Ти тепер заходиш у якусь котельню – а там у відповідального за її життєдіяльність телевізор. Всі колишні імпортні кінескопні телевізори стоять по котельнях, по розмаїтих будках, де сидять «вартові-охоронці», навіть на прохідній у відомчий готель, хостел, спорткомплекс чи стадіон, у «ремонті взуття, холодильників, пральних машин, годинників і ключів». Туди зносять все: від телевізорів і радіоприймачів до бігових лиж, дитячих санок і старих бамбукових вудилищ. Зносять такі, як вони, їхні ровесники, а радше їхні діти – дорослі, успішні (ніколи внуки), зносять, бо знають, що ці старі чоловіки ніколи не викинуть річ, яка ще працює.
Ці старі чоловіки... Я не знаю, що вони відчувають (і чи взагалі відчувають), коли дивляться вранці у дзеркало і розуміють, що час вкрав їхнє лице, а тіло зраджує їх. Думаю, у них немає часу на це, елементарно немає часу – вони поспішають, їх чекають робота, люди і речі, які потребують їхніх рук.
Мені здається, вони знайшли єдино правильну формулу, як це все («старий», старість і всі похідні слова, в тім числі нецензурну лексику на свою адресу – і такого не бракує) пережити – жити, працювати і пхати вперед того возика, в якому складені всі наші болі, страхи, жалі, сподівання та мрії. Жити, як жили раніше, цінуючи труд, свій і чужий, вкладений в річ, яка має працювати. Нова модель, красивий дизайн – це вже другорядне. Вони виросли, вчились і відбулись у час товарного дефіциту і заводів, які працюють, тому навчилися берегти і цінувати те, що в тебе є, підтримувати в робочому стані, ремонтувати все – від одягу і взуття до телевізорів і автомобілів.
Коли випаде багато снігу, можна знову стати на лижі і пробити лижню. Хто з молодих знає, що таке біг на лижах, а не з’їзд з гори – байдуже, на лижах, дошці, колесі чи цераті?
Ці старі чоловіки виросли в час, коли не було реклами, іноземці були як інопланетяни, а книжка – неоціненний дар. Саме життя було сповнене таємниць і приємних несподіванок. Старе бамбукове вудилище перетворювало рибалку на творчий процес, сповнений очікувань і надій, тоді як теперішні вудилища з кевлару і фібробласту з котушками, які дозволяють закинути на середину водойми, на додачу до ехолота й приманок, не залишають рибі шансу. Це як «рибалити» у ставку рибного господарства: ви платите за кілограми вилову, а там хоч сачком, хоч руками, хоч вудочкою – риба прикормлена і слухняна.
Так, коли вам за шістдесят, вам не запропонують роботу, про яку можна мріяти в двадцять і на якій можливий кар’єрний ріст. Але ви достатньо дорослі, щоби спокійно і безболісно прийняти цей факт – тим більше, коли в країні війна і зайві робочі руки ой як не зайві. Ви можете не прийняти цю реальність і тішити себе ілюзіями, врешті-решт можете просто сидіти вдома або на лавочці в компанії тих, хто згадує про старі добрі часи і нові болячки. У вас, напевно, хороша пенсія і коло близьких, які будуть дбати про вас. Це також вибір.
Ви можете читати тільки «свої» книжки, слухати «свою» музику, роздивлятися старі фотографії, згадувати минуле, прожите і так мандрувати коридорами пам’яті. Це ваш вибір.
Пам'ять – це не так і погано: пам’ятати про ті часи, коли Джон Лорд виконував своє соло на органі в Child in Time, а Роберт Плант не сидів у ложі театру, спостерігаючи за тим, як на сцені виконують його Stairway to Hеaven молоді й амбітні, а разом з Джиммі Пейджем творив Кashmir, вважаючи, що ця композиція мала б стати їхньою візитівкою, а не «драбина в небо». Але Мік Джаґґер все ще на ногах і навіть записує саундтрек до популярного серіалу Slow horses, Пол і Рінґо ще тут, а не в компанії Джона і Джорджа.
Старіти непросто, до цього ще треба звикнути. Не думати про свій день народження і не звертати уваги на цифри, навчитися сприймати свої «нові» лице і тіло, все краще і краще пам’ятати те, що було, і забувати, що є зараз, тепер. Музика, фільми, книжки. Люди? Пам’ятати тих, хто вже пішов за перевал, і цінувати тих, хто ще тут – їх стає все менше і менше.
Не перейматися, хто що там думає про вас, який на вас одяг – модний чи ні, бо попереду день, де на вас чекають, на ваші знання, на ваші уміння надіються. У вас так багато справ, ви поспішаєте – на вас чекає життя.
18.03.2025