Різдво

Різдво. Традиція. Ялинка зі свічками, з яких стікає на килим. Нинішні електричні гірлянди на килим не капають, пожеж не спричиняють, але, на жаль, і не є традиційними.

Подарунки під ялинкою. Від Святого Миколая? Що він тут робить на Різдво? Його днем є 6-те грудня. Однак ша..., бо Святий M. є забутим героєм. Протягом років був свідченням віри проти каверзної підміни святого (!) на атеїстичного, родом з СРСР, Діда Мороза. Так, це вже, на щастя, минуло – і знову із завзяттям, гідним кращого застосування, ми переконуємо довірливих дітлахів, що переодягнений на єпископа вуйко (стрийко, сусід, винайнятий фацет з магазину) з приклеєною бородою приходить з неба. Малюки – з непоганим зазвичай досвідом функціонування маркетингу – навіть якщо і повірять, то скоро цей обман викриють. Зрештою, вони бачать на вулицях табуни таких дядьків у шапках – реплікантів із таємними базами в торгових центрах.

Отож традиція: облатка, тонкий, блідий ніби-хліб – і побажання, голошені (ох, тортури!) з помазанням і видушені з себе після глибоких роздумів: "здоров'я і ще раз здоров'я, бо то є найважливіше", або "успіхів у професійному та особистому житті", або більш персоналізоване і вбивче: "аби-сь цього року вийшла заміж".

Витримавши цілий день без "м'ясних страв", а то й цілком майже без їжі, ми собі надолужуєм святою вечерею. Це майже релігійний ритуал – отже, без гріха можна об'їстися до непритомності: маринованим оселедцем, борщем з вушками, грибовою зупою, рибою заливною, рибою тушкованою, вареною, печеною або смаженою, рибою по-жидівськи, пирогами з капустою або без капусти і клюсками. А як клюски, то з маком. До колишньої Конґресівки притягнута зі Сходу (від загарбника?) кутя. На завершення ми їмо солодке, запиваємо кавою або чаєм і вином. П'ємо також і горілку (про це зраджує хмарка запаху, що піднімається над юрбою під час пастирки).

Горілочка на столі в Святвечір з'явитися може, але м'ясиво – ніколи! Хоч II Польський пленарний синод 2003 року виніс декрет, а Єпископат проголосив спеціальним листом, що від 2003 року "на Святвечір можна їсти м'ясні страви ", але ми, вірні святим традиціям, м'яса на Святвечір не їмо і на віки вічні їсти не будем.

Їдження (вибачте, "споживання") святої вечері триває довго. Потім, якщо є кому співати, то колядується коляд. Якщо нема кому колядувати, то вмикається телевізор або радіо, щоб під звучання коляд можна було собі вільно поговорити. Може здаватися, що розмови при столі на Святвечір будуть святковими, дещо іншими. ніж наші щоденні балачки (з обмовлянням знайомих). Може, виникнуть якісь святвечірні історії. Ба, запевно не виникнуть.

При столі на Святвечір ми зазвичай лишаємо одне місце з кувертом "для подорожуючого". Виглядає, що це дохристиянський звичай – з тою тільки лиш різницею, що тоді вільне місце лишали для померлих. Християнство швидко при столі замінило померлого на подорожуючого, бо наші померлі не приходять на вечерю. Нині слід під подорожуючим розуміти біженця, евентуально еміґранта з Африки. Куверт ставлять на стіл, але на подорожуючого не надто чекають. В нашім же домі ми часто запрошували на Святвечір знайомих, які були самотніми і не мали з ким сісти до вечері. Таке запрошення є знаком в'язей, що перед цим, з дня на день, будують обидві сторони. Людина, яка відгороджує себе від ближніх і при кожній нагоді гарчить на них, сама себе у результаті – що дуже сумно – засуджує на самотній Святвечір.

Ну, і подарунки (під зіркою). По-італійськи маленький подарунок зветься pensierino, що дослівно означає "маленька думка", тобто "думлятко". Бо у святкових подарунках важливою є не їх величина і ціна, але думка про те, чим принести задоволення обдарованому.

Потім – за традицією – ми йдемо на пастирку, святу месу опівночі, яку часом сприймаємо як концерт колядок. На пастирку ходять також ті, які звикло не вчащають на недільну Службу Божу, про що пастирковий проповідник повинен пам'ятати!

Панує думка, що Різдво – це свято для дітей. Очевидно, ніхто не потрафить так переживати святковий фольклор, як діти, ніхто не вміє так радіти подарункам, як вони – і ніхто так не зворушується "дитяточком", яке "не має ані колисочки, ані подушечки".

Однак Різдво є святом для дорослих, запрошенням увійти в тишу вифлеємської ночі, в правду християнської віри. Тільки треба розшифрувати запис Євангелія дитинства, початкових розділів Матея і Луки, які стилем своїм відрізняються від наступних розділів. Написані яко репортаж, вони водночас мають в собі щось із міфу. Стержнем оповіді є історичні події, оповиті інтерпретацією, теологічною рефлексією, символами, посиланнями на Біблію, часом ледь помітними, алюзійними. Не треба шукати для всього, що там є, історичних підтверджень, як робили ті, хто у вифлеємській зірці хотіли бачити комету Галлея або наднову зірку. В центрі описів – конкретний чоловік, що принципово відрізняє їх від міфу. Він, як і всі люди, живе у визначених часових межах: народження і смерті, в географічному, мовному, культурному просторі. Лиш на цього чоловіка ми дивимося у світлі Пасхи і таємниці. Чоловік такий самий, як інші – але від інших інакший, бо Його час має в собі вічність, Його простір охоплює всі простори, Його слова не проминають і Його справи не є його, лиш Бога, бо Його любов нескінченна, Його народження у бідності має космічний вимір, а Його смерть є життям для всіх. Власне це міститься в Євангелії дитинства, катехизмі первісної Церкви, яка хотіла передати благу звістку про втілення Бога. Тому Матей багато разів посилається на пророцтва Старого Завіту, не завжди дослівно (є навіть цитата пророцтва, якого немає у Біблії: "Щоби справдилося сказане в пророків: Що зватиметься Назореєм", Мт 2:23).

Отже, ми маємо катехизу, оголошену по смерті і воскресінню Ісуса. Вона подібна до сакрального живопису і скульптури, де умовні іконографічні знаки передають глибший зміст. Святий Павло не носив меча і книги, святий Лаврентій не тягав з собою залізних ґрат, а в багажі святого Бенедикта не було чаші з вужем, хоча його іноді зображують з цією чашею в руці. Символи мають допомогти ідентифікувати показану постать, і так само у біблейських описах: хмара, світло, голос з неба означають присутність – яку ж неможливу описати – Бога. Катехиза про Різдво має передавати благу вістку, що Бог прийшов у людську історію, що сталася сутичка sacrum з profanum – але без вибуху, лиш Боже пригорнуло до серця те, що є людським.

Віруючі і невіруючі, всі ми якось святкуємо Різдво – і це прекрасно, як і все, що поєднує людей.

Але коли Різдво стане повністю лиш питанням подарунків, їжі і побажань, може бути важко почути голос галілейської сопілки.

Я молився (...) щоби — якщо за моїм вікном якоїсь ночі

сильніше заграє галілейська сопілка — я відразу почув...

(K.I. Гальчинський "Нотатки з невдалих паризьких реколекцій")

 

ks. Adam Boniecki
Boże Narodzenie
Tygodnik Powszechny, 12.12.2017
Переклад О.Д.