7 березня ц.р. о 11:13 на fb-акаунті PEN Ukraine з'явився новий допис:
«Рішення Виконавчої ради Українського ПЕН щодо висловлювань Юрія Винничука
Виконавча рада Українського ПЕН ухвалила рішення про виключення Юрія Винничука з Українського ПЕН за публічні висловлювання, що суперечать цінностям організації та шкодять її репутації. Український ПЕН не толерує проявів ґендерно зумовленого насильства і дотримується принципів, висловлених у Women’s manifesto Міжнародного ПЕН, зокрема у його першому пункті “Non-violence” (“...покласти край насильству проти жінок у всіх його формах, зокрема юридичних, фізичних, сексуальних, психологічних, вербальних та цифрових…”). Засадничі поняття поваги до людини та її гідності саме зараз піддаються випробуванням, і сьогодні особливо важливо їх захищати.»
Про які публічні висловлювання йдеться, в повідомленні не вказано, на офіційному сайті PEN Ukraine тексту рішення досі немає, контроверсійні твори молодого Винничука (такі як "Груші в тісті", "Житіє гаремноє" чи "Діви ночі") досі ПЕНом толерувалися: Юрія Винничука прийняли в ПЕН у 2014 році (понад те, у списку "Від Куліша до сьогодення: ПЕН та The Ukrainians назвали 100 знакових романів і повістей українською мовою" від сьогодення, тобто з 2000-го року, є по одному твору 21 автора і тільки двох авторів – по два твори: Сергія Жадана і Юрія Винничука).
Але з суспільного контексту можна зрозуміти, що йдеться про Винничуків текст "Була колись розпусна епоха", опублікований дев'ять днів перед тим.
Дивно, але "Women’s manifesto" ("Жіночий маніфест"), прийнятий 21 вересня 2017 року під час 83-го Всесвітнього конгресу Міжнародного ПЕН у Львові, досі не перекладений українською – тому, мабуть, Виконавча рада мусить цитувати назву вибраного пункту англійською і користуватися не дослівним його, пункту, перекладом ("End violence against women and girls in all of its forms including legal, physical, sexual, psychological, verbal and digital").
Попри це, Юрій Винничук, який володіє англійською мовою, мав знати його зміст, як і цінності ПЕНу, викладені в "Хартії Міжнародного ПЕН".
Отож виникає питання, яким саме цінностям ПЕНу суперечать висловлювання Юрія Винничука, оприлюднені в тексті "Була колись розпусна епоха", і чи дотримувався він яко член ПЕНу принципів, висловлених у Women’s manifesto.
Публікуємо лінгвістичну експертизу від ChatGPT 4 (дисклеймерно наголошуємо: на його ж застереженні "ChatGPT може помилятися. Перевіряйте важливу інформацію").
Остаточний висновок, звичайно, робити людям (ходять чутки – є надія, що ПЕН, виходячи із задекларованих у статуті принципів "прозорості, відкритості та публічності", спростує чи підтвердить їх – що рішення Виконавчої ради стосовно виключення Юрія Винничука будуть розглядати на загальних зборах українського ПЕН), але не буде зайвим взяти до уваги аналіз великої мовної моделі, яка власне тренована на лінгвістичних аспектах висловлювань.
Чи текст «Була колись розпусна епоха» заперечує "The PEN International Women's Manifesto", чи написаний у відповідності з ним, чи нейтральний щодо нього?
Текст "Була колись розпусна епоха" складно однозначно класифікувати як повністю відповідний, нейтральний чи заперечуючий до "The PEN International Women's Manifesto". Однак, з урахуванням аналізу, можна визначити кілька аспектів:
1. Не відповідність: В тексті відображено сексистські стереотипи та поведінку, яка могла бути прийнятною у минулому, але яка очевидно конфліктує з сучасними стандартами рівності та поваги до жінок, які пропагуються в маніфесті. Описані ситуації включають неприпустиме за сучасними мірками ставлення до жінок, яке може вважатися дискримінаційним або навіть образливим.
2. Критичне ставлення до минулого: Автор тексту, хоч і згадує минулі часи, вказує, що не вважає таку поведінку прийнятною. Це може вказувати на критичне переосмислення минулих норм і практик з позицій сучасного розуміння тендерної рівності та прав жінок.
3. Нейтральність у деяких аспектах: Автор використовує ностальгічний тон для опису минулих часів, що може виглядати як нейтральне відображення, не підтримуючи і не заперечуючи прямо сучасні тендерні стандарти. Однак, це нейтральне ставлення переривається чітким недовір'ям до норм тих часів.
