Великий і Жахливий ШІ

У 1983-му вийшов на екрани польський кримінальний фільм «Wielki Szu» («Великий Шу») про шулера. Фільм мав великий комерційний успіх і згадався мені з нагоди скандалу, пов'язаного з тим, що в книжковий бізнес увірвався Великий ШІ, якого багато хто вважає шулером, крадієм і пройдисвітом.

Проте досі якогось гучного скандалу і гейту не було, аж поки до послуг ШІ не вдалося видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га.

А почалося з того, що коли прийшла до нас велика війна, я різко втратив бажання що-небудь писати, але щоб голова не байдикувала, взявся упорядковувати антологію англійських оповідань про духів. Дещо відшукав у діаспорних виданнях, дещо переклали колєжанки, а дещо – я. І таким чином до весни 2024 року антологія була готова. Планували ми її випустити напередодні Різдва, бо це вже така традиція в багатьох країнах – видавати подібні антології на Різдвяні свята.

Оповідання про духів належать до жанру ґотичної прози, яка зародилася передусім в Англії й Німеччині і швидко набула популярності. Волтер Скотт, якого росіяни зробили Вальтером, навіть опублікував есей «Про надприродне в літературі», де писав, що жоден із витоків романтичної фантастики не є настільки глибоким і настільки захопливим, як оповідання про духів.

Їхнє джерело – народні оповідки, які трансформувалися в зрілі гостросюжетні твори. Перші ґотичні романи з'явилися в Англії ще в XVIII сторіччі (Гораціо Волпол, Клара Рів, Вільям Бекфорд, Анна Радкліф, Метью Ґреґорі Люїс), але в ХІХ сторіччі настав справжній апогей цієї літератури і в Англії, і в Америці. Рідко який поважний автор не залишив по собі моторошного оповідання: Байрон, Скотт, Діккенс, Коллінз, Генрі Джеймс. А в ХХ сторіччі навіть такі аси як Девід Лоуренс і Вільям Фолкнер не цуралися цього жанру. Але найактивніше тут відзначилися жінки: Едіт Вортон, Едіт Несбіт (класик дитячої літератури), Елізабет Гаскел, Елєн Ґлазґов, Елізабет Говард, Нора Лофтс і безліч інших, які попри те писали великі життєві романи.

На жаль, українською мовою майже нічого з цього не перекладено. Видавців сучасних горорів у нас не бракує, але єдине видавництво, яке спеціалізується на літературі класичних жахів, – видавництво Жупанського, де вийшли твори Едгара По, Говарда Лафкрафта, Аброза Бірса й інших. Окрім цього дещо було видано у видавництвах «Богдан» (Стівенсон, Бекфорд, Блох і німецькі автори ХІХ ст. Вільгельм Майнгольд та Єремія Готгельф) і «Знання» (Вашінґтон Ірвінґ, Елізабет Гаскелл, Натаніель Готорн).

Я видав моторошні оповідки львів'янина й українця за походженням Стефана Грабинського, який писав польською мовою, і кілька томів української ґотичної прози. А недавно роздобув з архівів ще чимало неопублікованих і нікому невідомих творів письменників, які писали на українські теми по-московськи.

Тим часом у Польщі й Чехії ще з 1960-х років видають великі збірники цієї специфічної фантастики. Не бракувало її і в часописах, які передплачувала моя мама: «Przekrój», «Kobieta i Życie».

Моя антологія названа за майстерним класичним оповіданням Вілкі Коллінза «Жінка зі сну». Спочатку обкладинку для неї мав готувати хтось із відомих ілюстраторів видавництва, але всі вони були зайняті. Спроби замовити обкладинку у фрілансерів не увінчалися успіхом. Молоді багатонадійні дизайнери гнали примітивну халтуру. Книжка зависла на пів року, надії видати її до Різдва розвіялися. І тоді ми звернулися до Великого і не капризного Ші, в якого ніколи не болить голова, який ніколи не настільки зайнятий, аби відмовити, немає у нього ані місячних, ані короткої пам'яті, коли доводиться час від часу нагадувати: як там наша обкладинка?

Обкладинка, створена ШІ, досконала і жодних прав не вимагає. А головне – що вона читачам сподобалася.

Але не сподобалася ілюстраторам, які зчинили ґвалт, що у них забрали роботу. В тому числі й ті, які гнали халтуру. Ґвалт переріс у справжнє оскаженіння, коли лють перейшла усі пристойні межі і вихлюпнулася на окремі особистості. Згадано було усіх відомих жертв попередніх гейтів. Надто, що деякі публікуються в «Абабі». Штатні роздмухувачі срачів, звісно, тут як тут – радісно підтримали цькування видавництва.

Висловлювано було якісь безглузді вимоги. Видавництво чомусь зобов'язане було відповідати нападникам, чи вказано в книзі, що обкладинка створена за допомогою ШІ. Ніхто з них книжки в руках не тримав, аби в цьому переконатися.

Одні писали, що ніколи не куплять цієї книжки, інші писали, що взагалі тепер книжок «Абаби» не купуватимуть. Дісталося і видавцеві, і упорядникові, і навіть бійцю Азова, який посмів висловитися на захист видавництва.

Щиро кажучи, важко зрозуміти природу цього безглуздого обурення, бо це нагадує протести луддитів проти впровадження на фабрики верстатів. Якось ніхто не протестував проти комп'ютерної графіки, використання в колажах елементів класичних картин. Ба навіть розміщення на обкладинках цілих класичних полотен, зокрема й на моїх романах, і використання там графіки Брейґеля для ілюстрацій теж нікого не хвилювали. Адже це теж якоюсь мірою забирало роботу в ілюстраторів.

Здавалося, нас чекає повний гаплик з цим виданням. А вийшло геть навпаки. І це просто неймовірно: тільки за півтора тижня майже весь наклад розпродано, друкується новий. І якщо ми думали, що з наступними антологіями про духів доведеться почекати бодай рік, то тепер уже зрозуміло, що читачам цей жанр припав до смаку і нема сенсу відкладати.

Тому вже зараз готуються антології американських, ірландських, шкоцьких (шотландських), німецьких і австрійських авторів. А обкладинки для них генеруватиме все той же Великий і Жахливий ШІ.