Хоч важко переоцінити зміни, які Франціск вже запровадив у Церкві, але ота найважливіша — реформа Римської Курії — весь час є в зародковому стані. То чи розчарувала консисторія?
Ватиканісти віщували: це буде переломна консисторія. Заповідали, що кардинали отримають — яко «поданий на таці» — проект реформи апостольської конституції Pastor Bonus, за допомогою якої в 1988 р. Іван Павло II змінив засади діяльності Римської Курії. З повідомлень — у тому й від завжди добре поінформованого ватиканіста Марка Тосатті — навіть випливало, що текст, який розробила скликана з ініціативи Папи дев'ятиособова Рада Кардиналів і який налічував 66 сторінок і 185 статей, вже готовий.
Однак сталося інакше: за тиждень перед консисторією (яка відбулась у Ватикані 12–13 лютого) кардинали отримали тільки текст виступу, що його секретар Ради Марчелло Семераро потім виголосив під час відкриття консисторії і який став за підставу для подальших дискусій. Тож як має виглядати давно обіцяна реформа центральних структур Церкви?
Чи утворяться «супердикастерії»?
Згідно з попередніми повідомленнями, Рада Кардиналів пропонувала ліквідувати папські ради (нині їх є дванадцять), залічивши більшість із них до двох нових конґреґацій, ватиканських «міністерств» (тепер їх діє дев'ять). Перша з нових дикастерій мала б опікуватися лаїкатом, родиною і «турботою про шанування людського життя». А до другої увійшли б папські ради: Cor Unum (координує так звані харитативні справи), Iustitia et Pax, Рада душпастирської опіки міґрантів і подорожніх, а також Рада душпастирської опіки працівників охорони здоров'я. Це саме в її структурах мала б також утворитися секція, що опікується важливими для Франціска питаннями охорони середовища та екології людини, яким Папа Римський присвятить незабаром енцикліку.
Під час консисторії кардинал Джанфранко Равазі, голова Папської Ради з культури, запропонував об'єднати в одну «супердикастерію» його раду і Конґреґацію католицької освіти, Папську Академію наук, Ватиканські музеї, Ватиканську Астрономічну обсерваторію, архіви і Ватиканську бібліотеку.
Тевіс: Франціск не має часу
На запитання журналістів про текст нової перебудовчої Конституції Pastor Bonus речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді відповів: «Ми є надалі у фазі студій, роздумів й окреслень планів нової організації ватиканських структур. А оскільки текст треба погодити з Радою з інтерпретації законодавчих текстів, то це має трохи потривати». Така відповідь негайно спровокувала питання про долю утвореного рік тому — і наділеного величезною владою — Секретаріату у справах економіки Святого Престолу (це ніби ватиканське «міністерство» економіки і фінансів). Відповідь, що «утворяться незабаром», збудила серед журналістів виразні веселощі. Отець Ломбарді, однак, нагадав: Іванові Павлу II на реформу Курії треба було 10 років.
Чи означає це, що результати засідань консисторії будуть розчаруванням для прихильників швидких, глибоких реформ Церкви? Американський ватиканіст Джон Тевіс, який працює в Римі вже 30 років, так окреслив її підсумки: «Франціск не має десяти років часу. Очікування треба суттєво знизити. Папа Римський зіткнувся з прикрою дійсністю. (...) Десять років — це зблиск лампи-спалаху. В Апостольській Столиці все робиться у сповільненому темпі, зокрема реформи».
Італійці коментували консисторію приблизно так само. Андреа Ґарлярдуччі на порталі Inside the Vatican з консервативної позиції, хоч і не без сатисфакції, зазначив: «Революція перейшла в етап повільного оновлення».
До Риму і назад
Засідання Кардинальської Колеґії відбувалися за зачиненими дверима. З неофіційної інформації випливає, що рішення про те, як має виглядати механізм колеґіального вироблення реформ Курії, ще не ухвалено. У випадку Pastor Bonus проект змін надіслано спочатку конференціям єпископатів для розгляду. Чи Франціск учинить так само, як Іван Павло II? Це ще невідомо. Єпископ Семераро сказав, що від ідеї координатора, який керував би співпрацею ватиканських установ, відмовилися. Координування має здійснювати держсекретаріат, а це, — на думку ватиканістів, беручи до уваги конфлікти з часів, коли інституцію очолював кардинал Тарчізіо Бертоне, — може будити тривогу.
А що з ключовими для реформи співпрацею і взаємозалежністю Курії та місцевих Церков? Під час консисторії продискутовано пропозицію каденційної роботи в Курії, щоб посадовці — принаймні з найвищих посад — після визначеного часу поверталися до своїх єпархій. Як сказав номінований на цьогорічній консисторії кардинал Джон Дью з Нової Зеландії, «люди з Курії мають знати, що означає робота в єпархії, щоденна робота з вірними в терені. Зазвичай вони цього досвіду не мають, а мусять мати». У цьому контексті провісником змін може бути одне з січневих рішень Франціска: 19 січня Маріо Тозо став єпископом єпархії Фаєнца-Модільяна і через те мусив залишити посаду секретаря Папської Ради Iustitia et Pax.
