Новий PiSівський проєкт створений за зразком поправок до цього закону 2018 року, тобто написаних "російською кирилицею".
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
У Польщі вибори, а отже повертається застрашування Україною. Перед пріснопам'ятними парламентськими виборами 15 жовтня 2023 року темою були "неконтрольований потік українського зерна" й "українці забирають робочі місця у польських транспортників".
Цього палива вистачило і на кампанію перед місцевими виборами 21 квітня. Українське зерно більше не ллється до Польщі, транспорт не впав на коліна, тому нещодавнє – 23 листопада – блокування прикордонного переходу з Україною в Медиці обмежилось одним днем.
Уряд пішов назустріч протестувальникам: скасував сільськогосподарський податок на четвертий квартал, а значить Польща виступила (зрештою, безуспішно) проти підписання ЄС угоди з країнами Меркосур.
Як це стосувалося України? Ніяк, але для рільників "метод на українця" перетворився на perpetuum mobile: вистачає стати на кордоні (з будь-якої нагоди, хоч 30 осіб) – і влада поспішить з грішми для полегшення "недолі" польського селянина.
Продовження цієї стратегії є мериторично пустим, але може також виявитися політично небезпечним – бо інші групи виборців врешті-решт запитають, чому всіляко преферована одна професійна група має отримувати чергові привілеї.
Тому тема ексгумації польських жертв на Волині та заборони пропаганди ідеології "бандеризму" досягла свого апогею.
PiS власне подав до Сейму відповідний проєкт поправок до закону про ІНП. Не є він довгим, проаналізую його дещо нижче. Важливою є поточна політична мета, викладена в "Пояснювальній записці": "Сьогоднішня Україна далі проводить історичну політику, яка заперечує факт і, зокрема, масштаби геноциду, вчиненого ОУН(б) та УПА. Саме так діють у Польщі представники найвищої української влади – наприклад, Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ, на конференції Campus Polska в Ольштині в серпні 2024 року, коли прирівняв геноцид на Волині до операції "Вісла" 1947 року (і назвав Люблінщину, Підкарпаття та Малопольщу українськими територіями)".
Campus Polska – це Рафал Тшасковський, який, мовляв, зробив свою спрямовану на молодих виборців ініціативу доступною для українців, котрі проповідують "волинську брехню" і "пропагують бандеризм". Інша ж річ – Кароль Навроцький, президент ІПН і кандидат у президенти від PiS. У соцмережі Х він так прокоментував проєкт: "Волинський геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків, є справою всіх нас – він не має політичного чи партійного забарвлення".
Патріотично і "громадянсько", але без певної "деталі". PiSівський проєкт створений за зразком поправок до закону про ІНП (ухвалених 26 січня 2018 року), які написані "російською кирилицею".
Закон про ІНП. Не хотіли ставити Москву в незручне становище
Вищезгадана новелізація включала "єврейські поправки" – криміналізацію використання терміну "польські табори знищення" і розмови про співучасть поляків у Голокості. Президент Анджей Дуда і омбудсмен Адам Боднар оскаржили ці приписи в Конституційному трибуналі, який анулював процедуру.
Це виявилося доконечним, оскільки політики PiS – наприклад, маршалок Сейму Марек Кухцінський від імені Сейму – наполегливо доводили, що ці положення потрібні, хоча Сейм, наляканий відлунням у світі та фатальними міжнародними іміджевими наслідками, 27 червня 2018 року вилучив їх із закону.
Були в них також і "українські поправки" – тобто введення поняття "злочини українських націоналістів", які прирівнювались до нацистських і комуністичних злочинів, а також кримінальні санкції за їх заперечення.
Злочини визначалися як "діяння, вчинені українськими націоналістами в період з 1925 по 1950 роки, пов'язані зі застосуванням насильства, терору або інших форм порушення прав людини проти окремих осіб або груп". Злочином українських націоналістів та членів українських формувань, які колаборували з німецьким Третім Рейхом, також є участь у винищенні єврейського населення та геноциді проти громадян Другої Речі Посполитої на територіях Волині та Східної Малопольщі".