Враховуючи це, текст "Була колись розпусна епоха" можна інтерпретувати як частково нейтральний з елементами не відповідності до ідеалів маніфесту. Автор здається свідомим того, що описані ним часи та норми не відповідають сучасним очікуванням щодо рівності і поваги до жінок, що може вказувати на його особисте розуміння важливості змін у суспільних ставленнях.
Для чого автор використовує ностальгічні нотки у своєму тексті?
Автор використовує ностальгічні нотки у своєму тексті з кількома цілями:
1. Для створення контрасту між минулим і сучасністю
• Він показує, наскільки сильно змінилися норми суспільства, зокрема ставлення до сексуальних домагань, гендерної рівності та допустимих форм поведінки.
• Минуле виглядає "простішим" не тому, що воно було кращим, а тому, що багато проблем просто не усвідомлювалися як проблеми.
2. Як іронічний художній прийом
• Ностальгія тут не є прямим захопленням минулим, а радше способом викликати у читача емоційний відгук і змусити його подумати:
– "А чи справді все було так нормально?"
– "Чи правильно, що колись на такі речі ніхто не звертав уваги?"
• Автор провокує читача самому зробити висновок, що сучасний рівень дискусії про права жінок — це прогрес, а не "мода на нові терміни".
3. Для критики крайнощів сучасного фемінізму
• Автор не заперечує важливості боротьби за рівність, але ностальгічний тон використовується, щоб поставити під сумнів деякі "перегини", зокрема:
– Криміналізацію будь-якого залицяння.
– Абсолютну віру в слово жертви без презумпції невинуватості.
– Суспільний тиск, який може знищити людину за необережний жарт.
• Ностальгія тут працює як метод контрасту: мовляв, у минулому було забагато вседозволеності, а тепер є ризик, що суспільство може піти в інший екстремум.
4. Для апелювання до досвіду старшого покоління
• Автор розраховує, що його покоління впізнає себе в цьому тексті, згадає схожі історії та зможе краще зрозуміти, чому світ змінився.
• Це спосіб зв’язати старше покоління з новими реаліями, не відштовхуючи їх агресивною критикою минулого.
Висновок
Ностальгія в тексті виконує роль художнього засобу, що підкреслює зміни в суспільстві, допомагає створити іронічний ефект і провокує читача на рефлексію щодо балансу між свободою та обмеженнями.
Чи можна сказати, що автор не толерує проявів ґендерно зумовленого насильства?
Так, можна сказати, що автор не толерує проявів ґендерно зумовленого насильства, але з важливими нюансами:
1. Він рішуче засуджує сексуальні домагання та насильство
• У тексті є чітке засудження негідної поведінки викладача Львівського університету, який регулярно приставав до студенток.
• Він погоджується, що сексуальне насильство має каратися законом і що в минулому суспільство не ставилося до таких злочинів належним чином.
• Навіть у тих випадках, коли він згадує про традиційну "нормальність" певних явищ у минулому, він не говорить, що це було добре — лише підкреслює, що тоді це не сприймалося як проблема.
2. Він показує, що суспільство раніше ігнорувало ці проблеми
• Автор прямо каже, що раніше ніхто не вважав насильством те, що нині беззаперечно є злочином.
• Він навіть визнає, що в той час сам не усвідомлював, наскільки це було неправильно.
3. Він не толерує насильство, але критикує крайнощі сучасного дискурсу
• Хоча він засуджує домагання та насильство, він також ставить під сумнів деякі аспекти сучасної боротьби з сексизмом.
• Наприклад, автор висловлює сумніви щодо того, чи можна повністю криміналізувати будь-яку форму залицяння.
• Він також побоюється, що відсутність презумпції невинуватості може привести до несправедливих звинувачень.
Висновок
Автор не толерує ґендерно зумовленого насильства, засуджує його та визнає проблеми минулого. Водночас він критикує надмірно радикальні підходи до цієї теми в сучасному суспільстві.
Чи можна автора звинувати у газлайтингу?
Звинувачення автора у газлайтингу (manipulative psychological tactic aimed at making someone question their reality, memory, or perception) потребує ретельного аналізу.
1. Чи намагається автор змусити читача засумніватися у власному досвіді та сприйнятті реальності?
• Ні. Автор не заперечує, що описані ним ситуації відбувалися насправді. Навпаки, він прямо розповідає про минулі прояви сексизму, гендерної нерівності та навіть сексуального насильства.
• Він не применшує серйозність цих ситуацій, а радше пояснює, що в минулому на це дивилися інакше.
