Не знаю, чи можна було назвати її красунею тоді, скажімо, у 1892 або 1893. Тепер мені здається, що вона була такою починаючи десь від 1918. В кожному разі, мене вона повоєнна заворожує своєю красою. Як з фільмів Берґмана і Тарковського. Як витягнуте з швидкої ріки покручене вибілене вигладжене кострубате патиччя. Тільки що груба кість, але голова велика і не кругла.
Але у 1892 прадід вибрав її. Можливо, вплинула ще й вимога швидкості і звуженості. Випускник духовної академії, селянський син з грубою кісткою, великою не круглою головою мав кілька місяців на вибір нареченої. Очевидно, що з-посеред священничих доньок. Вона була своєвільна і схильна до задуми. Він був харизматичний і неначе вийшов на вищий рівень. У неї було кілька сестер. Врешті не тільки її вибрав якийсь молодий священик, тож підозрюю, що шлюбна лотерея могла би бути й іншою. Її тато походив із козацької шляхти, які осіли у Серафинцях, а мама – з турків-зороастристів, які осіли у Серафинцях на Дністрі.
Щоправда, на час шлюбу тато правив на Рогатинщині. І її молодий муж перший час пристав на помічника про татовій парохії. Принаймні так пишуть шематизми. Тато тоді вже правив на дерев'яній нозі. Через куріння. Хоч не полишив курити, що свідчить про безстрашність і упертість. Навіть встигав під час Служби Божої кілька разів затягнутися приготовленою папіросою десь за царськими вратами. Не вважав таке гріхом. Зрозуміло, що вона також ціле життя курила і наважувалася сама собі вирішувати, що є гріхом, а що ні.
Відколи вона пішла за мужем далі, її життя стало на якийсь час періодом народжень дітей і переїздів з місця на місце. Другий син, скажімо, народився через рік після першого у Підгірцях. Потім ще дві дівчинки. Порода до породи дали чудесний гібрид. А тоді почалися несподівані втрати. Старшому було трохи більше як десять, коли муж мусив втікати від переслідувань за допомогою Шептицького до Америки. Мені тяжко собі уявити, що вона робила сама з горсткою дітей. Ясно, що чоловік пересилав доляри, ясно, що Шептицький запрошував на відпочинок у гори, але все ж. Через пару років вона залишила малих і навідалася на розвідку до Америки – може варто перебратися туди усім. Америка їй не сподобалася. До того ж – що не вкладається у теперішні міфи – у 1908 році жінкам з пристойного середовища не можна було курити на публіці. А вона вже не могла обійтися без цигарки більше, ніж пів години. І не хотіла ні терпіти, ні ховатися і щось вдавати. А може, побачила, що харизма чоловіка цілковито вилилася у місіонерство, а не цікаві домашні розмови. Але побула там досить, щоби завагітніти, виносити і народити ще одну дитину. П'яту через п'ятнадцять років після першого. З нею і вернулася на непоганому трансатлантичному пароплаві у другому класі.
Знову переїзди заради гімназій старших хлопців, Коломия, Перемишль. Ті вже великі – мамині опікуни, середні – середні, а малій п'ять років, коли вибухла війна. Вона і так не дуже знала, що далі буде робити, тож війна виявилася у певному сенсі трагічною полегшею. Вона сама диктувала чергові кроки, позбавляючи проблеми вибору. Найстарший улюбленець – доброволець УСС, на східному фронті. На рік молодший улюбленець – мобілізований і відправлений на італійський фронт. Львів окупований росіянами. Наймолодша п'ятирічна не встигла повернутися з канікул над Дністром. Коли звільнили Львів, русскі окупували місцевість з малою.
Потім Листопадовий зрив. Вона з дівчатами цілодобово впродовж місяця при кухні і лазареті у Народному домі. Найстарший теж прибуває з Чернівців до Львова, але вже через кілька днів рушають на Україну. Через це його чернівецька вагітна любов вкорочує собі віку. В той самий час молодший син опиняється на кілька років у полоні. Хоч поранений і контужений, але живий. Галицькі полонені намагаються потрапити на свою війну, але світові рішення інакші. Її кузен – віцепрезидент ЗУНРу, але це нічого не означає ні для нього, ні для неї, ні для її синів. Найперший таки гине за Збручем. Їй здається, що вона втрачає віру. Українська поразка тотальна. З нею треба жити хоча би заради доньок. Про неї далі не забуває митрополит, який повернувся до Львова. Одна донька підросла, захотіла бути медичною сестрою, надивившись на поранених, поїхала до тата в Америку. Друга одружилася з колишнім усусом, який не перестав вибудовувати українські ілюзорні проєкти майбутнього, час від часу сидить у тюрмі. Найменша, чиє дитинство пропустила, така сама своєвільна і задумана, якою була вона у молодечому віці. Таке враження, що то не війна, а повоєння усе потрощило. Вона не буває у товаристві, щось читає, щось перекладає, намагається утримати в голові комунікати від дітей, отримує на пошту багато карток, є вже і від внучок, вона щось відписує, окремою купкою лежать воєнні послання найстаршого – на ці вже не треба відповідати ніколи. І вона далі курить, тримаючи тонку папіросу рукою з грубої кістки. Вона знає, що невдовзі помре від раку легенів, знає, що хотіла би, щоби це було від куріння, але то не так.
І точно знає, що усі історії безконечні. Я для неї тільки правнук.
31.10.2024