Президент і омбудсмен оскаржили формулювання "українські націоналісти" та "Східна Малопольща", у згадуваному рішенні Трибунал визнав їх неконституційними. "При створенні оскаржуваних положень законодавець використав словосполучення з невизначеною десигнацією. Їхнє значення не сформульовані в законі й не можуть бути реконструйовані таким чином, щоб не викликати сумнівів на підставі конотацій, що існують у загальновживаній мові", – підсумував Конституційний трибунал.
Своєю чергою, омбудсмен вказав, що положення зміненого закону охоплюють 1925–1950 роки, що вкрай ускладнює "прецизійне визначення сфери, на яку поширюється дія цих положень". Крім того, термін "українські націоналісти" не був прив'язаний до будь-якої конкретної політичної формації, що дозволяє поширити його "на значну частину україномовного населення". Крім того, український рух за незалежність у Другій Речі Посполитій мав надзвичайно складний характер, а сталінський період до 1950 року був періодом проведення так званої акції "Вісла", від якої постраждало українське цивільне населення.
Звідси, –висновковував омбудсмен, – "широко окреслені часові рамки", використані в поправці, є дискусійними "з точки зору історичної оцінки, що створює ризик утруднення дискусії про найновішу історію і, як наслідок, негативно впливає на польсько-українські відносини".
Експерти, які брали участь у дискусії про поправки, дивувалися прийняттям відмінних від чинних у польській історіографії часових цезур. Вважається, що початком українського націоналізму як окремої політичної формації є 1920 рік (створення Української військової організації), а кінцем – 1954 рік, тобто арешт останнього керівника підпілля Василя Кука і розкриття провокації "Зенона" – фіктивної мережі Організації українських націоналістів, яка діяла в Польщі протягом 1950–1954 років.
Період 1925–1950 рр. виокремлено відповідно до періодизації, яка враховувала інтереси Росії та її спецслужб. У 1923–1924 роках УВО фінансувалася СССР, тому йому можна приписати теракт проти президента Станіслава Войцеховського у Львові (5 вересня 1924 року). Документи, що стосуються зв'язків УВО з совєтами, знаходяться в Києві, а їхнє оприлюднення могло би викликати певне "збентеження" в Москві.
Своєю чергою, 5 березня 1950 року Роман Шухевич, головнокомандувач УПА, загинув у перестрілці з оперативною групою радянського Міністерства державної безпеки. Для радянських органів безпеки це означало остаточний "розгром" українського підпілля.
Російські зв'язки експерта з Люблінського католицького університету
"Українські поправки" були прийняті на основі депутатського проєкту змін до закону про ІНП, які в липні 2016 року внесли на розгляд Сейму депутати групи "Kukiz'15". Їх формальною метою була криміналізація висловлювань, що заперечують масове знищення польського населення з лютого 1943-го по лютий 1944 років на території Волині. Однак насправді авторам проєкту йшлося про інше.
Виступаючи від їхнього імені на засіданні Сеймової комісії з питань правосуддя і прав людини (8 листопада 2016 р.), професор Володимир Осадчий з Люблінського католицького університету заявив:
"Сьогодні в Україні ідеологія націоналізму поширюється і стає обов'язковою державною ідеологією.
Традиції, що посилаються на досвідчення зникомої меншості українського населення, були поширені на всю країну з рації і заради підтримки мобілізаційного клімату, у зв'язку з конфліктом на сході країни".
Осадчий також вказав на присутність понад мільйона українських трудових мігрантів, які нерідко демонструють "свою прив'язаність до символів та ідеологій, які в колективній пам'яті поляків асоціюються зі злочином геноциду". Звідси вимога заборонити символіку, пов'язану "зі злочинною ідеологією та формуваннями, що призвели до злочину геноциду", і прирівняти їх до нацистської та комуністичної символіки.