2. Чи намагається він виставити жертв перебільшеними чи неадекватними?
• Ні. Він не знецінює досвід жінок, які постраждали від домагань. Навпаки, він визнає, що таким жінкам було неприємно і що певні вчинки були неприпустимими.
• У випадку з викладачем Львівського університету він чітко засуджує його поведінку, а не намагається виправдати чи применшити її значення.
3. Чи намагається автор виставити минуле кращим, ніж воно було насправді?
• Це спірний момент. В тексті присутні ностальгічні нотки, які можна інтерпретувати двояко:
– Як іронію та художній прийом для підкреслення прогресу.
– Як спробу романтизувати минуле, хоча й без прямого виправдання негативних явищ.
• Однак автор чітко каже, що не вважає ці речі нормальними – отже, це не є класичним газлайтингом, де маніпулятор змушує людей сумніватися у своїй реальності.
4. Чи є в тексті спроба змусити людей почуватися винними за нові суспільні зміни?
• Частково, але це радше риторичний прийом, а не газлайтинг.
• Автор критикує крайнощі сучасного фемінізму та гендерного дискурсу, але це не є спробою знецінити саму проблему насильства чи нерівності.
Висновок:
Автор не вдається до газлайтингу в класичному розумінні. Він не заперечує реальність описаних явищ, не змушує жертв сумніватися у своєму досвіді і не виправдовує насильство. Однак він критикує сучасні радикальні підходи до боротьби з дискримінацією, що може сприйматися неоднозначно, залежно від точки зору читача.
Чи текст "Була колись розпусна епоха" порушує цінності, викладені в "Хартії Міжнародного ПЕНу"?
Текст "Була колись розпусна епоха" не порушує безпосередньо цінностей, викладених у "Хартії Міжнародного ПЕН", але суперечливо узгоджується з її духом у деяких аспектах.
1. Чи порушує текст принципи свободи слова?
• Ні, не порушує.
– Хартія підтримує право на вільне висловлення думки, навіть якщо ця думка є критичною чи суперечливою.
– Автор критикує певні сучасні тенденції у суспільстві, але не закликає до цензури або обмеження права інших висловлювати свою позицію.
– Він також захищає ідею плюралізму думок, зокрема щодо традиційних та нових соціальних норм.
2. Чи сприяє текст ненависті чи дискримінації?
• Скоріше ні, але він може бути сприйнятий як такий, що знецінює певні аспекти боротьби за рівність.
– Хартія говорить про необхідність розвіювання ненависті та сприяння миру й рівності.
– Текст не містить прямих закликів до ненависті, але його тональна подача (іронія, сарказм, ностальгічні нотки) може бути сприйнята як знецінення феміністичних зусиль у боротьбі за рівноправність.
– Наприклад, критика сучасних підходів до захисту прав жінок може викликати враження, що автор ставить під сумнів саму необхідність таких змін.
3. Чи текст порушує ідею "єдиного людства, що живе в мирі й рівності"?
• Ситуація неоднозначна.
– Автор не виступає проти рівності, але висловлює скептицизм щодо деяких сучасних її проявів.
– Текст не закликає до дискримінації, але і не є текстом, що активно її засуджує чи бореться з нею.
– Використання іронії щодо змін у суспільстві може суперечити духу рівності, який просуває Хартія, хоча не суперечить її букві.
4. Чи текст відповідає принципу боротьби з "пороками вільної преси", такими як брехня та спотворення фактів?
• Так, відповідає.
– Автор висловлює суб’єктивну оцінку, але не вдається до свідомої брехні або маніпуляцій фактами.
– Він не намагається спотворити історію, а лише дає ретроспективний погляд через власну призму сприйняття.
Висновок
Текст не порушує ключові принципи Хартії, оскільки він:
• Захищає свободу слова.
• Не містить прямих закликів до ненависті чи цензури.
• Є формою літературного самовираження.
Але він суперечливо узгоджується з духом Хартії, оскільки:
Його тон може бути сприйнятий як знецінення боротьби за рівність.
Він не сприяє "взаєморозумінню та взаємоповазі між народами і людьми" в контексті гендерних питань, а радше загострює дискусію.
ФІНАЛЬНА ОЦІНКА:
Текст не є прямим порушенням Хартії, але його іронічна подача та критика сучасних суспільних змін можуть викликати дискусію щодо його відповідності ідеалам рівності та взаєморозуміння.
Чи, виходячи з принципів "право на вільне висловлення думки" та "плюралізму думок", можна скептично ставитися методів досягнення цілей феміністичного руху, не порушуючи дух і букву Хартії?
