рівні почуттів, ідей та концепцій. Самі лише думки, як форма спілкування, будуть набагато більш виразними, набагато інтимнішими. Наприклад, коли хтось казатиме, що він/вона злий, то ми точно знатимемо, чи так є насправді. Якщо хтось скаже, що він/вона у захопленні від місця, ми знатимемо відразу, що в нього/неї на думці, що він/вона насправді відчуває. Це допоможе нам зрозуміти один одного набагато краще, ніж є зараз, дасть нам набагато тісніший контакт.
– Це це все не звучить занадто утопічно?
– За тим, куди прямують технології, інтегровані з мізками, ховається ризик. Я впевнений, що ми змінимося. Речі, які цінні для нас, як для людини, зміняться, коли ми станемо кіборгами. Це призведе до зміни суспільства, розірвання зв'язків. І щиро кажучи, я не хотів би бути частиною тих "простих людей", тих, що залишаться позаду. Я хочу, і, ймовірно, багато інших захочуть, бути кіборгом, вдосконаленою істотою. Наші відносини з іншими людьми будуть набагато більш інтимними, наші думки можна буде передавати безпосередньо у мізки інших людей. Ми станемо більшою мірою частиною колективу, і наше значення буде залежати від того, до якої міри ми будемо частиною такої групи.
– Лише чи будемо ми ще людьми?
– Думаю, ні. Будемо чимсь більшим.
Розмовляв Войцєх Бжезіньскі
Кевін Ворік – професор кібернетики в Університеті Рідінґа, Англія. Займається, зокрема, проблемами штучного інтелекту, роботехнікою та біомедичною інженерією.
Kevin Warwick
Profesor Cyborg
Tygodnik Powszechny, 10.07.2013
Зреферував Омелян Радимський