Після скандалу, що розгорівся після прийняття «українських поправок», "Rzeczpospolita" описала (23 лютого 2018 року) російські зв'язки Володимира Осадчого та Чеслава Партача (також експерта Kukiz'15). Перший був частим гостем російського іномовного радіо "Спутник", де давав інтерв'ю Леоніду Сігану, який розпочав свою кар'єру в 1943 році як диктор радіостанції Союзу польських патріотів у Москві. "У своїх заявах для «Спутника» професор Осадчий скаржиться на «великий апломб бандерівських кіл» в Україні і критикує східну політику Польщі", – підсумувала газета.
Після широкомасштабного вторгнення Росії – адже ніколи не буває достатньо нагадувати, що війна почалася не 3,5 року, а 11 років тому, з анексії Криму та вторгнення на Донбас – в Україну 24 лютого 2022 року трансляція "Спутника" і телебачення Russia Today були першими заборонені в Європейському Союзі. Осадчий також обіймав керівні посади в державній адміністрації – у листопаді 2016 року він став уповноваженим люблінського воєводи Пшемислава Чернека [співавтор законопроєктиу PiS 2024 року] з питань співпраці з Україною. Cвоєю чергою,
Партач у 2015 році брав участь в окупованому Криму в конференції "Ялта'45: минуле, сьогодення, майбутнє", до учасників якої зі спеціальним посланням звернувся Путін.
Україна заборонила Партачу в'їзд на свою територію, що той прокоментував в інтерв'ю для порталу wPolityce.pl: "З українцями треба твердо негоціювати, все записувати, нічого на усно, і треба проводити політику відповідно до інтересів держави, а не окремих груп національних меншин. Треба пам'ятати, що вони будують свою державу на основі фальшивої ідеології та фальшивої історії, і це дуже зле закінчиться".
Дійсно, після 24 лютого 2022 року війна в Україні зле закінчиться для Путіна.
Українські розділи закону про ІНП. Закон, прийнятий на користь Росії та її служб
У 2015–2018 роках на південному сході Польщі та заході України російські спецслужби за допомогою агентури з обох країн, а також з Німеччини та польських "патріотичних сил" провели операцію, яка мала допровадити до конфлікту між українцями та поляками. Було знищено понад десяток українських братських могил і пам'ятних знаків у Польщі (жоден із них не був повністю відновлений) та чотири польські в Україні (відновлені).
У першому випадку метою була боротьба з "українським націоналізмом" і "бандеризмом", у другому – ілюстрація антипольської спрямованості цього "бандеризму". Члени "Млодзєжи Вшехпольскєй" 26 червня 2016 року напали на греко-католицьку процесію в Перемишлі, а 4 лютого 2018 року троє активістів "Фаланги" намагалися підпалити штаб-квартиру Товариства угорської культури в Ужгороді в Україні.
Доповідачем депутатського проєкту поправок до закону про ІНП був Томаш Ржимковський з "Kukiz’15", який 25 січня 2018 року виступив у Сеймі з інформацією стосовно справи про напад на греко-католицьку процесію, яка перебувала на розгляді в Перемиському окружному суді: "Щодо бандерівських питань з сьогоднішнього двору, (...) українець, оскаржений до суду за фізичну агресію проти польського громадянина, зірвав з нього футболку з написом «Волинь – пам'ятаємо!», а на запитання польського суду, чому він це зробив, відповів, що не погоджується з атакою на свого національного героя, яким є Степан Бандера".
Десятки відомих людей написали "Протест" з приводу цієї заяви, інформуючи: "У справі IIK 599/17 все з точністю до навпаки. Відповідачами є поляки, які з вигуком: «Здери цю шмату, бандерівцю!» – накинулися на вбраного у традиційну українську сорочку-вишиванку з синьо-жовтою пов'язкою на руці представника парафіяльної служби порядку. Але для вуличного правосуддя факти не мають значення.
Зображення жертви з підписом «бандерівець» вже циркулює в мережі, а польські націоналісти знаходять виправдання своїх дій у нових положеннях закону про ІНП".