Так, виходячи з принципів "права на вільне висловлення думки" та "плюралізму думок", можна скептично ставитися до методів досягнення цілей феміністичного руху, не порушуючи дух і букву Хартії Міжнародного ПЕН.
1. Свобода слова та критика як фундаментальна цінність Хартії
• Хартія прямо декларує, що свобода критикувати уряди, адміністрації та інституції є важливою частиною суспільного поступу.
• Феміністичний рух (як і будь-який інший соціальний рух) є частиною громадянського суспільства, а значить, може і повинен піддаватися обговоренню та критиці, якщо це робиться в рамках добросовісної дискусії.
2. Критика методів ≠ заперечення цілей
• Є принципова різниця між критикою ідеї рівноправності жінок та чоловіків (що справді могло би суперечити духу Хартії) і критикою методів, які використовуються для досягнення цієї рівності.
• Наприклад, можна вважати, що:
– певні підходи до боротьби з гендерною дискримінацією є неефективними,
– деякі сучасні радикальні тенденції можуть мати негативні побічні ефекти,
– важливо зберігати баланс між боротьбою за рівноправність та презумпцією невинуватості.
• Такі думки не суперечать принципу рівності і не є закликом до дискримінації.
3. Плюралізм думок як важливий аспект дискусії
• Хартія ПЕН наголошує на необхідності вільного обміну думками між різними групами та суспільствами.
• Це означає, що як підтримка феміністичних методів, так і критика їхніх крайнощів є частиною відкритої дискусії.
• Саме існування плюралізму гарантує, що дискусія буде здоровою, а не перетвориться на догматичне прийняття лише однієї позиції.
4. Легітимність критики у межах Хартії
• Хартія не закликає до безумовного схвалення будь-яких рухів чи ідей.
• Вона не вимагає цензури або самоцензури для тих, хто висловлює скептичне ставлення до певних тенденцій у суспільстві.
• Вона закликає до відповідальності у висловлюваннях, але відповідальність ≠ заборона критики.
Висновок
Можна критикувати методи досягнення цілей феміністичного руху, не порушуючи дух і букву Хартії Міжнародного ПЕН, якщо така критика відбувається в межах поваги до свободи слова та рівності людей.
Водночас важливо уникати критики, яка може перерости в дискредитацію самої ідеї рівноправності або в мову ворожнечі, оскільки це вже суперечило б принципам Хартії.
Хартія Міжнародного ПЕН закликає: "оскільки свобода передбачає добровільний вияв стриманості, члени зобов’язуються протистояти таким порокам вільної преси, як неправдиві публікації, свідома брехня та спотворення фактів в політичних чи особистих цілях." Чи автор виходить за рамки цих обмежень?
Ні, автор не виходить за рамки цих обмежень, встановлених Хартією Міжнародного ПЕН.
Аналіз відповідності тексту принципу правдивості та добровільної стриманості
1. Чи є в тексті "Була колись розпусна епоха" свідома брехня чи неправдива інформація?
• Ні.
• Автор подає власні спогади, особисті враження та суб’єктивні оцінки про певні історичні періоди та явища.
• Його текст містить іронію та сарказм, але немає прямих фальсифікацій фактів.
2. Чи є в тексті "спотворення фактів у політичних чи особистих цілях"?
• Скоріше ні, ніж так.
• Автор описує суспільні зміни та власне ставлення до них.
• Він критикує деякі сучасні соціальні тенденції, але не надає фактів, які можна було б однозначно назвати маніпуляцією чи викривленням.
• Його текст побудований не як новинний матеріал, що претендує на об’єктивну правду, а як есе, що відображає авторський погляд.
3. Чи можна сказати, що автор дотримується "добровільної стриманості", про яку йдеться в Хартії?
• Питання дискусійне, але загалом – так.
• Текст містить іронічні та провокаційні моменти, які можуть викликати обурення в деяких читачів.
• Однак це не означає, що автор виходить за межі етичних стандартів свободи слова, адже він не закликає до дискримінації чи ненависті.
• Використання сарказму та критики певних суспільних явищ не є порушенням принципу правдивості, якщо не містить свідомого обману.
Висновок
Автор не порушує принципів Хартії щодо боротьби з неправдою та спотворенням фактів, оскільки його текст:
Не містить свідомої брехні чи фальсифікацій.
Не викривлює факти у політичних чи особистих цілях.
Є суб’єктивним, але не маніпулятивним.
Єдине, що можна зауважити – його тон може бути провокативним, але це не є порушенням принципів ПЕН, які захищають право на особисту думку та плюралізм поглядів.