Скільки влади для єпископатів
У Ватикані було порушено й питання обсягу автономій конференцій єпископів. У листопаді минулого року Рада Кардиналів розіслала очільникам ватиканських дикастерій прохання визначити, від яких компетенції вони могли б відмовитися на користь єпископатів. Результатів анкети ми не знаємо, але відомо, що префект Конґреґації доктрини віри кардинал Ґерхард Людвиг Мюллер висловився за те, щоб залишити за Римською Курією повноваження визначати принципи католицького навчання, не згадуючи вже про доктринальні питання. Незадовго перед початком консисторії кардинал Мюллер писав на шпальтах L'Osservatore Romano про особливу, духовну місію Римської Курії — і застерігав: «Децентралізація не означає передання більшої влади конференціям єпископатів». Своєю чергою, канадський кардинал Жераль Лакруа стверджував, що вірні чекають на реформу Ватикану і що найвищий час покінчити з кар'єризмом і жагою влади. Однак на питання, чи в майбутньому світська людина зможе стати на чолі дикастерії, бодай тієї, що стосується до лаїкату, речник Ватикану під час консисторії відповів неґативно.
Дискутували також про посилення ролі синоду єпископів і надання Раді Кардиналів постійного статусу — вона мала б ґарантувати більшу участь єпископів в рішеннях Папи Римського. Однак не ухвалено жодних конкретних постанов. Як образно висловився о. Ломбарді, зараз реформа Римської Курії — це один великий будівельний майданчик.
Опір єпископів
Під час консисторії кардинали вислухали докладний звіт про стан фінансів Римської Курії. Підтверджено, що Ватикану не загрожує фінансова неспроможність, бо префект Секретаріату у справах економіки Святого Престолу кардинал Джордж Пелл і його співпрацівники «знайшли» на рахунках ватиканських інституцій аж 1,5 млрд. доларів. Пролунали запевнення, що ватиканська бюджетна діра була наслідком помилок фінансової звітності й загального балагану — але не спроби виведення цих грошей. Кардинали оцінили, що реформа фінансів йде в доброму керунку, хоч кардинал Вілфрід Нап'є з Дурбана, член прореформаторської Ради у справах економіки, яка тепер опікується фінансами Ватикану, скаржився, що йому стромляють патики в колеса Конґреґація Євангелізації Народів і (з формальних обставин) Папська Рада з інтерпретації законодавчих текстів.
Звіт кардиналам подала також Комісія у справах захисту неповнолітніх, яку Папа скликав минулого року. Говорили про зміни в планах семінарських навчань, а також про спеціальний вишкіл церковних лідерів. Але при нагоді ми дізналися, що єпископати багатьох країн — незважаючи на окружний лист від 2011 р., який закликав виробити позицію щодо трактування винних в сексуальних надуживаннях, — не сприйняли цей заклик поважно. Крім того, двоє членів Комісії, британець Пітер Саундерс та ірландка Мері Коллінз, в дитинстві сексуально використовувані духовними особами, скаржилися, що запровадження особистої відповідальності єпископів за такі злочини на території їхніх єпархій насилу просувається. На думку Саундерса, багато єпископів й далі відмовляються від зустрічей з жертвами педофілії священиків. Саундерс і Коллінз попередили, що якщо ситуація за півтора року не зміниться, то відмовляться від роботи в Комісії.
Що далі з реформами
Отже, чи не йде реформа Церкви надто повільно? Якщо взяти до уваги амбіції Франціска, — який хотів би принципової зміни взаємин між Папою Римським і Римською Курією та місцевими Церквами, щоб якнайкраще служити «периферіям» Церкви, а також вбогим і потребуючим помочі, — то з поля уваги критиків, як видається, пропадає масштаб труднощів, пов'язаних з цим викликом. Крім того, вони не зауважують, як багато — за такий малий час — вже зроблено.
Нагадаймо: Папа Римський скликав Раду Кардиналів з участю дев'яти кардиналів, що репрезентують місцеві Церкви. Кардинальські номінації Франціска вказують, що він перервав традицію надання цієї гідності у зв'язку з виконанням функцій в Римській Курії чи в «кардинальських столицях» і географічно переніс їх центр ваги на південь земної кулі. Особливо пошанував священиків, заанґажованих в душпастирській діяльності. Зрештою, визнав провідну роль інституції Синоду Єпископів в окресленні майбутньої пастирської стратегії і тактики Церкви.
Попри всі недоліки, помилки, а також зрозумілий опір матеріалу, не варто це недооцінювати. Церковні революціонери, які домагаються змін негайно, зазвичай не зауважують принципового питання: їх опоненти є так само важливою частиною Церкви і мають свої арґументи. Крім того, згідно з трюїзмом, що ним часто легковажать в дискусіях щодо Церкви, духом справжніх, мудрих реформ, які зближують, а не відчужують, — є діалектика.
Piotr Kowalczuk
Czas zwalnia w Watykanie
Tygodnik Powszechny, 23.02.2015
Зреферував О.Д.
06.03.2015