Підписанти "Протесту" також заявили: "Ми рішуче звертаємо увагу парламентарів Республіки Польща на те, що внесене до закону депутатом Томашем Ржимковським з Kukiz'15 положення, яке криміналізує «бандерівські злочини», становить пряму загрозу безпеці польських громадян української національності та українських працівників у Польщі".
В "українській" частині поправка до закону про ІНП від 26 січня 2018 року стала законом, що підтвердив Конституційний трибунал у згаданому рішенні: "Вищезгадані положення (як редакційні одиниці нормативного акта) залишаються в правовій системі, але без виразів, визнаних неконституційними".
Незважаючи на це, термін "українські націоналісти" використовується слідчим відділом ІПН, міститься в численних постановах Сейму і Сенату, а також повсюдно вживається у виступах високоурядовців, депутатів і сенаторів.
І це діється при тому, що я не знаю в польському законодавстві прикладу іншого акта, прийнятого в такий же зухвалий спосіб в інтересах Росії та її служб як елемент ведення гібридних дій проти Польщі та підготовки до широкомасштабної війни проти України. Акт, спрямований проти української меншини в Польщі, який використовується для насильства над її представниками, дискримінації та залякування.
ОУН і УПА. PiS жонглює датами й іменами, щоб українці асоціювалися зі загрозою?
На перший погляд у своєму проєкті PiS врахував критику "українських поправок" до закону про ІНП та вердикт Конституційного трибуналу. Мова йде ж бо про "злочини членів і колабораціоністів Організації українських націоналістів-фракції бандерівців (ОУН(б)) і Української повстанської армії та інших українських формувань, які колаборували з німецьким Третім Рейхом", а не про "українських націоналістів" загалом. Карати мають кожного, хто публічно пропагує "ідеологію, що підбурює до застосування насильства з метою впливу на політичне або соціальне життя, зокрема ідеологію ОУН(б) та УПА".
Те, що це врахування є лише позірним, видно з визначення злочинів та "Пояснювальної записки" до проєкту.
Перераховано дві категорії злочинів. Перша – "злочин геноциду, пов'язаний зі знищенням, зокрема, польського, єврейського, чеського, словацького, вірменського та українського населення", вчинений у 1943–1945 роках на території Волинського, Поліського, Львівського, Тернопільського, Станіславівського та Люблінського воєводств.
Друга – "інші дії, вчинені у 1921–1950 роках, пов'язані зі застосуванням насильства, терору або інших форм порушення прав людини щодо окремих осіб чи груп населення польської національності або польських громадян інших національностей".
Фракція Бандери в ОУН була створена у квітні 1941 року, тоді як офіційна дата створення УПА (визнана – в 1947 році – її керівництвом) – 14 жовтня 1942 року, хоча насправді це сталося навесні наступного року. Таким чином, введення у визначення другої категорії злочинних діянь є абсурдним, оскільки ОУН(б) та УПА не могли вчиняти їх до свого створення. За заперечення чого, питається, автори законопроєкту хочуть покарати тих, хто поставить під сумнів такі злочинні діяння?
Усвідомлюючи вельми явні сліди "відбитків пальців" московських замовників у законі від 26 січня 2018 року, в "Пояснювальній записці" до PiSівського проєкту зазначається: "Додатково пропоновані приписи усувають юридичні помилки шляхом вилучення з положень закону «злочини українських формувань, які колаборували з Третім Рейхом» в 1925–1950 роках – адже Третій Рейх не існував у період 1925–1932 та 1945–1950 років" [так в оригіналі].
Брехня, бо в цитованій на початку статті поправці шестирічної давнини період 1925–1950 років стосується "українських націоналістів", а не "членів українських формувань, які колаборували з німецьким Третім Рейхом".
Понад те, PiSівські пропозиції нічого не "усувають", оскільки пропонують розширити часові рамки злочинних дій ОУН(б) та УПА з 1925–1950 рр. на 1921–1950 рр. Тобто зазначення початкової дати – 1925 р. – виявилося надто компрометуючим, тому її змінили. 1950 рік залишили без змін, сподіваючись, що ніхто не поцікавиться причинами такого "винаходу".
Причина образливого для здорового глузду жонглювання датами, дефініціями та назвами українських угруповань полягає в намаганні закріпити у свідомості поляків думку про те, що Україна є для них загрозою. Наприкінці 2023 року на замовлення Центру ім. Ю. Мєрошевського дослідили погляди поляків та українців віком від 16 до 26 років. Виявилося, що
32% молодих поляків вважають Україну недружньою країною, 34% – дружньою.
Натомість 75% молодих українців вважають Польщу дружньою країною і лише 8% – недружньою.
Однією з причин негативного ставлення до України третини молодих поляків є дії політиків. Парламент майже щороку приймає постанови про Волинь і "бандеризм" в Україні, але мовчить про "Польську операцію" совєтського НКВД у 1937–1938 роках, в результаті якої було розстріляно понад 111 тисяч поляків.
Польський парламент ухвалював відповідні резолюції у 2009-му та 2012 роках. Однак коли у 80-ті роковини цього злочину історики, пов'язані з PiS, запропонували Сейму засудити його, то зіткнулися з відмовою. Для нагадування про цю подію мало вистачити принагідної виставки у фоє будівлі парламенту.
Волинські ексгумації за підтримку вступу України до Європейського Союзу?
PiS не приховує, що подання проєкту змін до закону про ІНП є відповіддю на оприлюднення наприкінці листопада "Спільної заяви" міністрів закордонних справ Польщі та України Радослава Сікорського й Андрія Сибіги. У документі підкреслюється, що Польща підтримує розширення ЄС і НАТО на Україну, і висловлюється сподівання на позитивний так званий "скринінговий звіт" Європейської комісії та рішення Ради ЄС про відкриття Кластеру 1 "Підстави" під час польського головування. А це означає початок переговорів з Україною про вступ.
Україна, своєю чергою, підтвердила "відсутність перешкод" для проведення пошукових та ексгумаційних робіт на своїй території та "готовність позитивно розглядати заявки з цих питань". Міністри оголосили про створення робочої групи під егідою міністерств культури обох країн для "проведення мериторичної роботи та досягнення домовленості між сторонами".
Урядам Польщі й України та робочій групі варто побажати успіху не тільки через спробу PiS торпедувати їхню діяльність, з використанням надто помітного "російського сліду". Загрози безпеці Польщі, ЄС і НАТО з боку імперської Росії не є вигадкою і не зникнуть як за помахом чарівної палички, навіть якщо в Україні буде встановлено перемир'я або тривалий мир.
Бо не зміниться засаднича мета Москви – тобто намагання торпедувати добросусідські відносини між Польщею й Україною.
Бо саме так Росія – незалежно від того, біла вона, червона чи ж путінська – уявляє собі шлях до відновлення своєї імперської величі. І це ще пів століття тому проникливо описав Юліуш Мерошевський в есеї "Російський комплекс Польщі і простір УЛБ", котрий не втратив своєї актуальності.
Діяльність польсько-української робочої групи нагадуватиме ходіння по особливо тонкому льоду, бо окрім політичного, соціального й історичного контексту в обох країнах вона повинна брати до уваги офіційно оголошені цілі російської агресії проти України – її "денацифікацію" та "дебандеризацію". А також використання минулого для агресивної кампанії Російської Федерації проти Польщі, нова фаза якої розпочалася з 2016 року.
Важливо, щоб діяльність робочої групи супроводжувалася усвідомленням того, що її члени працюють не на цілині, адже за минулі десятиліття справді було зроблено дуже багато для порозуміння і примирення між поляками й українцями. У тому числі й у питаннях правового "інструментарію" взаємних відносин.
Особливу роль у цьому процесі відіграли президенти обох країн, незалежно від того, з яких політичних сил вони походили. За винятком Віктора Януковича – але він виявився маріонеткою в російських руках. Отже, є до чого і до кого апелювати.
Польська версія тексту опублікована у "Ґазеті виборчій"
17.12.2024